Урбанізувати місто: місія [не] здійсненна

 Цей чоловік підприємець: створює екологічні меблі у власній майстерні Меблї та має дуже незвичне хобі — вивчає урбаністику, навіть їздить за кордон, щоб переймати ідеї.

Денис Квасов розповідає про планування  на прикладі Німеччини, Нідерландів та Китаю, хороші та погані приклади урбаністики Івано-Франківська та про те, що варто змінити у рідному місті.

“Всі їдуть фотографувати архітектуру за кордон, а я — велосипедні доріжки, стовпчики та світлофори”

Я завжди був уважним до деталей, звертав увагу на те, як працює світло, як покладена плиточка і мені цікаво як урбаністика працює за кордоном.

Тому з інших країн часто привожу із собою фото велосипедних доріжок, стовпчиків, світлофорів, тротуарів та іншої інфраструктури. 

Коли в мене була можливість поїхати за кордон — жодної секунди не вагався. Спочатку поїхав в Німеччину, де аналізував архітектуру, після того вирушив у Нідерланди — вивчав інфраструктуру. Так почались мої урбаністичні дослідження. 

По дорозі з однієї країни в іншу сподобалось те, як розумно влаштовані освітлення на шосе — там встановлені датчики руху і світло вмикається, коли є авто на дорозі. І виключаються, якщо нікого немає. Це і виглядає цікаво, бо освітлюється тільки та частина, де перебуваєш і практично, бо економить електроенергію.

В Нідерландах  живуть мої знайомі, тому проблеми із житлом не було. 

Місто, де я гостював, називається Ляйден — маленький населений пункт, розміром із Калуш, проте неймовірно мальовничий та кольоровий. 

Воно будувалося, як Івано-Франківськ —  ідеальне місто-фортеця із муром-десятикутником. 

Знайомі, в яких я жив, мають дітей — дівчинку та хлопчика. З Анничкою ми часто гуляли вулицями Ляйдена, каталися на велосипеді, а я тим часом мав змогу придивитися до урбаністики: тротуарів, велосипедних доріжок, каналів і того, як загалом там влаштована транспортна мережа.

Найбільше мене вразило те, що навколо каналів із водою немає стовпців. І о, диво, туди ніхто не падає! 

Як мені потім пояснили — дітям у школі розповідають, що вони мають бути обережні і дбати про свою безпеку. Окрім того, у них є уроки плавання, де вчать плавати у одязі, на випадок надзвичайної ситуації.

Та й  канали не заповнені водою до країв: там всього близько півтора метра.

Магістральні канали значно глибші, але в міських практично втопитися неможливо —  в багатьох місцях є рятувальні круги.

Взагалі, територія Нідерландів має болотяну місцевість і грунти у них не наскільки родючі, як в Україні. Тоді чому ж місцеві могли створити таку красу і комфорт. 

Чому б нам не зробити те ж саме? У  нас же землі зовсім не проблемні, золоті, я б сказав…

Китайський шок

Окрім того, я жив  у Шень-Жені — місті в Китаї. 

Зараз я можу назвати цей досвід безцінним, адже Шень-Жень — просто космічне місто.

Я мав змогу бачити як там розбудовують місто, планують райони.

Для кращого розуміння —  за 40 років із рибальського селища на 30 тисяч населення вони дійшли до мегаполіса в 20 мільйонів. Як на мене, це дуже стрімке зростання.  

Шень-Жень збудували із нуля і все у них продумано до найменших деталей.. 

Це місто взагалі дуже загадкове, як тільки ти туди потрапляєш, то одразу виникає враження, ніби знаходишся всередині фільму “П’ятий елемент”, а коли їдеш в метро —  ніби перелітаєш космольотом з однієї планети на іншу.

Найбільше вразило те, як китайці виходять із ситуації — місто знаходиться у гірській місцевості, тому не наскільки легко збудувати багатоповерхівку. Але місцеві вигадали як все ж таки побудувати там будівлю: просто зрізають частину схилу,  забивають залізні анкери у породу  і заливають все це бетоном — виглядає дуже арт-хаусно.

У мешканців будинку дуже гарний вигляд — з одного боку море, а з іншого скеля. Особливо красивий вид відкривається, якщо житло знаходиться на верхніх поверхах.

