координатор Центру громади Жидачева,
активіст, партієць УГП

Не можу допустити, щоб їхня жертва була марною

Орест Гаврильчук – корінний мешканець Жидачева. Тут навчався у школі, а згодом – вступив до Львівської Політехніки, на факультет електромеханіки. Згодом працював електромонтером у міському комунальному підприємстві “Жидачівводоканал”, трохи пізніше – на електроремонтних посадах у різних фірмах. Одружений.

Захоплююсь туризмом

Я ще з 10 класу почав цікавитись та займатись громадською діяльністю. Так і досі не припинив. Умію грати на гітарі, співаю. Працював керівником драматичного гуртка Жидачівського центру творчості, там же створив молодіжний театр “Жмат”, де досі є його режисером. Захоплююсь туризмом, беру участь в туристичних змаганнях. Полюбляю мандрівки на велосипедах.

Багато часу приділяю роботі – часті поїздки до Львова, робота в громадському центрі як координатора, спілкування та співпраця із громадою, різними організаціями та структурами. Хоча пріоритетом собі завжди ставлю сім’ю і обов’язки перед нею. На вихідних стараюсь запланувати поїздку чи мандрівку в гори. Якщо погода не сприяє, їдемо із сім’єю на кіно.

У політиці – щоб реально працювати

Я пішов в політику щоб, мати можливість реально впливати на владні процеси. Вирішувати реальні проблеми, маючи на це реальний ресурс, скеровувати кошти в найбільш проблемні ніші громади. Мені подобається співпрацювати з громадськими активістами, депутатами та простими мешканцями для розуміння та знаходження шляхів вирішення наших спільних проблем.

Де стратегія, яку всі повинні дотримуватись та виконувати?

У першу чергу мене турбує тема загального плану-розвитку країни(економіка, інфраструктура, освіта, медицина, армія, культура та територіальна цілісність. Де стратегія, яку всі повинні дотримуватись та виконувати? Часто стикаємось із недотриманням багатьох законів чи простим їх ігноруванням чиновниками та державними службами(поліція, прокуратура, судді). Але особисто найбільше зачіпає байдуже ставлення влади до своїх громадян. Ніхто не переймається складною демографічною ситуацією, ніхто належно не працює з молоддю і т.д.

Іншої країни у мене не буде

Я не виїжджаю з країни, бо це моя країна. І якою б вона не була, іншої в мене ніколи не буде. Це земля моїх предків, я тут виріс. Лише тепер зрозумів, що таке любов до рідної землі. Так, я пробував їздити на заробітки до Польщі. Але мені не сподобалось. Некомфортно, незручно там перебувати, я просто нещасливий там.

Багато поколінь українців загинули і продовжують помирати за свободу нашої держави. І це вже не історичні зсилання, а реальні, на жаль жахливі, факти сьогодення. Я просто не можу допустити, щоб їхня жертва була марною. Не можу проявити слабкість при складних обставинах і спокуситись на привабливе, заможне і безтурботне майбутнє. Я просто буду працювати на краще майбутнє нових поколінь, як до мене це робили мої земляки у більш складних умовах.