Віталій Біловус

Член Української Галицької Партії,
секретар Львівської обласної організації УГП,
юрист, помічник депутата Львівської міської ради,
громадський активіст

Віталій Біловус: “Краще навести лад вдома, ніж поневірятися за кордоном”

Що найбільше спонукає до ефективності? Відповідальність. За сім’ю, своє місто, державу. Таке відчуття у Віталія Біловуса гостро розкрилось під час Революції Гідності. Саме події на Майдані чоловік називає “точкою відліку”, яка змінила його світогляд. Бути справедливим, чесним, ефективним – його кредо. Віталій Білоус – юрист-практик, громадський діяч, політик.

Про сім’ю

Народився на Жовківщині. У хаті нас жило шестеро: я, мої молодші брат і сестра, мама, тато і бабуся. Батько працював водієм, а мама – бухгалтером. Вони ще з ранніх літ виховали в мені почуття чесності та загостреної справедливості. Взяти щось чуже без дозволу – такого у нас не було ніколи. Навпаки – кожен завжди всім ділився, навіть якщо і мав дуже мало.

Бабуся часто розповідала історії. Про традиції, звичаї, як святкували Різдво, коли вона була дитиною. Як після Свят-вечора збиралася ціла родина і йшла колядувати селом. Казка! На Свят-вечір у нашій хаті завжди були кутя, дідух, свічка в пшениці, по кутах столу часник, ялинка. Батько ретельно стежив, аби все було на місці. Тепер за це відповідаю я. Зберігаю сімейні традиції та ділюся ними зі своїми синами.

Не політикою єдиною

У Крехові завжди займаю активну громадську позицію. З колегами створили громадську організацію “Покоління змін”. Втілюємо соціальні й культурні ініціативи. Одна з найкращих – “Миколай до кожної оселі”. На свято Миколая приходимо в гості до літніх людей та багатодітних сімей, даруємо подарунки, спілкуємось, показуємо театралізовані сценки. Радість від несподіванки не має меж. Або ще одна – конкурс родинної коляди під час різдвяних свят. Поширюємо традиції.

20 лютого 2014 року – моя особиста точка відліку

Те, що подобається

Спершу вчився у Крехівській, пізніше у Глинській школі й Економіко-правовому технікумі. Вищу освіту здобував в університеті Франка, опановував фах юриста. Спеціальність обирав сам. Батьки на вибір не впливали, хіба підтримали. Правознавство, політика і суміжні справи подобались мені завжди. Одразу після університету почав працювати помічником юриста в консалтинговій фірмі технологій та бізнесу. Набравшись досвіду, уже через рік займався приватною юридичною практикою. Неодноразово брав участь у виборчих кампаніях у різних ролях. Вибори, якщо так можна сказати, – одне з моїх хобі.

Серед інших вподобань – катання на велосипеді. Хлопчаком об’їздив всю Крехівщину. Ще однією моєю слабинкою є автомобілі. У машинах мене цікавило й досі цікавить все. Захоплення передалось від батька. Під його пильним керівництвом керувати навчився ще у 15 років. Свого старшого сина я також навчаю їзди на авто. Практикуємось за містом, де рідко їздять машини. На синові – кермо, а на мені – зчеплення, передачі й все решта.

Тоді на Інститутській, серед закривавлених доріг усвідомив: мої сини – моя відповідальність. Їхнє щасливе завтра – мій обов’язок сьогодні.

Сам стану зміною

Коли на твоїх очах гинуть люди, біля твоїх ніг калюжі крові, прострілені каски, щити, перевертається увесь світ. 20 лютого 2014 року – моя особиста точка відліку. Тоді я був на Інститутській. Смерть підстерігала на кожному кроці. Моторошно. Досі “мурашки” по тілу від спогадів. Пам’ятаю, у голові чув голоси свої хлопчиків. Мої діти. Як вони? Хто за них подбає? Тоді на Інститутській, серед закривавлених доріг усвідомив: мої сини – моя відповідальність. Їхнє щасливе завтра – мій обов’язок сьогодні. Тоді дав собі обіцянку – всіляко уберегти їх від будь-яких небезпек. Щоб через декілька років їм не довелось також виходити на Майдан і бути під прицілом автоматів.

Ніхто, крім мене, не реформуватиме мою державу. Тому я сам повинен стати для неї зміною. Під впливом революції шукав однодумців. Людей, які так само прагнуть якісних змін у державі, суспільстві, реформуванні застарілих галузей. Так у 2015 році під час однієї з виборчих кампаній, яку я юридично супроводжував, познайомився з партійцями Галицької Партії – активними, молодими, ініціативними. Працював помічником депутата Львівської міської ради Тараса Чолія. Готував запити, звернення, аналізував порядок денний сесій міськради. Разом з Тарасом працюю досі, зокрема над питаннями незаконних забудов. Відстоюємо права громади Львова на культурну спадщину. Одна з наших перемог – демонтаж Монумента Слави, що на Стрийській.

Те, що “болить”

В Україні не працює право, закон та судова структура. А якщо й працює, то так, як це вигідно для представників влади. Мені, як юристу, прикро спостерігати, що навіть на рівні Верховної Ради, найвищого законодавчого органу України, нехтують Конституцією. У голові не вкладається, але Закон можуть опублікувати ще до його ухвалення. Такі от українські реалії.

В Україні не працює право, закон та правоохоронні органи. А якщо і працює, то так, як це вигідно для представників влади.

Закони в Україні дуже правильні для побудови сильної демократичної держави. Проблема, що їх ніхто не дотримується.

Закордон – не казка

Про еміграцію навіть не замислююся. Поневірятися за кордоном не хочу. Якщо у людини нема таланту, здібностей, якщо людина не є експертом у якійсь галузі – вона, як би це гостро не звучало, за кордоном нікому не потрібна. Максимум, на що вона претендує, – морально важка й фізично виснажлива робота. У кожній державі достатньо своїх громадян, які хочуть хорошу посаду й високу зарплату. Та поважаю вибір українців, які їдуть на роботу до Європи чи деінде.

Свою країну я дуже люблю. Кайфую від Львова, Києва, свого рідного села. Тут живуть мої рідні й близькі. Моя країна найкраща, незважаючи на всі суспільно-політичні негаразди. Краще навести лад вдома, ніж поневірятися за кордоном. Це складніший шлях, але хто, як не ми, українці, покращимо життя в своїй країні?

ПОВІДОМИТИ ПРО ПОМИЛКУ

Повідомити

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!