37 років,
викладач ТНТУ ім. І. Пулюя, доцент,
громадська активістка

Маю потребу варитися у політичному компоті

Світлана Шпилик – молода та енергійна жінка – навчилася швидко ліпити вареники для бійців АТО, відповідати на закиди людей, що її політична діяльність – це лише розвага, та подорожувати із малим сином. Вона отримала науковий ступінь у сфері економіки і тепер мріє про докорінні зміни гуманітарної аури української нації. Цікаво, чи не так?

Професійні успіхи для мене – дуже важливі

Тернопіль для мене – рідне місто, за нього я вболіваю. Саме тут я закінчила гімназію, із золотою медаллю. Навчалася у ТНТУ ім. І. Пулюя, а згодом вступила в аспірантуру. Ще тоді я зрозуміла, що наука – це мій спосіб життя. Лише там я хотіла себе зреалізувати, бо професія для мене – це життя, а не механічне виконання роботи. Сьогодні я працюю на кафедрі промислового маркетингу. У час глобалізації дуже важливо знати англійську мову. У 2017 році я отримала сертифікат зі знання англійської мови рівня B2 Британської ради України. Мій майбутній чоловік зі мною навчався в університеті, і так склалося, що ми поєднали свої долі. Спільно виховуємо сина Дениса.

Завдяки волонтерству моя свекруха навчилася дуже швидко ліпити вареники

Я пережила у свідомі роки першу, Помаранчеву, революцію, але, прикметно, вона мене не змінила. Це був такий юнацький вік, такий запал, хотілося змін, але самій діяти не надто випадало. Вже друга революція, у 2013 році, переінакшила мої погляди на світ. Болючі теми війни, долі молодих хлопців, які гинуть на Сході, спонукали мене до волонтерства. Тому в перший рік я дуже інтенсивно займалася волонтерською діяльністю. Це був проект “Бункер-C”, де ми ліпили вареники, двічі-тричі в тиждень. Я привела туди всю свою родину: і маму, і свекруху, і подруг. А ще ми з пластунами робили батончики із сухофруктів збирали листи від дітей бійцям на Схід. У цьому напрямку я інтенсивно працювала зі студентами, вони писали багато листів солдатам і в них обгортали ці батончики із сухофруктів. На той час волонтерство займало значну частину мого життя.

Це був проект “Бункер-C”, де ми ліпили вареники, двічі-тричі в тиждень. Я привела туди всю свою родину: і маму, і свекруху, і подруг.

У подорожах син смішить нас найдужче

Найбільше моє захоплення – це подорожі. З чоловіком сідаємо за кермо і їдемо світ за очі. Коли Дениса ще не було, то ми вибиралися щосуботи: об’їздили багато замків України, Балкани, різні європейські країни. Для мене подорожі – це вихід за межі, за грані свого “Я”, це таке потужне джерело енергії. Нас з чоловіком такі речі об’єднують, разом можемо пройти 30 км невідомим місцинами. З сином вже так не виходить, ми обираємо комфортніші місця та способи подорожей. Він нас веселить своїми перлами. Нещодавно поїхали Золотим кільцем, все було чудово, приїжджаємо додому, бабуся питає Дениса: “Дениску, ну що, як тобі, сподобалася мандрівка?”. Він каже: “Ну так, бабцю, але я не знаю, чого ми туди їздили”. Тобто він ще не може осягнути високих матерій. Йому цікавий сам факт мандрівки.

Якщо вдома затишок, не хочеться розпорошуватися на різних людей

Моя викладацька робота не займає весь день, на заздрість сусідам, знаю, що можу піти на 2-3 пари і формально робочий час вже закінчується. Звісно, вечорами я продовжую займатися наукою, засиджуюсь до пізньої ночі. Відтак, помічаю, що друзів у мене не так вже й багато і часу разом проводимо обмаль. Проте, головне, щоб вдома був затишок, тоді й не хочеться розпорошуватися на різних людей. Окрім цього, я намагаюся виділяти час на збереження здоров’я, на спорт. Кожного ранку біжу до озера, займаюсь на тренажерах і повертаюсь додому. Це займає десь годину часу, але заряджає на весь день. Мені це потрібно, оскільки я бачу, що конституція мого тіла вимагає таких зусиль.

