“Це повне божевілля і зневага до пам’яті українського народу…”

Так прокоментував рішення Львівської міської ради про забудову Цитаделі історик та перекладач Андрій Павлишин. Йдеться про ухвалу, за яку 7 червня віддали свої голоси 46 міських міських депутатів. На прохання такого собі ТзОВ “Сучасне місто”, вона змінює цільове призначення території колишнього нацистського концтабору “Шталаг-328” і дозволяє там будувати житловий квартал.

14 червня міський голова Андрій Садовий, однак, заявив, що житла на Цитаделі будувати не будуть, але того ж дня цю ухвалу знову внесли до порядку денного на 21 червня. Для подолання вето потрібно 42 депутатські голоси.

Єдиною фракцією, яка у повному складі не віддала за це рішення жодного голосу була фракція Української Галицької Партії. Її голова, співзасновник музею “Територія терору” Тарас Чолій заявляє: на місці колишнього концтабору має бути міжнародний меморіальний комплекс, адже тут загинули понад 140 тисяч військовополонених – українців, поляків, росіян, французів, бельгійців, євреїв, італійців та інших національностей. Загалом через табір, за оцінками істориків, пройшли 280 тисяч осіб.

На що саме замахнулися горе-забудовники та депутати? Що має бути на Цитаделі у Львові? Про це ми спитали в археологів та громадських авторитетів Львова.

Мирослав Маринович, правозахисник:

“На місці цитаделі у Львові під час Другої світової війни був концентраційний табір “Шталаг-328″ для військовополонених з Італії, Франції та червоноармійців. Це було місце страждань, місце болю, місце смерті. Це було страшне місце, де нацисти творили свою криваву справу. Це місце, де люди страждали. І я з дуже великою тривогою дізнався, що начебто міська рада планує дозволити там будувати житлові будинки. Я припускаю, що у Львові на кожній вулиці, можливо, є місця, де лилася кров, де вмирали люди, і що ціле місто не перетвориш на музей. Ну, але така сумна наша історія. А проте місце, де був концентраційний табір має бути належним чином огороджене, ознаковане та збережене. Це є моя позиція”.

Остап ЛАЗУРКО, мол. науковий співробітник Рятівної археологічної служби, фахівець із міської археології:

“Наша служба проводила там дослідження 3 рази. Але переважно ці дослідження ми проводили на краях терас: при в’їзній брамі з боку вулиці Вітовського, неподалік того ресторану, біля вежі, і неподалік в’їзду з вулиці Грабовського. Але це все було на схилах, тому навіть матеріали там дуже скупі, жодних залишків захоронень на схилах ми не виявили.

У центральній частині цитаделі ми не копали. На скільки мені відомо, там були якісь дослідження ще до війни. Після того ані за радянських часів, ані у 1990-х на Цитаделі не проводили розкопок.

Якщо там має бути забудова, то, за законом, спершу мають бути проведені археологічні дослідження. Це обов’язково. Це є пам’ятка, і це порушення культурного шару, тому там необхідно робити детальні дослідження”.

Мейлах ШЕЙХЕТ, директор Наукового центру іудаїки імені Фаїни Петрякової, керівник релігійної громади “Турей Загав”: 

“Цитадель стала місцем жорстокої наруги над Галичиною, над сумлінням народів Галичини і любові до Добра. Галичину називали Швейцарією,  бо тут уживалися різні народи, і в загальному було порозуміння, яке переривалось політичними дискурсами, як це відбулося за часів німецької нацистської диктатури.

На Цитаделі, у концтаборі “Шталаг-328” загинуло мученицькою смертю понад 140 000 військовополонених антигітлерівської коаліції. Жорстокість, звірства наглядачів та німецької комендатури, утримання в’язнів у голоді та холоді зимою, брак води і зумисне інфікування в’язнів сипним тифом принесли неймовірні страждання, які не вкладаються в людську свідомість.

На стінах казарм концтабору залишилися написані кров’ю військовополонених послання прийдешнім поколінням і рідним. Сльози і скорбота охоплюють кожного на цій святій землі. 

Дослідження британських неінвазивних археологів, проведені тут в 2014 року, із застосуванням сучасної апаратури в комплексі з аерофотозйомками, ідентифікували численні поховання, на території тенісних кортів, стадіону та в багатьох інших місцях.

“Унікальний архітектурний ансамбль фортеці
нацисти перетворили на фабрику смерті”

Законодавство України забороняє будь-яке нецільове використання Національної історичної та культурної спадщини території та споруд в охоронних зонах.   Але територія і споруди цитаделі, на жаль, занедбані. Охоронні договори не укладені.

Я закликаю передову українську громадськість боротися за припинення наруги над похованнями,  над спільною пам’яттю, над глибинними українськими переконаннями і проти продовження нацистської практики загарбництва та нищення”.

Андрій Павлишин, історик, перекладач:

“Я за професією історик, перекладач, журналіст, і тому мені дуже боляче, коли політики зневажають історичну пам’ять нашого народу. У роки Другої світової війни на Цитаделі був німецький концтабір, де знищено близько 100 тисяч військовополонених. Українські солдати здавалися в полон, бо не хотіли воювати за Сталіна і проти Гітлера. Вони вважали, що нашому народові європейська армія Гітлера принесе порятунок. Вони дуже помилилися. Замучили їх голодом, хворобами, розстрілами. Загалом не тільки у Львові, але й в інших містах загинули близько 5 млн українських військовополонених. Я підкреслюю: це були люди, які не хотіли воювати за Сталіна, які хотіли доброго майбутнього для свого народу. Багато з них поховані відразу там на цитаделі.

