Роман Лозинський: “Ми просто продовжуємо цю справу”

Голова Політради Української Галицької Партії – з родини Президента ЗУНР
Євгена Петрушевича.

Роман Лозинський – наймолодший голова партії в Україні. У 24 він очолив Галицьку Партію. До того встиг пройти стажування у Канадському парламенті, заснував у Львові Школу Молодої Еліти, реалізував низку соціальних та молодіжних проектів. Політолог, громадський активіст, пластун. А ще – нащадок Євгена Петрушевича. Про це він дізнався нещодавно. Портрет мого прадіда Володимира Кузьмовича висів у мене в кімнаті все дитинство. Думав про того інтелігентного чоловіка з вусиками і в краватці, яким він був.

“Відкопали” предків аж до 1710 року!”

Потім фото переїхало до вітальні, і Володимир Кузьмович спостерігав за нашими іменинами та річницями. У свідомому віці ми з родиною з Канади створили генеалогічне дерево і збирали інформацію про родичів. «Відкопали» предків аж до 1710 року!

Виявляється, Євген Петрушевич, президент ЗУНР – вуйко, рідний брат моєї прабабці Ірини, а інтелігентний чоловік на старовинному фото – її чоловік (дівоче прізвище Петрушевич). Прабабця народилася через рік після повернення батька з російського полону, у який потрапив, воюючи у лавах січових стрільців. Він був директором гімназії товариства “Рідна школа” у Дрогобичі, брав дієву участь у складі Головної Ради, був відповідальним за пластовий журнал “Молоде життя”. А вже у 30-их роках його арештували поляки. Після звільнення був послом польського сейму. У 1940-ому прадідусь був арештований НКВД і засуджений до 8 років таборів. Там він і загинув.

“Досвід родичів не вплинув на моє рішення, ким стати”

Нам з двоюрідними і троюрідними завжди хотілося бавитися, бути разом. Вони живуть за океаном, але нам хочеться спілкуватися. Вдома ніхто не нав’язував жодних династичних зв’язків. Родичі натякнули батькам, щоб віддали мене у “Пласт”. Мені було 7 років, я не дуже розумів, що це, але знову фактор родини відіграв у моєму житті важливу роль. У родині Петрушевичів немає обірваних ліній. Тут немає пустих історій – кожен з нашої родини мав дуже чітку проукраїнську позицію. Я дізнався про свою генеалогію, коли вже навчався на політології. Тому досвід родичів не вплинув на моє рішення, ким стати. Прадід – секретар УНДО, я – секретар УГП. Сценарії повторюються? Виявляється, прадідусь Володимир Кузьмович був головою секретаріату першої партії у Західній Україні – УНДО.

Мої родичі жертвували всім – кар’єрою, життям, родиною. У наші дні ставки менші – ми жертвуємо часом та розвагами. Люди ЗУНР виховувалися на однакових цінностях, які передавались через покоління. Цінності – це те, що зробило ЗУНР можливим. Нормальне виховання передавалося і в потрібний час спрацьовувало. Бо сила родини – не в традиціях, а й у свідомості. Завдяки своїй родині я краще став розуміти для чого ми це все робимо. Чим більше буде таких історій, тим більше буде людей, які не боятимуться щось змінювати. З’являється відчуття, що ти не сам, і працювати легше.

Останні відео

Ми у Facebook

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!

[recaptcha]