24 роки
письменник, перекладач
секретар Івано-Франківської МО УГП
Остап Українець – письменник і перекладач, навчався в Києво-Могилянській академії. За плечима молодого літератора більше десятка перекладених творів для дітей та дорослих. А також власні оповідання та два романи. Пише Остап Українець у жанрі історичної прози та фентезі. Після закінчення “Могилянки” вирішив повернутись до рідного Івано-Франківська, бо саме тут почуває себе вдома. І саме тут він хоче творити зміни. Тому приєднався до команди Галицької Партії, де очолив секретаріат міської організації УГП.
Київ – складне місто. Там дуже багато хороших людей, але там настільки багато людей, що ця хороша частина губиться. Є люди, яким подобаються мегаполіси. А от мені міста такого розміру як Франківськ – це ідеально комфортно.
Займаюся професійно перекладом з англійської та польської мов. Є низка мертвих мов, з яких також можу перекладати. Переклад був моїм хобі до того, як я почав ним заробляти. Зараз назвати переклад хобі, то буде звучати, як трудоголізм. Хоча так воно і є насправді. Від одного перекладу можу відпочивати за іншим перекладом.
Дуже люблю їздити на велосипеді. Щоправда, зрозумів, що для Франківська підходить не шосейник, а гірський велосипед, – через ситуацію із дорогами.
Багато подорожую Україною і закордоном автостопом. Це дуже класний досвід. Знайомишся з багатьма людьми.
На місцевому телебаченні вже років 5 проводжу “Ігри інтелекту”. Сам люблю грати, але якщо немає де, то хоча б організую гру для інших. Мені це подобається і людям цікаво.
Перший мій великий твір – про Івано-Франківськ, другий – про українців, але дія відбувається у Європі. Мені подобається сміятися з параноїдальних настроїв. Ідея того, що нас оточує один лише негатив, і всі грають проти нас – це найуніверсальніша теорія змови, яка тільки існує. Я над цим іронізую у своїх творах. Мені цікаво, що відбувається в головах людей, котрі мене читають, як вони сприймають ідеї “великих таємниць”. І це підштовхує, щоб далі щось шукати і писати.
Ідея того, що нас оточує один лише негатив і всі грають проти нас – це найуніверсальніша теорія змови, яка тільки існує.
З часів Майдану почувався, так чи інакше, причетним до політичного життя. Цікавим стало для мене спостереження, як хороша політична сила може виявитися абсолютно провальною у реальному політичному житті.
Був членом Правого сектору під час Майдану, але поїхав додому ще до закінчення, після того, як мене облили з водомета і сильно захворів.
Не можу зараз сказати, є я націоналістом чи ні. Я – патріот.
Приблизно тоді ж розпрощався з націоналістичними поглядами у тій формі, які вони є в Україні. Агресивні методи походять переважно від безсилля і думки, що гори воно все синім полум’ям, або від незнання того, що можна зробити інакше. Ці хлопці бачать один можливий варіант. Це – вломити. Я на Майдан виходив якраз проти такого. Тому не можу зараз сказати, є я націоналістом чи ні. Я – патріот.
Ми нарікаємо, що інтереси молоді в Україні практично не враховують. Коли після Майдану були президентські вибори, парламентські, з усіх моїх близьких знайомих я чи не єдиний пішов голосувати. То який сенс діючій чи потенційній владі враховувати інтереси політично-пасивних людей?
Вважаю, що навіть якщо не цікавитись політичним життям, то принаймні, прийти на вибори має кожен свідомий громадянин. Навіть якщо це буде голос “Не підтримую жодного кандидата”.
Мені заімпонувала програма Галицької Партії. Я зрозумів, що йдеться не про обіцянки, а про підхід. Я побачив стратегію роботи, достатньо цілеспрямованих людей, які готові повільно, але впевнено йти до мети, а не шукати вершки, які можна схопити вже і зараз. А ще – це одна з небагатьох партій, котра не була ніколи замішана в тому, що можна було б їй поставити в докір.
Ідеальний політик мав би бути експертом у всіх галузях, але ми розуміємо, що такого не буває. Тому хотів би бути політиком, хоча б у тих галузях, де можу себе вважати бодай достатньо орієнтованим. Це освіта і культура.
Хочу з’ясувати, чому в культурному житті міста останні 4 роки робилося те, що робилося. Це, перепрошую, морок. Держава не повинна втручатися в культуру, достатньо мати фонд, з якого можна фінансувати перспективні проекти.
Через десять років бачу себе, можливо, полисілим викладачем університету, депутатом міської чи обласної ради, або у якомусь департаменті. Буду займатися тим, що і зараз – писати і перекладати. Все, що я роблю, я люблю робити, а не для того, щоб мати можливість купити їсти – це вже приємний побічний ефект.