fbpx

Тарас Чолій: “Тоді українці яскраво розуміли, що держава тримається, зокрема, на багнетах”

Тарас Чолій, заступник голови Політради Української Галицької Партії, голова фракції УГП у Львівській міській раді, автор проекту «Локальна історія», продюсер історичних фільмів.

Сто років тому – 22 січня 1919 – на Софіївській площі у Києві проголосили Акт Злуки: Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки. Цю дату ми відзначаємо як День соборності України.

У минулому це був дуже символічний акт. Адже з часів Русі землі України ніколи не перебували в одній державі. Більше того, вони ніколи не перебували в Українській соборній незалежній державі. Західна Україна, Галичина мала свою історію розвитку, Велика Україна – свою. І кожна на своїй  території зробила спробу створити Українську Державу: одна – у межах Української Народної Республіки, інша – в межах Західноукраїнської Народної Республіки.

Взимку 1919 року це об’єднання було символічним. Воно не стало адміністративним, бо не увінчалося побудовою спільної держави. І там, і там не уявляли, що таке спільна держава. Українці ЗУНР розуміли це краще в силу того, що в Австро-Угорщині був більший рівень демократії. Ту вони були готові адміністративно будувати державу, були готові зберігати та користуватися європейським правом. Однак у той же час на Великій Україні переважали ідеї соціалістичні, анархічні, які призвели до того, що українці, не збудувавши, втрачають цю державу.

І щойно на 29 році усвідомлюємо це з такою різкістю, з якою українці усвідомлювали у 1919 році. Зараз триває війна, і тоді тривала війна.

Для того часу було важливо, що всі етнічні частини України мають бути в рамках однієї держави. І це було задекларовано. Вперше. Вдруге це сталося тоді, коли розвалилася радянська імперія. У 1990 році українці провели символічний ланцюг для того, щоб сказати, що Україна відроджується недовойованою, недобудованою Україною зразка 1919 року. У 1990 році наш народ почав повертатися до тієї спроби будувати Україну. Фактично останні 28-29 років ми пробуємо реалізувати ідею об’єднання у велику Українську Державу. І щойно на 29 році усвідомлюємо це з такою різкістю, з якою українці усвідомлювали у 1919 році. Зараз триває війна, і тоді тривала війна. Але тоді в України практично не було союзників. Зараз ситуація краща – ми воюємо проти Російської Федерації, але нам допомагає увесь світ. Бо нас знає увесь світ.

Тоді українці яскраво розуміли, що держава тримається, зокрема, на багнетах, на сильній армії. Якщо є сильна армія – є шанс збудувати державу.

Сьогодні ми не задоволені багатьма речами, які відбуваються у державі: реформи не надто швидко йдуть, немає достатньо робочих місць, недостатньо висока зарплата, корупція панує. Та основним інститутом держави сьогодні є Збройні Сили. Якщо ми матимемо сильну армію, підкріплену сильною економікою і сильним громадянським суспільством, власне об’єднаним ідеєю Української самостійної соборної держави, так як це було в 1919 році, то вистоїмо у цій складній війні. Сьогодні ми можемо завдати смертельного удару тій самій Російській Федерації. Та мусимо розуміти, що вона ніколи не відмовиться від ідеї колонізувати повторно Україну. РФ не потрібен лише Донбас, Крим, їм потрібна вся геополітична Україна.

Сто років по даті проголошення Соборності, 2019-го, перед українцями будуть важливі випробування: президентські та парламентські вибори, які, вважаю, є не менш серйозним випробуванням, ніж військовий конфлікт (бо тут, у війні, ми розуміємо, де є ворог).

Багато моїх родичів брали участь у “живому” ланцюзі Злуки 1990 року. Я пам’ятаю цю піднесену атмосферу. Багато молодих українців тоді були там. Це ще один момент, який зафіксував єдність українців у ще не українській державі (бо її ще не було) та існування такого явища, як українська нація, і їхнє бажання повернутися до відбудови власної незалежної держави.

Останні відео

Ми у Facebook

ПОВІДОМИТИ ПРО ПОМИЛКУ

[recaptcha]

Повідомити

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!

[recaptcha]