Розбудовувати, а не забудовувати

Китайці в Шеньчжені дуже мудро підходять до розбудови міста. Спочатку знаходять місце, де буде мікрорайон, наприклад розміром із Франківськ, розрівнюють його і паралельно планують урбаністику. Припускають скільки приблизно людей житиме у будинках, скільки із них працюватиме в місті, скільки будуть використовувати автомобілі. І тоді починають будувати транспортну інфраструктуру, щоб жителям було зручно діставатися до міста, щоб не стояти у корках. 

Окрім того, в мікрорайоні планують велосипедні доріжки, громадські простори та місця для відпочинку.

У нас момент планування відсутній, забудівники просто шукають місце і зводять там чергову багатоповерхівку, а як мешканці будуть добиратися на роботу, в які навчальні заклади будуть ходити діти —  не дбають.

Аналогічний приклад планування в нашому місті — Калинова Слобода,  спочатку подумали про комунікації, а потім вже почали рити котлован, штучне озеро,  траншеї, проклали комунікації, залили бетоном, поставили бруківку і зробили газон навколо будинків: все поступово.

Червона лінія – синя лінія або “Велика будова по-франківськи”

Поганий приклад будинку — Парус на Мазепи біля озера. На його місці були старі особняки, а навколо  австрійські, польські кам’яниці. Ті старі кам’яниці  мають свій шарм. А біля них бовваніє значно вища багатоповерхівка. Сама будівля не те, щоб погана, але їй не місце на вулиці із низькими старими будиночками, бо це вибивається із загальної тенденції і руйнує лінію будівель.

 Ще один поганий приклад — висока  чорна будівля з скла в самісінькому центрі Франківська. Навколо неї стоять маленькі, ніби іграшкові, низенькі будиночки, а чорний гігант зовсім не вписується у загальну картину. Свого часу через цю будівлю Франківськ втратив право отримати статус пам”ятки ЮНЕСКО і це дуже сумно.

Взяти за приклад Берлін — там всі будинки тримають одну лінію і це виглядає гармонійно. 

Коли ж туристи приїздять у Івано-Франківськ, тоді в них починається челендж під назвою “сфотографуй старі будиночки так, щоб не захопити гіганта поряд”. 

Часом забудівники цієї концепції не розуміють, тому зовсім не зважають на те, де стоїть багатоповерхівка, чи личить це до сусідніх будинків, чи не вирізняється вона із загального ансамблю.

В тому ж Берліні теж є будинки з різних століть, але вони наскільки гармонійно поєднуються один з одним, що коли дивишся, то це не викликає дисонансу.

Важливо будувати будинки, які тримають одну лінію на тротуарі, тобто не один ближче, інший далі — це називається червона лінія.

Ще одне правило гармонійного співіснування будівель: синя лінія  — це про співмірну висоту будинків, що стоять поряд. В Європі ці правила диктують муніципалітети, а пишуть їх урбаністи —  люди, котрі вивчали архітектуру, урбаністику.

 У кожній країні та  місті це різні вимоги, наприклад у маленьких селах Великобританії для облицювання будинків можна використовувати тільки спеціальний камінь, також там можуть диктувати  колір даху чи швів. Тому, що так уже забудоване селище, і вони хочуть зберегти загальний архітектурний комплекс.

В нас же, окрім того, що немає ніяких правил, забудівники роблять тільки те, що самі хочуть. А хочуть вони заробити якомога більше грошей на продажі квартир.

Ідеї для міста

Насправді, з різних країн світу завжди можна привезти щось нове для міста. 

Якщо взяти за приклад будиночки на Калуському шосе, вони там стоять однакові, як на мене це трохи нудно. Можна було би зробити, як у Нідерландах — архітектори взяли проєкт одного будинку і збудували цілий квартал таких будинків, але кожен із них чимось відрізняється — або стоїть іншим боком, або має дах іншого кольору чи облицьований каменем чи нержавійкою.

І це виглядає цікаво, хоча одразу не розумієш,  що це один і той самий будинок. І в цьому є своя родзинка.

Натомість, однакові будинки біля  Івано-Франківська виглядають дешевими, хоча у забудівників були всі шанси зробити проєкт  цікавішим.

Головний садівник міста

Якось я йшов до батьків у гості і був сильний вітер, через це дерево біля стежки розхиталося і впала величезна гілка. Якби я був хоча б трохи ближче до дерева, то міг би серйозно постраждати.

