Максим Шовкопляс

Він вихований в родині, де на першому місці стоять християнські цінності та українські традиції, а його дух формував  ПЛАСТ. Завжди позитивний, активний і готовий змінювати на краще життя не лише в Опришівцях, де сам проживає, але й в усьому місті. Максим Шовкопляс не боїться викликів, тому і йде в Івано-Франківську міську раду разом з командою однодумців з УГП.  

“Мене назвали на честь прадіда”

Моя бабуся по татовій лінії, Катерина Максимівна народилася на Полтавщині. В сім’ї було багато дітей, але під час Голодомору 32-33 років вижили тільки вона і двоє сестер. Їх, неповнолітніх, віддали у дитячий будинок, проте сестрам звідти прийшлося втікати на Західну Україну, бо тут, за чутками, було вдосталь їжі.

Мене назвали Максимом на честь батька бабці і, можливо, через це я був її улюбленцем. Оскільки я не ходив у дитячий садок, вона мною весь час була бабуся. Батьки щоранку їхали на роботу, а вона приходила до нас з іншого кінця міста і завжди приносила якісь смаколики: то насіння соняшника, то халву.

Моя бабуся прожила довге життя. Вона постійно намагалася заощаджувати і завжди мала запас консервації та збіжжя: казала, що то на випадок голоду. Всі заощаджені кошти за життя поставила “на книжку”, тому, коли луснув союз, бабуся все втратила і дуже переживала через це.

Батьки і Пласт сформували мене таким, яким я є зараз”

 Батьки – педагоги прищепили мені дві, напевно, найважливіші цінності в житті – це віру в Бога і любов до Батьківщини. Вони свято дотримуються заповідей церкви і шанують наші українські традиції.

У ПЛАСТ я потрапив 1999 року, будучи семикласником. Спочатку мені там не подобалось: це було щось нове, незвичне для мене і, звісно, я нікого в організації не знав. Але вже за рік я освоївся і мені почали подобатись ці заняття.

Пластування – це потужна можливість загартуватися: ми ходили в гори і в дощ, і в сонце, розпалювали багаття, вчилися давати собі раду в різноманітних складних ситуаціях.

А ще в ПЛАСТі є своя особлива дисципліна, до якої мені довелося призвичаюватись.

Окрім того, я досить комунікабельний, відповідно, легко знаходив спільну мову з іншими пластунами. В мене й досі залишилося багато друзів з тих часів, а з деякими навіть встигли дітей похрестити.

Пласт сформував мене таким, який я є зараз: створив музичний смак, світогляд, загартував фізично. З дружиною я теж познайомився тут.

“Я можу назвати свою сім’ю щасливою”

 Сім’ю ми утворили швидко. Весілля відгуляли у переддень 20-ліття дружини. Я ж тоді був старший на рік. Так само швидко у нас з”явилися діти: Данило народився, коли мені було 20 років, а Микола — 22.

Зараз, оглядаючись назад, ні про що не шкодую. Невідомо, як би склалося моє життя, якби я тоді не одружився. Сьогодні я не уявляю свого життя без дітей і Галі.

Можу назвати свою сім”ю щасливою. Звісно, часом у нас бувають непорозуміння, але ми завжди знаходимо спільну мову. Разом долаємо всі виклики та труднощі, розвиваємося і ростем. Наприклад, починали спільне життя з кімнатки в гуртожитку, потім орендували однокімнатну квартиру, згодом вже — двохкімнатну, а сьогодні у нас – будинок.

“Пішов у аспірантуру, бо вірю, що можу стати хорошим наставником для молодих людей”

 У Пласті я багато працював із молоддю — дуже мені подобається ця справа.  Якось один мій вихованець із захватом розповідав про свій досвід навчання у Польщі, а також те, як він їздив по програмі обміну у різні країни світу. Пригадую, як сильно мене тоді вразила його думка про викладачів: наскільки вони вільні, свідомі і для студентів є менторами, наставниками, аніж вчителями.

Ця думка надовго засіла в моїй голові, тому, коли з’явилася можливість продовжити навчання в аспірантурі, я не вагаючись прийняв це рішення, бо зрозумів, що хочу стати наставником для студентів.

 “Революції роблять молоді”

 Бунтарський дух, свобода слова, вільнодумство — це все мені дав ПЛАСТ. Тому, коли хлопці із організації почали збиратися на першу революцію — помаранчеву – довго не думав.

В Києві у нас були спартанські умови: ноги весь час мокли від снігу і дощу, спали на підлозі приміщення театру, їли сухом”ятку, милися, коли перепадала така можливість. В той час у нас не було мобільних телефонів, тому, для того, щоб подзвонити батькам, доводилося купляти картки для таксофонів.

Але ми не жалілися. Це було навіть прикольно: «двіжувати» в столиці, спілкуватися із ровесниками, відстоювали правду. Революції роблять молоді.

Через події в Києві я повністю пропустив першу сесію. Те, що Ющенко поставив автограф у мою залікову книжку, не звільнило мене від обов’язків і я все ж здавав іспити власними силами.

В 2014 році все було інакше. Тоді було багато агресії, боротьби  і, на відміну від помаранчевої революції, все було серйозніше.

На той час в мене вже була сім”я і обов”язки, тож я не міг так просто зірватися і поїхати на Майдан, щоб там проводити час. Втім, побиття студентів для мене стало лакмусовим папірцем.

Ми зізвонилися з хлопцями з Пласту і не тільки, сіли в машину і поїхали в Київ. Вже на місці зрозуміли, що це надовго, тому вернулися назад для того, що зібрати речі і поїхали знову. На це все в нас пішло декілька годин.

Потім був Майдан з його особливим духом і атмосферою боротьби…

Після того, як революція закінчилась, багато хто роздумував над тим, чи йти на Схід воювати. Я тоді теж розглядав таку ймовірність, але на той момент мене зупинили зобов”язання: дружина, діти, недобудований будинок і кредит, який потрібно було віддавати. У випадку, якби зі мною щось сталося, не хотів все це кидати на плечі своєї дружини.

“Громадський активізм прийшов до мене сам”

 Я живу у Опришівцях – одному з мікрорайонів міста.  Тут – приватні будинки, тож міська влада не  надто дбає про комфорт мешканців: наявні проблеми з дорожнім покриттям, вуличним освітленням, дитячими майданчиками та ін. Але нам з громадою вдалося самоорганізуватися, достукатися до влади міста і за рік ми почали втілювати тут зміни для покращення життя.

Мене помітили в Українській Галицькій Партії, запросили на зустріч і запропонували долучитися до організації. Я довго думав і спершу навіть відмовив, але потім зрозумів, що немає сенсу постійно жалітися і нарікати на владу, якщо ти не робиш кроки, щоб спробувати стати владою і змінювати місто вже власними силами.

 

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!

[recaptcha]