Член Української Галицької Партії,
депутат міської ради Жидачева,
голова земельної комісії,
волонтер ГО “Народний легіон”,
інженер з маркетингу і реклами.

Переконалась, що мова – одна

Я народилась у Донецьку. Там виросла і навчалась, закінчила інститут. А у Жидачів вийшла заміж 20 років тому, так і залишилась тут жити. У мене не було потреби тут знати українську мову, люди сприймали мене нормально. Навіть, коли я переходила на російську, зі мною також розмовляли російською. Я зрозуміла, що російською легко все. Лише потім прийшло відчуття, що мова таки має значення. Моя бабуся, котра жила у Донецьку, розмовляла українською. Я тоді була маленькою, багатьох слів не розуміла. Потім переконалась, що мова має бути одна і лише українська.

Навіть, коли я переходила на російську, зі мною також розмовляли російською.

До речі, мої батьки також перехали з Донецька. Батько похований на жидачівському кладовищі. А мама – біля мене. І брат. У 2014 році вони зрозуміли, що це не майбутнє. Зате вирішили допомагати армії, опікуватись військовими.

У мене було хобі – я шила прапори

Моє волонтерство почалось ще під час Майдану. У мене було троє дітей і розуміння того, що поїхати у Київ я не можу. Але ж можу допомогти.

Познайомилася з цими хлопцями, які вже їздили на Майдан, почали спілкуватися. Потім Фейсбук допоміг – оголосили, кому цікаво продовжувати після Майдану роботу по розвитку громад, міста, країни. Ну я й прийшла. Вони, через мій акцент до мене так ставилися, ніби “звідки я взялася”. Потім організували громадську організацію «Народний легіон». І ми через нього вже почали працювати, збирали гроші, ярмарки. У мене було хобі – я шила прапори, передавали їх на фронт, щоб підтримати хлопців. Дуже хотілось, щоб один із таких прапорів підняли у Донецьку на площі Леніна, яка, сподіваюсь, у майбутньому називатиметься по-іншому.

Я повірила в УГП

Координатором цього руху був Володимир Гаврон. Потім він якось зібрав нас і каже, що є розмова. Тоді до нас приїхав Тарас Чолій із командою. Розказали про Українську Галицьку Партію, її мету. Першим моїм питанням було:”Хто вас фінансує?”. Бо іноді закрадається думка, що національні рухи можуть теж фінансуватися з тих же рук, які фінансують війну. Тарас запевнив, що це не гроші росіян, не гроші тих, хто дотичний до Януковича. Я повірила в УГП.

А далі хотілося змінювати країну, а як не країну, то хоча би місто. А коли виникає незадоволення, я завжди питаю себе: що має бути, що треба зробити? Лише тоді можна казати, що ти незадоволений, коли знаєш, що хочеш. І робити щось для змін.

А коли виникає незадоволення, я завжди питаю себе: що має бути, що треба зробити?

Почала працювати у штабі напередодні виборів. Для мене це було цікаво, адже вперше. Ми тоді так провели виборчу кампанію, що отримали 5 місць у міській раді. І я також стала депутатом міської ради в Жидачеві. Ми показали командний стиль роботи , ми готуємося до сесій, хлопці-координатори розробляють проекти.

У Жидачеві нема жодного ОСББ

Працюю у ЖЕКу, у житловій дільниці, Займаємось тими будинками, які входять у житловий комплекс Жидачів. У нашому місті ще не створено жодного ОСББ. Може тому, що ми надаємо якісні послуги і за малі гроші. А може – психологічний фактор. Люди не хочуть вступати у суперечки, об’єднання, навіть не хочуть один з одним спілкуватися.

Я відвідувала форуми ОСББ і була там єдиним представником такого ЖЕКу. От зараз проходять збори, які я організовую по місту – збираю цих людей, пояснюю, які є переваги створення ОСББ, а вони кажуть: “А як же ви зі своєю роботою? Тоді у вас не буде роботи”. Я думаю, що коли у нас буде кілька ОСББ, то вони можуть показати – ефективно чи ні.

Дітям треба більше довіряти

Можу собі дозволити присвятити трохи часу як основній роботі, так і громадській. Адже діти у мене вже немаленькі. Дочка вже студентка, на третьому кусі у Львові в університеті вчиться, а два сини – у школі. Самостійності їх вчу. Більше довіряти дітям треба. Вони готові брати ініціативу у свої руки. Я не та мама, яка буде все ставити і готувати. Я працюю і встигаю перевіряти все. Вони один одному допомагають.