34 роки,
аналітик,
координатор іноземних проектів,
екстремал
Андрій Підгурський довгі роки жив у Польщі. Але дитяча мрія змусила його повернутися в Україну. Андрій почував себе галичанином і бажав, щоб Тернопіль розвивався семимильними кроками. У свої 34 роки він вже встиг попрацювати у міжнародних проектах, створити музей та полюбити екстремальні види спорту. Після політичних студій в Інституті свободи вирішив, що Українська Галицька Партія ідеологічно йому найближча. Тому знайомтесь!
Народився я в Тернополі. Але коли мені було півроку, ми з батьками переїхали у Дрогобич. У школі вчився там, а в 15 років переїхав у Польщу. Навчався у ліцеї, згодом у Варшавському економічному університеті та працював у галузі консалтингу. В Україну я повернувся у 2016 році. Нині координую різноманітні проекти, активно співпрацюю з Інститутом свободи, пишу аналітичні статті про реформи в Україні та українсько-польські стосунки. Важливою складовою моєї діяльності є співпраця з українськими компаніями як експерта та аналітика. Зауважую важливий момент: що більше людина працює, то більше у неї з’являється сил.
Коли в Україні була Революція Гідності, я ще жив у Польщі, але у тих подіях брав активну участь. Працював координатором безпеки міжнародної місії спостерігачів на Майдані, був консультантом безпеки для іноземних журналістів. Згодом ми з місією їздили у Харків, коли там починалися заворухи, потім – у Крим. Досі гостро в мені відгукуються події 20 лютого, коли учасників Майдану розстрілювали. Я теж там був. Знаєте, такі речі ніколи не минають безслідно. Я організував перший музей Майдану у Варшаві.
В мені досі гостро відгукуються події 20 лютого
Коли на Сході почалася війна, то займався допомогою військовим. Координував співпрацю Варшавського товариства друзів України (допомагали сиротам, біженцям). Цікавий досвід для мене – це співавторство “Українського світу” – першого українського центру у Варшаві.
Люблю екстремальні види спорту. Колись тестував для польського каналу стрибки різного рівня, повітряні акробації, парашутизм. Займаюся сноубордом та велоспортом. Все, що підносить адреналін – обожнюю. Ще я колекціоную і реставрую довоєнні книги. На дозвіллі цікавлюся інноваціями, інформаційною безпекою.
Балансую між роботою і приватним часом. У мене ненормований робочий день: можу працювати вдень, а можу і вночі. Але завжди намагаюся віднаходити час на спорт, цікаву літературу, нові фільми. Організовую себе так, щоб робота не заважала індивідуальному розвитку. Тепер я усвідомив, що політика – один із найдієвіших інструментів, щоб змінити навколишнє середовище, це спосіб підвищити рівень свідомості суспільства.
Проблеми, що найбільше мене зачіпають, – це корупція, як це не банально. Сьогодні про неї хто тільки не говорить. Це реальна глобальна проблема, яка вже вкорінилася дуже глибоко. Проте це лише вершина айсбергу. Бо ще у нас є бюрократизація, погані дороги, складна екологічна ситуація, незаконні забудови, знищення історичних пам’яток. Це те, що мене турбує. Ми не маємо чітко сформованого середнього класу.
Багато активних людей не йдуть у політику, бо вважають, що це брудна річ. Наче й хороша людина приходить до влади, а на виході маємо морального покруча без морально-етичного обличчя. Активну молодь потрібно переконувати, що це не зміниться, якщо вони не йтимуть у політику і вже там не творитимуть зміни. Всюди потрібна критична маса.
З дитинства я хотів повернутися в Тернопіль. Нарешті моя дитяча мрія здійснилася. У мене величезне бажання вплинути, покращити, відіграти роль у місцевих змінах. Зараз в Україні найбільш сприятлива атмосфера, щоб ті зміни відбулися. Бо після Помаранчевої революції людям забракло системного підходу, щоб закінчити розпочате. Цей шанс не маємо права проґавити .
Декілька сотень активних людей можуть змінити країну.
Є кілька напрямів, у яких я хочу працювати. Мене цікавить захист історичних пам’яток, історичної спадщини. Це ж вагома складова в освітньо-просвітницькому контексті суспільства. Якщо люди не бачать історичної складової, не бачать рівня історичного розвитку, вони не хочуть рухатися вперед. Якщо спадщина буде належно поцінована, то українець завжди зможе повернутися думками в минуле й подумати: “У нас був високий рівень розвитку, то ми мусимо й тепер розвиватися”. Це загальноукраїнська проблема. Великою проблемою є комунікація із невеликими містечками, з селами, де розташовані історичні пам’ятки. Це зле, це гальмує туристичну складову, прихід інвесторів, туристів. Окрім цього, Тернопіль має великий потенціал для розвитку інноваційних технологій, потрібно популяризувати цей сектор. Мрію, щоб Тернопіль перебував у сталому розвитку.
Декілька сотень активних людей можуть змінити країну. Все залежить від усвідомлення їх сили та активної роботи. Це спричиняє ефект вірусу: люди, бачачи їх роботу, будуть до них приєднуватися. Україні це потрібно.