fbpx

Христина Шабат

співзасновниця мережі дитячих садків “Пташеня. Дитячий простір”,
членкиня громадської ради при управлінні освіти ЛМР, ГО «Батьки в дії», ГО “ПЛАСТ НСОУ”,
PR-спеціаліст

Мені важливо робити речі, які мають сенс

Народження доньки стало точною неповернення, можливістю переосмислити пріоритети, зупинитись і обрати напрям.  Христина Шабат задумалася про креативний садочок для своєї донечки. Так народився улюблений батьками та дітками “Пташеня. Дитячий простір”. Сьогодні її досвід – один з тих, якими діляться The Ukrainians і Startup Ukraine. 

Завжди шукала нових викликів в роботі

Моя перша спеціальність – видавнича справа та редагування в Українській академії друкарства.  Тут, окрім диплому з відзнакою, ми з друзями створили вперше за багато років студентську раду, де я була заступником голови. Це був дуже цікавий та натхненний час. Ми видавали періодику, організовували дозвілля студентів, їздили на стажування в Україні і за кордон. Попри це я належала до керівного органу Пласту у Львові та стажувалась в Львівській міській раді.

Я точно знаю, що студентський вік – це період, коли є багато вільного часу і його потрібно використовувати максимально. 

Після навчання працювала у “Видавництві Старого Лева” PR-менеджером. Мені дуже подобалася ця робота. Часом було важко, а часом – наче в казці, коли привозили ілюстрації до дитячих книг і ми, як діти, всім офісом їх розглядали і тішились.

Опісля трішки пропрацювала у Nestle і повернулась у Холдинг емоцій “!ФЕСТ” вже в якості pr-менеджера та прес-секретаря холдингу. Саме в цей час я отримала пропозицію роботи в одній престижній ІТ-компанії, проте “!ФЕСТ” переміг в моєму виборі своєю невгамовною динамікою та постійною новизною. Це були неймовірні та шалені три роки. Рутина, проекти, кризовий менеджмент, організація подій – це лише маленька частина вмінь, набутих тут.

Один  з моїх улюблених проектів – це фестиваль “Leopolis Grang Prix 2013”, тоді вдалось залучили близько 100 ЗМІ до висвітлення подій фестивалю та залучити медіапартнерів майже на мільйон гривень. Ще один проект – книга “Галицька кухня” – спільна робота Юрія Винничука і холдингу. Це було, мабуть, перше видання подарункового типу. Тут ми зібрали не лише рецепти, а й достойних галичан, які ці страви втілили в життя. Мала честь модерувати цей проект. Книга ішла до друку, а я – у декрет.

За рік моє життя перевернулось і я отримала пропозицію роботи в Українській академії лідерства. Тож ми з сім’єю переїхали до Києва. На той час я вже закінчила магістерську програму з інновацій і підприємництва в Львівській бізнес-школі УКУ з проектом корпоративних дитсадків. Проте відклала ідею на потім. Тут маю подякувати своєму чоловікові, адже коли отримала пропозицію від академії лідерства, одразу в голові сформувала для себе відмову (річна дитина, робота чоловіка і так далі), жартома обмовилась вдома, а Павло відразу так каже: “Поїхали, це ж буде цікаво тобі! Новий проект, це має сенс”. Павло працював віддалено, а я поєднувала материнство і роботу. 

За цей час реалізували близько 40 волонтерських проектів, провели величезну рекрутингову кампанію, відвідавши всі обласні центри України і багато містечок в пошуках 250 найкращих студентів України

Супроводжувала УАЛ медійно, спільно організовували публічні акції. Це був неймовірний час та досвід! В умовах роботи та життя в кампусі я знайшла справжніх друзів, з якими жодні форс-мажори не страшні. Ми творили нове і цікаве – те, що має сенс. Це те, що мені цікаво.

