Віктор Кравцов працює з 16 років. Спробував себе в багатьох сферах. На разі розвиває культурне життя Борислава. З роботи інколи приходить опівночі, бо має багато ідей та задумів. Багато працює з молоддю і мріє, щоб рідне місто стало туристичним центром.
Народився і живу у Бориславі. Сім’я бідно жила, тато був міліціонером, мама працювала на овочевій базі. Страшна була ситуація, видавали пайки, талони. Якийсь час, через скорочення, роботи у батьків не було. Тому вчився у санаторній школі з безкоштовним харчуванням. Дитинство в ті часи не порівняти з теперішнім. Але яскраві моменти були. Не було телефонів, комп’ютерів, весь день – надворі, було весело. Я тяжкою дитиною був, бився кожен день, тому і пішов у 16 років на кікбоксинг. Через рік здобув кандидата в майстри спорту серед юніорів, в 20 років – друге місце в Україні. Покинув, бо так зламали ніс, що вже не міг займатися. Пішов на роботу в 16 років. Працював в охороні. Потім було багато робіт: касир, копірайтер, менеджер з реклами, фотограф, керуючий їдальнею у тюрмі. Працював і паралельно вчився в Дрогобицькому педагогічному університеті. Був профоргом, ще капітаном команди КВН. Тоді почав активну діяльність, ми влаштовували різні акції, дискотеки. То були найкращі роки життя.
Коли робота була не до душі, то я йшов, рвав всі зв’язки. Вже зараз вкоренився у міській раді, п’ятий рік працюю. Займаюся питаннями культури. Воно мені близьке ще з університету. Мені подобається організовувати процес. Мені подобається бачити результат. Я приходжу інколи додому о 12-й ночі, бо постійно якісь проекти в голові. Я мушу бути в колесі, яке виробляє електрострум для освітлення міста у творчому плані. У місті страшна ситуація з наркоманією, молодь виїжджає і деградує, бо не має що робити. У Бориславі я бачу свою самореалізацію. Вірю, що я щось вмію, зміню. Тому і не їду закордон, хоча можливості є. Але я не хочу покидати країну у важкий час. У нас достатньо депресивне місто, але ми щось намагаємося, ми щось міняємо і воно по-трошки піднімається вгору.
Вірю, що я щось вмію, зміню. Тому і не їду закордон, хоча можливості є.
Коли приїхав з Майдану, подумав, чому б не об’єднати творчу молодь? Бо молодь чогось прагне, вона – генератор ідей, який змітає все на своєму шляху. Так створили громадську організацію “Цвіт нації”. Під час Майдану ми запропонували в Бориславі прикрасити живу ялинку, щоб не ставити таку, як в Києві. А ще ми зробили, щоб в Україні на ялинці замість зірочки був тризуб. Це наш такий громадський здобуток.
Проблем в Україні багато. Перша – це війна, насамперед, війна з внутрішнім ворогом. Таких ворогів засіло на вищих щаблях влади дуже багато. Олігархи не мають стояти при владі, при владі має стояти людина з національним мисленням. Люди, які прийшли на крові, розказали багато байок і їм повірили. Біда людей в тому, що вони мають коротку політичну пам’ять і не хочуть взагалі заглиблюватися у минуле, а хто не знає минулого, не вартий свого майбутнього. Цим все сказано. В Бориславі також є багато проблем. Наймасштабніша – це нафта. Для когось нафта – це рай, для нас нафта – це проблема. Зараз забирають із бюджету міста нафтогазовидобувне управління, і обслуговувати понад 2000 нафтових вишок і копанок, немає кому. Ми б мали купатися в золоті, а купаємося в нафті. У воду через грунт протікає нафта і вода неякісна. Попри нас є річка, а ми не маємо води. А ще – дороги, по яких жоден автолюбитель не хоче їздити.
Біда людей в тому, що вони мають коротку політичну пам’ять і не хочуть взагалі заглиблюватися у минуле, а хто не знає минулого, не вартий свого майбутнього.
Політика дає ширші можливості. Коли людина щось робить в громадській організації – це класно, але ти нічого не вирішуєш у місті. Ти можеш бути авторитетним на Фейсбуці і до твого слова дослухаються. Але якщо ти – в партії, то є можливості. Це можливість прийти до влади і змінити щось у Бориславі. Наприклад, зробити туристичним центром. Галицьку партію обрав, бо мені її близька ідеологія. А ще, коли зустрівся з партійцями, в них не було в голосі того пафосу, який я побачив у інших політичних силах. Тут я побачив людяність.
Нам потрібно змінити ставлення один до одного. В нас чомусь, якщо ти в політичній партії, то ти – крадій, злодій. А якщо ти працюєш у міській раді, ти використовуєш адмінресурс. Найважливіше – довіра, її дуже важко заслужити. Посада – це дуже тимчасове явище. Головне – те, що всередині, головне – стержень, якщо в людини немає стержня, вона згорить, якщо є – буде світитися.
Моє хобі – це творчість. Маю дві поетичні збірки: “Тим, хто розуміє” і “Безмежність”. Зараз пишу менше, часу немає. Я і прозу пишу, але не видаю, вона така, моя. А ще – музика. Учасник музичних колективів: “Метафізика” і “Західний трикутник”. І ще гурт, який ніяк не називався. Там було 10 класних ліричних пісень на тему АТО. Навіть записали одну пісню професійно, вона десь в інтернеті гуляє – “Герої не вмирають”. Творчість – вміння бачити у звичайних речах незвичайні речі. Чи, навпаки, незвичайні переводити у звичайні. А ще – це безкінечний процес удосконалення людини.