Світлана Граф

Світлана Граф — лікарка-неонатолог, громадська діячка, членкиня Української Галицької партії.

Вона працює неолонатологинею та піклується про новонароджених дітей. І не тільки про них — ця жінка дбає про персонал у лікарні, а у відділенні її називають “другою мамою”. 

Світлана Граф встигає все — виховувати сина, бути дружиною, працювати в пологовому та виборювати права медиків.

“Обрала медицину, щоб рятувати людей”

Коли я була маленькою, в нас вдома було багато медичної літератури — від професійної до довідників. Дід мій часто хворів, бо брав участь у 2 світовій війні і постійно купляв медичні книги, щоб бути обізнаним про своє здоров”я. Я була жвавою і допитливою дівчинкою, і теж читала ці книжки.

А коли навчалася у 8 класі, то сталася ситуація, яка точно переконала мене, що мушу бути в медицині. 

У нас була киця, яку я дуже любила, коли вона народжувала кошенят, то їй було дуже боляче і важко. Тому моя мама запросила додому ветеринара, який мав допомогти. Я з цікавістю дивилася, як він уводить анестезію і робить операцію. Тоді народилися кошенята, але лікар сказав, що вони не виживуть, я не могла змиритися із цим, тому вирішила робити їм масаж серця, щоб вони почали дихати.

На здивування всіх, кошенята ожили, моїй радості не було меж. Ми навіть назвали їх моїм іменем та іменем мого брата.

Відтоді, я знала, що хочу бути медиком і рятувати людей.

Після закінчення університету, я одразу пішла на інтернатуру, там отримала багато практичного досвіду.

Пам’ятаю перше немовля, яке довелося реанімувати…

Справа в тому, що дитя не дихало, потрібно було інтубувати, тобто вводити трубку в трахею, щоб запустити процес дихання. Коли мені все вдалося, я відчула абсолютне полегшення, остраху в мене зовсім не було — я точно знала що маю робити. 

Зараз я неонатологиня у міському перинатальному центрі —  робота передбачає піклування про немовлят у перші 28 днів життя. Це дуже важливий період у житті дітей і те, як про них піклувалися впливає на їх подальше життя. 

Складна, але важлива справа, адже працювати із малюками вимагає відповідальності та старанності.

“Не можу стояти осторонь”

Ми з чоловіком були активними учасниками Майданів — стояли на мітингах, допомагали коштами, привозили продукти. Допомагаємо досі пораненим воїнам. На жаль, моя професія не дозволяє мені більше часу приділяти на громадську діяльність, але я завжди стараюся бути там, де має бути свідомий громадянин. Приймаю участь в усіх важливих мітингах, як-от захист мови, збереження української державності.

Я вважаю себе патріоткою: завжди любила свою країну, але після першого Майдану зрозуміла, що не можу стояти остронь подій, мене дуже обурило те, що в Києві гинули студенти на початку революції. Зараз мені хочеться плакати, коли бачу як здобутки “патріотів” зводять нанівець країну. 

Мене зовсім не влаштовує проросійський напрям, який часто обирають політики. 

Тому вважаю, що кожен має висловлювати свою позицію, ходити на мітинги, запитувати владу “Чому так, а не інакше?”. Не можу стояти остронь державотворчих подій. Завжди закликаю людей голосувати — це про громадянську позицію.

“Відстоювала права медиків”

Робота медика  важка: психологічно і фізично, тому я завжди намагаюся підтримувати колег.
Але мене постійно дивувало те, що цього не робить профком. Чомусь у нашій лікарні говорили тільки про обов”язки працівників, але не про права. 

Спочатку почала говорити про це в кулуарах, бачила, що багато людей теж незгодні. Ми зібралися із медиками та почали говорити про переобрання профспілкового комітету. 

Було складно, але тим, не менше, у нас вийшло — працівники проголосували за новий склад профкому.

 Я стала заступницею , а моя колега — керівницею профкому.

Зараз я називаю це “переворотом у пологовому”. 

Перше, що ми зробили — почали працювати на хороший імідж цієї структури, до нас потяглися люди. Пізніше, ми відстовали права медиків, допомагали їм отримати соціальні гарантії, страхування.

“Найбільша підтримка і мотивація — мій син”

Я маю дорослого сина, йому 17. В нас хороші стосунки і ми дуже відверті одне з одним. Можу сказати точно, що він — найбільша мотивація до всього, що я роблю. Ми часом сідаємо і розмовляємо, він мене питає що я думаю про те,  про інше, і я висловлюю йому свою думку і рада почути його. Я мушу себе тримати в тонусі і бути в курсі всіх подій заради нього та свого розвитку.

“Мої цінності цілком перегукуються із Українською Галицькою Партією”

Я постійно взаємодію з колегами-медиками. Коли почалися проблеми із призначенням директора обласної дитячої лікарні, якого обрав колектив і не підтримала міська рада, мені з однодумцями довелося підтримувати медиків  на мітингу і вимагати у влади швидкого призначення кандидата, обраного колективом. Так я вперше познайомилася із Українською Галицькою Партією, вони нам дуже допомагали та підтримували. Тоді я й подумала про те, щоб стати частиною цієї організації. Поговорила з іншими членами партії, прочитала програму і зрозуміла, що цінності партії повністю співпали із моїми.

Зараз я йду в політику, бо знаю для чого мені це — я хочу підтримувати медиків, хочу створювати їм такі умови, щоб у разі інфікування ковідом вони були захищені.

 Дуже хочу, щоб була взаємоповага і порозуміння між пацієнтами і медиками, щоб медичний персонал в пошуках доброї зарплатні не покидав країни. 

Часом, стикаюся із тим, що в суспільстві є зневага до лікарів, з цим однозначно потрібно працювати, створювати кращі умови для праці і розвитку галузі, тому беру на себе таку відповідальність і буду усе робити для цього. 

Для мене важливо,щоб в медичних закладах не порушували прав пацієнтів, працювали над їх комфортом.

Знаю, буде складно. Але зміни в медицині необхідні, ми маємо виростити здорову націю.

 

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!

[recaptcha]