Нічого не знала про садочок, доки не запустила його

Повернувшись до Львова, мені з подругою Соломією Бойкович вдалося реалізувати наш новий проект – “Пташеня. Дитячий простір”. Час дитячого садка невпинно наближався до наших дітей і ми розуміли, що час брати на себе відповідальність. За плечима у нас – праця з дітьми в ПЛАСТі упродовж 8 років, робота зі студентами в УАЛ, але я ніколи не працювала з малюками.

За нашим задумом, «Пташеня. Дитячий простір» мав стати не черговим, а принципово новим комфортним простором як для дітей так і батьків, причому вільним від бюрократії

Ми підходили відкрито до всіх процесів, які відбувались всередині і особливо до комунікації з нашими клієнтами.  Хоча початкову ідею моєї дипломної роботи про корпоративні садки не підтримали великі компанії міста, ми не здались і вирішили самі створити задумане. Ми не побоялися.

Сьогодні маємо один з найкращих дитячих закладів у Львові і, мабуть, в Україні. Окрім уваги на наповнення, яке ми даємо у наших садках, спілкування з дітьми і дорослими, ми особливу увагу звертаємо на наставників (так називаємо вихователів). Окрім постійного навчання та пошуку талановитих працівників, ми ставимо собі за пріоритет достойну оплату праці. Це дуже важка робота, яка має ще й величезну відповідальність перед суспільством – формування базових цінностей кожної конкретної дитини. Тут не може бути випадкових людей.

Ми робимо важливі речі попри те, що дошкілля в системі української освіти не є топ-пріоритетом

На мою думку, воно мусить бути топ-пріоритетом. Бо це початок. А все починається спочатку. Надщерблене горня вже ніколи не стане цілим, як його не замальовуй.

Початково ми нічого не знали про садок перед тим, як його запустити. Ми не знали, що конкретно ми запускаємо. Ми просто за тиждень перед відкриттям написали пост у Фейсбуці, що ми робимо. Ми дуже хотіли знайти правильну формулу, яка б мала сенс для нас, для інших і приносила користь суспільству. І нас вдалось.

Ми самі робили ремонт у квартирі, де мав бути садочок, причому за 2 тижні до відкриття, щоб швидше запуститися, бо треба було вже платити за оренду

Спершу це був і міні-садок, і курси для батьків, і англійська для мам, доки з дітьми граються, і психологічна підтримка для мам у декреті. Що ми тільки не перепробували! Врешті вийшли на формат садка повного дня. Це те, що люди прийняли і ми зрозуміли, що в якості, яку ми пропонуємо, є потреба.

Не можна думати, що нас із “Пташеня. Дитячий простір” супроводжує суцільний успіх. Це важка, систематична, відповідальна праця. Я б сказала, що дуже важка, але вона має великий сенс. То хто це робитиме, якщо не ми?

Допомогти іншим включитися

У 2009 році ми з Юлею Гвоздович були в одному гуртку на таборі для пластових провідниць. Табір – місце, де пізнаються справжні люди. Потім ми разом з партійками УГП робили проект “Включайся! Програма розвитку для мам”. Це такий унікальний проект для мам в абсолютно новому форматі практичних семінарів, майстер-класів і зустрічей з відомими експертами. Дитяча психологія, ранній розвиток, нові методики, сімейні стосунки, життєвий баланс, здоровий спосіб життя, догляд за собою, сімейний бюджет, тайм-менеджмент, здоров’я дитини та інші корисні теми.

Ми допомогли ресурсно багатьом мамам. Проводили його двічі, перший був пробний напівкомерційний, а вдруге як соціальний на базі міських бібліотек. Охопили більше 60 жінок, які шукали відповіді на питання “що далі?” Так ми почали працювати з партійками УГП.

Роблю те, що можу змінити – створюю умови, в яких діти можуть рости інакшими, дорослі – знаходити новий шлях чи по-іншому подивитись, наприклад, на виховання

Не зможу – прийде хтось інший за мною і змінить те, що мені не під силу.

