Член ради ЛМО УГП

Я вірю, що за десять років ми збудуємо ту країну, про яку усі мріють

Маркіян Юринець – молодий член команди УГП. Проте за його плечима чималий досвід роботи в Україні та за кордоном. Маючи великі перспективи в Європі, він повернувся в Україну. І вже зараз прикладає максимум зусиль, щоб життя тут стало комфортнішим.

Від емігранта – до digital-маркетолога світових марок одягу

Народився я у Львові, до тринадцяти років вчився тут, а потім переїхав до мами в Італію, котра вже кілька років була на заробітках. Відтоді жив і вчився у містечку біля Модени. Я добре вчився, тож вступив на безкоштовне навчання на соціологію у Болонський університет. Паралельно вів власний блог на тему: “Як молодому українцю живеться на чужині”.

Я багато писав, витрачав купу часу та енергії, але чомусь ніхто цього не читав. І я почав з’ясовувати для себе, чому мене ніхто не читає.

Вивчав механізми і алгоритми Google, оці всі тепер популярні терміни – SEO, пошуковий та контент-маркетинги, SMM. Одним словом digital-маркетинг, просуванням бренду, бо дуже хотів, аби мене , українця, читали. І вже за якийсь час до мене почали звертатись як до спеціаліста, аби я допоміг розкручувати бренд різних компаній. Спочатку одна компанія знайомих, потім інша, дійшло до того, що мені запропонували роботу у міжнародній fashion компанії, що базується в Мілані. Як на 20-літнього самоучку, я почувався дуже задоволеним собою. Але усе змінилося, коли в Україні почався Майдан.

Пам’ятаю, відкрив українські сайти, а вся стрічка – у крові

Я не міг повірити, що таке робиться у моїй країні. В мені щось зламалося, я не зміг вже це робити, я відмовився від більшості моїх замовлень, я відмовився від російських компаній, з якими співпрацював.Та й залишатися в Італії теж не зміг, повернувся додому. В Україні, фактично, займаюсь тим самим, але компанії та клієнти уже наші. Тут зустрів іншого українця/італійця, Сашка. З ним у Львові створили найбільшим коворкінг-центр в Західній Україні. Також був в команді людей, які запустили в Україні міжнародну авіакомпанію. Крім того, був дотичним до “Канцелярської сотні”.

Але найбільшим проектом, яким пишаюсь, це сайт – declaration.com.ua. Я хотів зробити так, щоб кожен політик був відомий у пошуковій системі. І зараз declaration – це близько 8 мільйонів людей, що заходять на сайт кожного року, 40 тисяч людей кожного дня заходять на наш сайт, щоб шукати інформацію про свого політика, вчителя чи когось, хто зобов’язаний здавати декларації. Це важливо тому, що ти як політик можеш купити 20 білбордів, на яких напишеш, що ти чесний. Але у той же час у його декларації записано, що у власності має 49 квартир і стільки ж машин – і виникають питання.

Тоді я усвідомив, що сам пройшов шлях від хлопчини в Італії, який мріяв, щоб читали його смішний блог, до людини, яка створила контент, який цікавий 8 мільйонам українцям.

Ще були проекти “Гарна хата”(реєстр публічних людей, які мають будинки, елітну нерухомість), “Посіпаки”( реєстр даних народних депутатів всіх скликань та їх помічників) , “Посіпаки -2” (регіональні і місцеві помічники депутатів)

Я не працюю зранку до ночі. І хотів би, щоб кожен мав час та можливість на достойний відпочинок

Якось мені порвало дах, я взяв рюкзак і місяць часу катався з ним сам по Європі. Нічого не плануючи і не бронюючи. Я побував в Брюсселі, Бельгії, Франції, Амстердамі. Поїхав до океану, в Португалію. Із захоплень – колекціонував марки. Маю 70 книжечок з марками, по країнах, по океанах. Купував в Україні, на блошиному ринку, в Італії, на eBay купував… Ще громадська організація “Кращий Сихів” для мене є захопленням, я її активний учасник і дуже цим пишаюсь. Власне у цій громадській організації я почав знайомитись із Українською Галицькою Партією. Засновники цієї організації мене по-доброму затянули у партію. Мені імпонує, що це партія не одного “вождя”, тут кожен чимось займається. І робить це добре.

Хто хоче змін? – Всі. Хто буде міняти – нема нікого

Людям треба брати більше відповідальності за політику. Адже політика є відзеркаленням нашого суспільства і того, що ми маємо. У нас як? Всі говорять, що той поганий, а я кажу: а що би ти робив на його місці? Пауза. Ти б не крав? Але подивись мені в очі. І тут правда: крав би. Я не хочу такої політики. Хочу бути представником альтернативи і працювати, аби потім наша меншість стала якісною більшістю. Через політику можна добитися набагато більше, ніж просто жити в своєму маленькому замкненому світі.

Партія – це як грунт, якщо правильно посадити зерна, поливати, то воно – виросте.

Ми в це віримо. У Галицькій партії є дуже багато людей, яких я знав до того, багато людей, з якими познайомився згодом. І кожен робить щось круте. Я не кажу, що усі кращі у нас, але 7 з 10 – у нас. Це дозволяє мені, навіть не знаючи специфіки роботи конкретної людини, бути впевненим у всій команді. Мені важко було б зізнатися друзям, якщо я був в іншій партії. А тут мені спокійно, чесно і гордо.Я жив в іншій країні, у мене є досвід і розуміння, до чого нам прагнути і головне, я вірю, що вже за 10 років ми можемо збудувати країну, про яку ми мріяли.А почнемо зі Львова.

Мене не влаштовує, що в моєму ІТ-місті немає електронної карти львів’янина

Інновації рано чи пізно мусять бути. У Львові немає карти львів’янина, нам обіцяли електронний квиток, але його нема досі.Часто мені навіть не зручно перед колегами з інших міст, які вірять, що у нас ІТ столиця, і ніби у нас все-все переведено в інноваційний рух. Але насправді, все далеко не так.