Ця ситуація вирішилася позитивно: тато написав заяву в ЦНАПі, і комунальники після обстеження дійшли висновку, що дерево справді аварійне — зрізали,  щоб не наражати на небезпеку інших.

Але я тоді подумав, що було би гарно, якби всі дерева у місті порахували, внесли в базу та слідкували за тим яке варто полікувати,  підрізати, чи спиляти.
Тоді це могло б попередити ситуації, коли перехожим на голову падають гілки з дерев від сильного вітру.

Можливо варто було би ввести посаду головного садівника міста, відділ якого вів би електронний реєстр насаджень, вирішував що робити із трухлявими деревами та висаджував нові. 

Громадські простори

Якщо говорити про парки та сквери міста, то маю визнати, що мені подобається парк Шевченка —  це своєрідний зелений куточок Франківська.

Те, що там зробили за останні роки мені, однозначно, подобається.

З іншого боку, у нашому місті багато занедбаних парків, як приклад — територія позаду кінотеатру “Космос”, парк на вулиці Молодіжна теж не в найкращому стані зараз. Я вважаю, що ці території цілком можна привести до ладу, щоб люди, які живуть поряд, мали місце, щоб гуляти. 

 Зараз я спостерігаю сумну картину — наше місто перетворюється на “бетонну пляму” і замість того, щоб були будівлі серед дерев, ми маємо трохи дерев між бетонними будинками. 

На початку століття в місті було багато скверів та парків, поки їх не забудували майже повністю. А ті, що є неправильно побудовані чи розташовані.

Візьмемо як вдалий приклад сквер, неподалік “Панорами Плази” на Галицькій — він маленький, але компактний. Оскільки, неподалік знаходиться дорога, то це місце не підходить для сімейного відпочинку, але цілком годиться, як транзитне місце. Тобто, для працівників, котрі вийшли на обідню перерву, або людей, які йшли за покупками і втомилися.

Парки для сімейного відпочинку мають бути в тихому місці та неподалік спальних районів.

Поганий приклад — сквер навпроти “Арсену” у районі Каскад. Оскільки, він знаходиться у спальному районі, то однозначно варто було би би заховати подалі від дороги зеленими насадженнями, зробити більше місць для сидіння, галявину, на якій можна розкласти каремат і відпочити, чи навіть зайнятись йогою. Натомість, чомусь вирішили зробити сквер, який більше б пасував у центральній частині міста.

Важливість урбаністики

Недостатня кількість зелених насаджень погано впливає на людей — варто пояснити, що мало хто розуміє важливість дерев у місті, та й урбаністики загалом. Це ті речі, яких не помічаєш, якщо вони є, але якщо їх немає – то стає дуже погано. 

Зараз збільшилася кількість автомобілів, відповідно і шумів у місті. Буквально вчора ми зі знайомою йшли по дорозі в бік Крихівців і для того, щоб вона мене чула, мусив кричати. Але уявіть собі людей, житло яких розташовано  біля шосе і такі шуми в них постійно! 

Через це  може пригнічуватися стан та погіршуватися психічне здоров’я. Відповідно, це також впливає на якість роботи, яку виконують люди. Це має хоч і не прямий, але дуже суттєвий вплив на економіку міста і країни загалом.

Окрім того, парки та сквери виконують важливу роль — дають можливість людям відновитися після важкого дня та відпочити. Погодьтеся, що працівник, який відновив свої сили працює якісніше, аніж той, який постійно втомлений.

Також, навіть звичайні корки в місті можуть впливати негативно на економіку. Якщо людина довго стояла у заторі, через це отримала стрес і запізнилася на роботу, значить їй потрібно ще хвилин 15, щоб випити кави, заспокоїтися і почати працювати. Цих 15 хвилин  — робочі та оплачуються роботодавцем, за цей час людина могла зробити якусь частину роботи.

Якщо порахувати, що це людей, скажімо 20, які працюють на підприємстві і 15 хвилин робочого часу витрачають на відновлення сил, то за рік можна порахувати величеньку суму, яку втратили на підприємстві. Відповідно, працівник, який приїхав на роботу вчасно та почуває себе добре — може зробити більше роботи. 

Все це вивчає урбаністика — наука, що робить життя людей комфортнішим та додає наснаги працювати.

Адже місто має заряджати, а не втомлювати!

 

Останні відео

Ми у Facebook

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!

[recaptcha]