Андрій Підгурський

34 роки,
аналітик,
координатор іноземних проектів,
екстремал

Україні потрібен ефект вірусу

Андрій Підгурський довгі роки жив у Польщі. Але дитяча мрія змусила його повернутися в Україну. Андрій почував себе галичанином і бажав, щоб Тернопіль розвивався семимильними кроками. У свої 34 роки він вже встиг попрацювати у міжнародних проектах, створити музей та полюбити екстремальні види спорту. Після політичних студій в Інституті свободи вирішив, що Українська Галицька Партія ідеологічно йому найближча. Тому знайомтесь!

Більше роботи – більше сил

Народився я в Тернополі. Але коли мені було півроку, ми з батьками переїхали у Дрогобич. У школі вчився там, а в 15 років переїхав у Польщу. Навчався у ліцеї, згодом у Варшавському  економічному університеті та працював у галузі консалтингу. В Україну я повернувся у 2016 році. Нині координую різноманітні проекти, активно співпрацюю з Інститутом свободи, пишу аналітичні статті про реформи в Україні та українсько-польські стосунки. Важливою складовою моєї діяльності є співпраця з українськими компаніями як експерта та аналітика. Зауважую важливий момент: що більше людина працює, то більше у неї з’являється сил.

Організував перший музей Майдану у Варшаві

Коли в Україні була Революція Гідності, я ще жив у Польщі, але у тих подіях брав активну участь. Працював координатором безпеки міжнародної місії спостерігачів на Майдані, був консультантом безпеки для іноземних журналістів. Згодом ми з місією їздили у Харків, коли там починалися заворухи, потім – у Крим. Досі гостро в мені відгукуються події 20 лютого, коли учасників Майдану розстрілювали. Я теж там був. Знаєте, такі речі ніколи не минають безслідно. Я організував перший музей Майдану у Варшаві.

В мені досі гостро відгукуються події 20 лютого

Коли на Сході почалася війна, то займався допомогою військовим. Координував  співпрацю Варшавського товариства друзів України (допомагали сиротам, біженцям). Цікавий досвід для мене – це співавторство “Українського світу” – першого українського центру у Варшаві.

Адреналін – це моє

Люблю екстремальні види спорту. Колись тестував для польського каналу стрибки різного рівня, повітряні акробації, парашутизм. Займаюся сноубордом та велоспортом. Все, що підносить адреналін – обожнюю. Ще я колекціоную і реставрую довоєнні книги. На дозвіллі цікавлюся інноваціями, інформаційною безпекою.

Можу і вночі працювати

Балансую між роботою і  приватним часом. У мене ненормований робочий день: можу працювати вдень, а можу і вночі. Але завжди намагаюся віднаходити час на спорт, цікаву літературу, нові фільми. Організовую себе так, щоб робота не заважала індивідуальному розвитку. Тепер я усвідомив, що політика – один із найдієвіших інструментів, щоб змінити навколишнє середовище, це спосіб підвищити рівень свідомості суспільства.

Корупція – це лише вершина айсбергу

Проблеми, що найбільше мене зачіпають, – це корупція, як це не банально. Сьогодні про неї хто тільки не говорить. Це реальна глобальна проблема, яка вже вкорінилася дуже глибоко. Проте це лише вершина айсбергу. Бо ще у нас є бюрократизація, погані дороги, складна екологічна ситуація, незаконні забудови, знищення історичних пам’яток. Це те, що мене турбує. Ми не маємо чітко сформованого середнього класу.

Всюди потрібна критична маса

Багато активних людей не йдуть у політику, бо вважають, що це брудна річ. Наче й хороша людина приходить до влади, а на виході маємо морального покруча без морально-етичного обличчя. Активну молодь потрібно переконувати, що це не зміниться, якщо вони не йтимуть у політику і вже там не творитимуть зміни. Всюди потрібна критична маса.

Моя дитяча мрія здійснилася

З дитинства я хотів повернутися в Тернопіль. Нарешті моя дитяча мрія здійснилася. У мене величезне бажання вплинути, покращити, відіграти роль у місцевих змінах. Зараз в Україні найбільш сприятлива атмосфера, щоб ті зміни відбулися. Бо після Помаранчевої революції людям забракло системного підходу, щоб закінчити розпочате. Цей шанс не маємо права проґавити .

Декілька сотень активних людей можуть змінити країну.

За історичною спадщиною – майбутнє

Є кілька напрямів, у яких я хочу працювати. Мене цікавить захист історичних пам’яток, історичної спадщини. Це ж вагома складова в освітньо-просвітницькому контексті суспільства. Якщо люди не бачать історичної складової, не бачать рівня історичного розвитку, вони не хочуть рухатися вперед. Якщо спадщина буде належно поцінована, то українець завжди зможе повернутися думками в минуле й подумати: “У нас був високий рівень розвитку, то ми мусимо й тепер розвиватися”. Це загальноукраїнська проблема. Великою проблемою є комунікація із невеликими містечками, з селами, де розташовані історичні пам’ятки. Це зле, це гальмує туристичну складову, прихід інвесторів, туристів. Окрім цього, Тернопіль має великий потенціал для розвитку інноваційних технологій, потрібно популяризувати цей сектор. Мрію, щоб Тернопіль перебував у сталому розвитку.

Спрацює ефект вірусу

Декілька сотень активних людей можуть змінити країну. Все залежить від усвідомлення їх сили та активної роботи. Це спричиняє ефект вірусу: люди, бачачи їх роботу, будуть до них приєднуватися. Україні це потрібно.

ПОВІДОМИТИ ПРО ПОМИЛКУ

[recaptcha]

Повідомити

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!

[recaptcha]