25.03.2020
Напевно, це дикість, коли живеш в країні, де функціонують спиртові заводи, швейні фабрики та цехи, а її громадяни бігають від аптеки до аптеки в пошуках масок чи антисептиків. І все безрезультатно… Мені останнім часом доводиться чути в свою сторону: “А чому волонтери мають займатися цим чи цим, а де держава?”
Ми давно звикли абстрагуватися від поняття “держава”. Ось є вона – держава, а ось є ми – народ. Ось є наші власні кошти, а ось є кошти її – держави. Два світи в межах одного кордону…
Ситуація, яка складається, вкотре нам показує неспроможність державних інституцій, які будує її народ. Так-так, її народ, а не прибульці з космосу.
Я кажу собі, що держава починається з мене, моєї сім’ї, моїх сусідів, з моїх друзів. Це не абстрактне поняття. У її неспроможності винен я, мої батьки, моя родина!
Ми мали достатньо часу стати розвиненою країною, а не сировинним придатком для світу! Тому давайте вже домовлятися, що державу починаємо з себе, бо саме ми обираємо тих, кому делегуємо свою владу та повноваження!
Сьогодні, як і 6 років тому, волонтерський дух піднімає тисячі людей по всіх містах України. Вони підставляють плече не для держави, як нам звиклося думати, а для себе, своїх дітей та свого майбутнього! Бо держава – це ми, це наші діти та наші батьки!
Коронавірус – це черговий виклик для нас, чергова можливість повірити у себе, свою націю, свою державу!