“Будувати там готелі, ресторани і житло – це повне божевілля і зневага
до пам’яті українського народу”

Після Другої світової війни, як і територію інших нацистських концтаборів, опанувало КДБ. І що там чинило КДБ? Може вони там розстрілювали засуджених… Може вони там хоронили когось… Ми, наприклад, не знаємо, де похований головнокомандувач УПА Роман Шухевич. Може там, може ще десь в іншому місці. Цитадель була закрита і відкрилася лише в 90-х роках, після падіння Радянського Союзу. І тому в таких місцях потрібно будувати, можливо, меморіали, можливо, якісь об’єкти, пов’язані з історичною пам’яттю. Віддати це під сховища бібліотеки, під архіви, під навчальні просвітницькі центри. Але будувати там готелі, ресторани і житло – це повне божевілля і зневага до пам’яті українського народу. Я не партійний, але відкрито висловлюю свою думку, властиву всім думаючим українцям та християнам”.

Софія Дяк, історик, директор Центру міської історії Центрально-Східної Європи:

“Дозвіл від ЛМР будувати житло на Цитаделі дуже погано свідчить про певних депутатів, які голосували за таке рішення. Позитивно те, що не всі депутати такі, що, все-таки, є вето міського голови і що є реакція суспільства на ці речі. І добре, що є створена робоча група, яка має визначити, що буде на Цитаделі. Історія цього важливого для Львова місця, історичної, архітектурної пам’ятки, яка є набагато навіть давніша, ніж часи концтабору “Шталаг-328”, – дуже важлива для Львова. У 19-20 столітті цей об’єкт був військовим і закритим. Ця територія була, фактично, відокремлена від міста. Тому сьогодні це великий виклик – що робити на цитаделі?

Наразі борються дві радикально різні версії. Одна – комерціоналізувати, і там вже є готель. А друга – створити меморіальний комплекс. І це теж виклик, бо ні у Львові, ні в Україні, я вважаю, нема ще таких добрих прикладів меморіального комплексу, який потрібен львівській Цитаделі. Це складно, довго. Нам треба визначитися з процесом, з напрямом,  з тим, що там точно не має бути.

І це добре, що ми зараз проявляємо нашу суспільну вразливість на втручання у пам’ять міста. Ми розуміємо в більшості, що там може бути щось публічне, освітнє, але ігрове бути не може. Це показує, який є наш спектр суспільної вразливості на такі речі.

Тобто з одного боку погано, що така постанова зайшла до сесійної зали й отримала більшість голосів “за”. А з іншого – треба скористатися цим, щоб ще раз наголосити, що Цитадель та її історія дуже важлива для міста. Її зелена територія також є визначальною для центральної частини Львова. Тому треба думати, що там може бути. Враховуючи, що велика частина цієї території вже приватна, а загалом Цитадель понад 150 років була закритою зоною, яка не розвивалася, яку треба ще інтегрувати в місто, то завдання ревіталізувати Цитадель – це наше завдання на багато років”.

Так само свою чітку позицію проти житлової забудови нам підтвердив директор музею “Тюрма на Лонцького”, історик Руслан Забілий.

ДО СЛОВА:

26 січня 2018 року виконавчий комітет Львівської міської ради вирішив створити робочу групу, яка займатиметься опрацюванням концепції інтегрованого розвитку та збереження ландшафтного комплексу “Цитадель”. Про долю цієї групи, за формування якої мав відповідати Департамент розвитку, та її можливі напрацювання ми запитали у заступника міського голови з питань розвитку Андрія МОСКАЛЕНКА.

“Цитадель має свою історію, яка потребує глибинного вивчення та аналізу. У Львові є низка об’єктів, які потребують такого комплексного підходу і виважених рішень: або розвиток, або збереження. Ми прийняли рішення, щоб цей і наступний витрати час на різного роду брейнштормінг, воркшопи із залученням міжнародних експертів, зокрема щодо збереження історичного середовища, архітектури. Залучали декілька фондів, виїжджали і на саму локацію з архітекторами із різних країн. Ми навмисне приймали це рішення на початку року, щоб чітко поділити дослідження, потім – інституціалізація робочої групи. Планували  інституціалізувати її в другій половині року. Організувати мистецькі перформанси, щоб більше привернути увагу людей до Цитаделі, розповісти людям, які події там відбувалися. Так само будемо розглядати можливості облаштування на Цитаделі музею. Може навіть у рамках воркшопів, щоб врахувати можливості інтегрованого розвитку самих будівель, які там є.
Робочої групи ще нема. Є розробки положення щодо її персонального складу. Це передбачає рішення виконкому. Я не голосував за цю ухвалу, яка дозволяє будувати житло на Цитаделі, бо я її не бачив. Вочевидь, якщо ухвалу заветував міський голова, то вона суперечить рішенню виконкому. Я підтримую позицію голови, що ніякого житла там не може бути”

Фото: Дивись.інфо, сайт УКУ, Новини Львова, сайт ЛМР, інтернет-джерела

Останні відео

Ми у Facebook

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!