Понад 30 тисяч українців виступили на захист депортованих

“Нашу родину видала воякам німа сусідка – показала їм, де ми ховалися, – ділиться спогадами Василь Шеремет. Йому було 11, коли родину депортували з Любачівщини. – В той день, як вивозили односельців, ми всі сховалися на горищі. На подвір’я зайшли жовніри. Позаглядали в хату, бо вікна всі були побиті після нападів банд, не знайшли нікого. Аж тут сусідка, що була німа, підійшла до нашої хати і показала на горище. Вояк крикнув: “Вилазь!” Ми мовчали. Аж тут він узяв і вистрілив. Моя 4-річна сестра з переляку закричала. Так нас знайшли і вивезли”.

Схожих історій – не одна і навіть не сто, а ПОНАД ПІВМІЛЬЙОНА. Саме стільки українців у 1944-1951 роках вигнали з рідних домівок у невідомість. Тож заради них, заради відновлення історичної справедливості Українська Галицька Партія з товариствами депортованих домагається ухвалення відповідного закону.

Десятки років депортовані та їхні сім’ї чекали визнання. Їхній біль розділили 32555 українців з різних куточків України. Саме стільки підписів спільно з товариствами депортованих зібрали активісти Української Галицької Партії під зверненням до Президента України та голови ВРУ. Це звернення – про визнання депортованими людей, які в 1944-1951 роках були примусово переселені з території Польської Республіки. УГП змогла згуртувати сотні тисяч українців довкола трагедії, яку не визнавали десятиліттями.

– Ми розуміємо весь біль депортованих, адже це лихо торкнулося родин багатьох партійців УГП, серед них – і моєї, – каже координаторка ініціативної групи з визнання депортованих українців у 1944-1951 роках, голова Тернопільської міської організації Української Галицької Партії Ірина Яремчук. – Дякуємо кожному, хто відгукнувся, хто підписував листи і відправляв їх до нас поштою, хто бачив наші намети і підходив до них підписати звернення. Ця трагедія так резонує досі, що неможливо далі мовчати та ігнорувати її. Стільки українців підтримало нашу ініціативу! Тому ми віримо, що вдасться довести справу до кінця.

32555 підписів – результат кількамісячної напруженої роботи команди Української Галицької Партії та товариств депортованих. Всіх об’єднала спільна мета – домогтися ухвалення закону про визнання депортованих.

Для цього надіслали звернення до керівництва держави з вимогою визнати трагедію на державному рівні. Завдяки нашим депутатам багато громад підтримали звернення про визнання депортованих. Ми організували круглі столи, щоб більше людей дізналося про трагедію 1944-1951 років. А також запрошуємо депортованих, їхніх нащадків написати особисті листи Президенту й Голові Верховної Ради, де розказати свою історію примусового виселення.

Нарешті у вересні парламент зробив серйозний крок – депутати підтримали в першому читанні закон про визнання депортованих.

Та боротьба за відновлення порушених прав людей продовжилася. Команда УГП з товариствами депортованих підготували і передали на розгляд парламентського комітету дуже важливі правки, які передбачають:

• справедливі компенсації для депортованих, які втратили все майно після примусового виселення;
• можливість отримати компенсації нащадкам.

– Керівництво держави нарешті має почути вимоги своїх громадян! – наголошує член ініціативної групи з визнання депортованих у 1944-1951 роках українців Ігор Предко. – Вимагаємо від парламенту не затягувати з ухваленням закону про визнання депортації в другому читанні.

Чекаємо, що депутати Верховної Ради проголосують за справедливі компенсації депортованим і їхнім нащадкам. Це найменше, що може зробити держава перед цими людьми.

Вимагаємо відновити історичну справедливість!