Ми живемо за правилами, вони існують для того, щоб усім було комфортно

Я є членом робочої групи ініціативи “Місто, дружнє до дитини”.  Нас близько 30 людей і більше 50 запланованих проектів. Мене особливо болить відсутність паркомісць для сімей з дітьми. В “Ашані” близько 200 метрів до входу, а наших дітей не вчать, що на стоянці діти мусять тримати дорослого за руку, що це небезпечно, коли діти бігають і їх не видно на парковці.

Маємо маленьке зрушення – вже є 3 супермаркети, які готові це зробити. У світі такі паркомісця ніде не закріплені законодавчо, це соціальна відповідальність бізнесу, але майже всі це роблять, бо найперше це відповідальність перед суспільством. Тож наша організація “Батьки в дії” спільно з міською радою Львова взялась за цей проект.

Окрім цього я є заступником голови громадської ради при управлінні освіти. Тут намагаємось ініціювати зміни в освіті міста. Показували як облаштований простір в садках, щоб він використовувався максимально корисно. Ділимось нашими методичними напрацюваннями з освітянами та методистами міста, нещодавно розповідали, як навчаємо дітей про безпеку тіла, спілкування з незнайомцями та алгоритми дій при небезпеці.

У мене двоє дітей – доні 5 років і синочкові 6 місяців.

Не маю права розслаблятися, треба змінюватися  і змінювати, щоб відповідати вимогам часу

Тому ми в межах нашої відповідальності створюємо нові цікаві програми з безпеки тіла, сексуальної освіти, антибулінгу, поводження у незнайомих місцях. Українські програми для садочків не адаптовані до цього. Хоча певний рух, здебільшого в рамках НУШ, таки є.

Шукаємо нові форми подачі, способи навчання, промальовуємо і придумуємо цікавинки. Хочемо вивести їх потім на всеукраїнський рівень. Над змістом освіти дуже важливо працювати – це запорука конкурентності наших дітей.

Я щодня вчу свою дитину, що ми живемо за правилами, а не як нам хочеться. Наприклад, я кажу своїй п’ятирічній донечці Соломійці, що ми не залазимо назад гіркою, бо там інші дітки їдуть і потім можуть забруднитися, а йдемо по сходах. Але ми приходимо на дитячий майданчик і вона бачить там, що інші так не роблять і питає мене, чому вона не може так робити. Терпляче відповідаю, що ми живемо за правилами. Чому люди не дотримуються правил? З ними може статися щось погане. Правила придумані не просто так, вони для того, щоб всі людям було комфортно жити поруч.  

Подорожі надихають до нових проектів вдома

Відпочиваємо усі разом. Наш тато – спортсмен, займається тріатлоном, тож ми часто і багато подорожуємо учотирьох. Обираємо країни, в яких ще не були, і їдемо вболівати тата. Іноді Соломійка фінішує естафету з татом, вона це дуже любить. Це класно для обох. У 8 місяців у нашого Микити на спиною вже 8 країн.

У подорожах стараюся підгледіти цікаві новації для дітей. Обов’язково відвідуємо музеї для дітей. Це цікаво і нове для нас тим, що саме дитина в центрі уваги музею, а не експонат. Діти справжні. Якщо їм не цікаво – нічого не вийде, не важливо, чи це Мона Ліза, чи Лілія Моне.

Важливий спосіб знайомства з експонатом, а не лише сам експонат. Мене вразила національна галерея Данії. Попри виставку – спеціальна майстерня. У великому приміщенні – повно матеріалів для дітей, сюди можна прийти і самому намалювати прототип картин у галереї. Є інструкції, як це зробити. Важливо, що це місце функціонує за приватні інвестиції. Тобто данці знають, що важлива інвестиція  не лише в культуру, а в культуру в дитячих головах. Думаю, як реалізувати щось схоже у Львові.

ПОВІДОМИТИ ПРО ПОМИЛКУ

[recaptcha]

Повідомити

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!

[recaptcha]