голова Червоноградського міського осередку УГП,
місцевий підприємець, який понад 10 років розвиває власну справу,
член Української Галицької Партії.

За кордоном нас ніхто не чекає

Олег народився 26 серпня 1990 року у Червонограді. Навчався у Червоноградському гірничому технікумі на спеціальності “Програмування ЕОМ”. Згодом закінчив ЛНУ ім. І. Франка, отримавшм спеціальність “Економіччна кібернетика”. У 2011 році став приватним підприємцем. Є засновником фірми «Галерея Граніту» та її керівником.

Люблю екстрим

Мій робочий день починається по-сімейному – відвожу дитину в школу, а тоді – робота, справи, ділові зустрічі. Вихідні – для рідних.

Люблю проводити час на природі із сімєю. Захоплююсь мотоспортом, гірськими лижами, колись стрибав із парашутом… Одним словом, люблю екстрим.

Бракує доброго господаря

В Україні дуже багато проблем, які треба вирішувати негайно. Але найбільше мене дратує бездіяльність наших посадовців і халатне ставлення до роботи. Що стосується мого міста, то у нас дуже бракує доброго господаря в місто, який готовий запроваджувати європейську практику управління містом і громадою, зробити порядок з сміттям і навчитися використовувати вторсировину.

Найбільше мене дратує бездіяльність наших посадовців.

Чекати можна вічно

У політику я пішов неспроста. УГП – бо тут чиста репутація і дуже амбітні люди. Хочу долучитися до змін в кращу сторону, які, я впевнений, будуть у нашій країні уже найближчим часом. Для цього, щоправда, потрібні у політиці якісні люди. Як переконувати таких займатись політикою? Хіба що пояснювати, що брати на себе відповідальність – необхідно. Адже нікому, крім нас самих, це не потрібно. Якщо просто сидіти і чекати, поки хтось вирішить ваші проблеми за вас, то можна чекати вічно… Мої близькі переважно здивовані моїм рішенням піти в політику. Не розуміють, нащо мені того треба. А я, коли був би у владі, хотів би працювати над втіленням у життя еко-технологій.

Залишаюсь на Батьківщині

Колись у мене були плани виїхати на постійне місце проживання за кордон. Ну але будьмо відверті, нас там насправді ніхто не чекає. І, як показує загальна практика, всі емігранти на старість повертаються додому. Через це залишаюсь на батьківщині і будую свою країну, в якій хочу добре і з корстю провести все своє життя…