Остап Українець

24 роки
письменник, перекладач
секретар Івано-Франківської МО УГП

Після Майдану я розпрощався з націоналістичними поглядами

Остап Українець – письменник і перекладач, навчався в Києво-Могилянській академії. За плечима молодого літератора більше десятка перекладених творів для дітей та дорослих. А також власні оповідання та два романи. Пише Остап Українець у жанрі історичної прози та фентезі. Після закінчення “Могилянки” вирішив повернутись до рідного Івано-Франківська, бо саме тут почуває себе вдома. І саме тут він хоче творити зміни. Тому приєднався до команди Галицької Партії, де очолив секретаріат міської організації УГП.

Франківськ – ідеальне місто

Київ – складне місто. Там дуже багато хороших людей, але там настільки багато людей, що ця хороша частина губиться. Є люди, яким подобаються мегаполіси. А от мені міста такого розміру як Франківськ – це ідеально комфортно.

Коли робота – хобі, це трудоголізм

Займаюся професійно перекладом з англійської та польської мов. Є низка мертвих мов, з яких також можу перекладати. Переклад був моїм хобі до того, як я почав ним заробляти. Зараз назвати переклад хобі, то буде звучати, як трудоголізм. Хоча так воно і є насправді. Від одного перекладу можу відпочивати за іншим перекладом.

Дуже люблю їздити на велосипеді. Щоправда, зрозумів, що для Франківська підходить не шосейник, а гірський велосипед, – через ситуацію із дорогами.

Багато подорожую Україною і закордоном автостопом. Це дуже класний досвід. Знайомишся з багатьма людьми.

На місцевому телебаченні вже років 5 проводжу “Ігри інтелекту”. Сам люблю грати, але якщо немає де, то хоча б організую гру для інших. Мені це подобається і людям цікаво.

Сміюся з теорій змови

Перший мій великий твір – про Івано-Франківськ, другий – про українців, але дія відбувається у Європі. Мені подобається сміятися з параноїдальних настроїв. Ідея того, що нас оточує один лише негатив, і всі грають проти нас – це найуніверсальніша теорія змови, яка тільки існує. Я над цим іронізую у своїх творах. Мені цікаво, що відбувається в головах людей, котрі мене читають, як вони сприймають ідеї “великих таємниць”. І це підштовхує, щоб далі щось шукати і писати.

Ідея того, що нас оточує один лише негатив і всі грають проти нас – це найуніверсальніша теорія змови, яка тільки існує.

Я – патріот

З часів Майдану почувався, так чи інакше, причетним до політичного життя. Цікавим стало для мене спостереження, як хороша політична сила може виявитися абсолютно провальною у реальному політичному житті.

Був членом Правого сектору під час Майдану, але поїхав додому ще до закінчення, після того, як мене облили з водомета і сильно захворів.

Не можу зараз сказати, є я націоналістом чи ні. Я – патріот.

Приблизно тоді ж розпрощався з націоналістичними поглядами у тій формі, які вони є в Україні. Агресивні методи походять переважно від безсилля і думки, що гори воно все синім полум’ям, або від незнання того, що можна зробити інакше. Ці хлопці бачать один можливий варіант. Це – вломити. Я на Майдан виходив якраз проти такого. Тому не можу зараз сказати, є я націоналістом чи ні. Я – патріот.

Навіщо враховувати інтереси пасивних?

Ми нарікаємо, що інтереси молоді в Україні практично не враховують. Коли після Майдану були президентські вибори, парламентські, з усіх моїх близьких знайомих я чи не єдиний пішов голосувати. То який сенс діючій чи потенційній владі враховувати інтереси політично-пасивних людей?

Вважаю, що навіть якщо не цікавитись політичним життям, то принаймні, прийти на вибори має кожен свідомий громадянин. Навіть якщо це буде голос “Не підтримую жодного кандидата”.

В УГП вершків не шукають

Мені заімпонувала програма Галицької Партії. Я зрозумів, що йдеться не про обіцянки, а про підхід. Я побачив стратегію роботи, достатньо цілеспрямованих людей, які готові повільно, але впевнено йти до мети, а не шукати вершки, які можна схопити вже і зараз. А ще – це одна з небагатьох партій, котра не була ніколи замішана в тому, що можна було б їй поставити в докір.

Ідеальний політик мав би бути експертом у всіх галузях, але ми розуміємо, що такого не буває. Тому хотів би бути політиком, хоча б у тих галузях, де можу себе вважати бодай достатньо орієнтованим. Це освіта і культура.

Хочу з’ясувати, чому в культурному житті міста останні 4 роки робилося те, що робилося. Це, перепрошую, морок. Держава не повинна втручатися в культуру, достатньо мати фонд, з якого можна фінансувати перспективні проекти.

Через десять років бачу себе, можливо, полисілим викладачем університету, депутатом міської чи обласної ради, або у якомусь департаменті. Буду займатися тим, що і зараз – писати і перекладати. Все, що я роблю, я люблю робити, а не для того, щоб мати можливість купити їсти – це вже приємний побічний ефект.

ПОВІДОМИТИ ПРО ПОМИЛКУ

[recaptcha]

Повідомити

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!

[recaptcha]