Думаю, що маю варитися у цьому політичному компоті

Відсутність змін і непоборне бажання творити штовхнули мене піти у політику. Я не пасивна людина, відтак, зобов’язана бути у цьому процесі, варитися у цьому компоті і максимально долучатися до всіляких ініціатив. Перед виборами, після війни, я задумувалася над роллю політичних партій. А одного разу я їхала з тренування і по радіо почула інтерв’ю когось із УГП. Звучали такі правильні слова, вони перекликалися з моїм тодішнім станом, бажанням щось змінювати, бажанням впливати на процес, а не просто за ним спостерігати. Я прийшла додому, подивилася, що це за партія, знайшла в інтернеті, там було посилання на анкету, я зареєструвалася. Далі сподвижником була Іра Яремчук, яка зателефонувала і сказала: “Ви виявляли бажання щось робити, то приходьте, будемо думати, чи можемо робити ми це разом”. Цей вчинок, напевно, був переломним, я в той момент не могла сказати “ні”, бо я таки хотіла змін. І коли я з нею познайомилася, я зрозуміла, що ця людина може повести за собою.

Я не пасивна людина, відтак, зобов’язана бути у цьому процесі, варитися у цьому компоті і максимально долучатися до всіляких ініціатив.

Мовне питання болить

Найбільше мене зачіпає занепад освіти і мовне питання. Без освіченого населення не буде позитивних змін, тому владі не на руку, щоб суспільство стало відповідальним і здатним думати. Не можу мовчати, коли чую, словосполучення “чужа війна”, коли чую словосполучення “мова не має значення”, тому що знаю точно, що немає нації без мови. Я таки вірю і знаю точно, що без мови ми далеко не зайдемо.

Сьогодні політика – це замкнене коло

Для того, щоб якісні люди йшли в політику, вона має бути прозорим, єдиним дієвим інструментом впровадження змін. Як цього досягти? Не знаю. Тому що сьогодні це замкнене коло. В брудну корумповану політику не можуть потрапити лідери, які зможуть повести за собою, стати прикладом. А поки там таких не буде, я не знаю яким чином спонукати тих якісних людей йти в політику.

Близькі не вірять, що в політиці можна щось змінити

Чоловік сприймає мою політичну діяльність як розвагу, бо не вірить, що є можливість впровадити зміни в країні. Мама, в принципі, не розуміє, навіщо воно мені. Та, погодьтеся, людина, яка виросла в Радянському Союзі, в принципі не вірить в те, що людина без зв’язків, грошей може хоч кудись потрапити і хоч якось приймати участь в якихось змінах. Тому поки що підтримки не відчуваю.

Правильні цінності має нав’язувати держава

От якби наші знамена постійно висіли на будівлях, може би не сумнівався хтось, що це наш прапор, а не якийсь інший.

Я кандидат економічних наук, тому мені близькі питання економіки, оптимізації витрат, визначення пріоритетності витрат бюджету та інші економічні питання. За спеціальністю я – маркетолог, тому вважаю, що реклама має велике значення. Маємо пропагувати Тернопіль, Україну. Необхідно займатися інформаційною аурою країни, Я вважаю, що людям потрібно правильно нав’язувати моральні цінності, пропагувати мову. Я колись жартувала з цього приводу: ми перший раз виїхали у Румунію, а там вздовж по автостраді прапори – Румунія-Румунія-Румунія. От якби наші знамена постійно висіли на будівлях, може би не сумнівався хтось, що це наш прапор, а не якийсь інший.