06.10.2017
Журналіст і нинішній випусковий редактор Дрогобицької газети “Медіа Дрогобиччини” Олег Дьорка очолює місцеву організацію Української Галицької Партії вже два роки. Попри активну професійну і громадську діяльність, він встигає також вести популярний ютуб-канал “Галицькі новини #Варто” та займатися бізнесом. Але два роки поспіль – це максимальний термін для перебування на посаді голови осередку. Так прописано у Статуті політсили. І тому напередодні переобрання ми поговорили з Олегом про те, чим живе Дрогобич.
Олегу, чим живе Дрогобич?
Наше місто – прототип великої України. Всі процеси, які відбуваються у Дрогобичі, – мінімізована версія всеукраїнських подій. Поясню: з одного боку, все гаразд, навіть круто, влада працює, патріотичні заходи відбуваються, вишиванки – на кожному, і всі дружньо ходять класти квіти до пам’ятників. Але коли почати аналізувати, співставляти факти, то починаєш розуміти, що терези таки більше схиляються до “зрадоньки”. У Дрогобичі це можна показати на тому, як у місті “роздається” земля, що схеми для відчуження комунального майна такі ж, як і раніше, ось лише люди, які це роблять, стали більше “патріотичними”. Найгірше, що городяни, цю виставу з “патріотами” сприймають доволі адекватно. Таке враження, що їх влаштовує такий “розклад”.
Все так складно?
Ні, звичайно, є багато хорошого. У місті почали формуватися якісні громадські середовища, яких ще декілька років тому практично не існувало. Звісно, були “придворні” активісти, які відстоювали лише свої інтереси та інтереси своїх панів. Залишається і “професійна” громадськість з архаїчних та давно померлих організацій, які, фактично, існують лише у реєстрах міністерства юстиції.
Усі нинішні громадські активності у Дрогобичі – молодіжні, і це дає надію, що в міста є майбутнє, і це майбутнє будуть формувати, власне, дрогобичани. Але є й інша тенденція – за останні роки з міста виїхало дуже багато розумних людей, які могли тут робити дивовижні речі. Вони не те що виїхали з Дрогобича, вони покинули Україну, і від цього мені інколи стає дуже сумно. За еміграцію я їх не звинувачую. Радше звинувачую всіх популістів, які за 25 років так катастрофічно все “проспали”, “проговорили” і не створили умов для наступного покоління.
“Не всі активісти політично активні. І це, вважаю, дуже погано. Постами у фейсбуку та акціями, на які не багато людей приходить, ситуацію у місті не переламати”
Чи готові громадські активісти стати політиками?
Не всі активісти політично активні. І це, вважаю, дуже погано. Постами у фейсбуку та акціями, на які не багато людей приходить, ситуацію у місті не переламати. Люди не хочуть ставати політичними лідерами, голосувати на виборах, брати у них участь. Це погано. Є великий ризик реваншу… Ось зараз у Трускавці активно до громадського та політичного життя повертаються колишні регіонали, які вже встигли перейти у “правильні партії“. Маю на увазі Лева Грицака. У цьому “поверненні” їм допомагають ручні, придворні журналісти, громадські організації, навіть ветерани АТО.
У Дрогобичі те саме, хоча у нас і не надто “бушували” регіонали, але є чимало пристосуванців, які залазять у партії, яких “крутять” по телевізору і які з легкістю проходять у раду… А там продовжують чинити свої справи – розбазарювати казну та красти землю. Я навіть вигадав термін “телевізійні партії”. Так вже склалося, на жаль, що всі партії, які мають фінансову можливість купити рекламу на центральних каналах, є прохідними. І не лише до Верховної Ради України, але й у місцеві ради. Українці, від Харкова – і до Чопа, обожнюють телевізор. І він робить за них вибір. Пропаганда перемагає, технологічні та вигадані політики, фейкові герої отримують перемогу, а за ними і хитрі ділки з невеликих міст. Наприклад, з Дрогобича. Зрештою, політична приналежність на рівні Дрогобича зокрема – це повний фарс та імітація. Це як робити розподіл між загонами НКВД – всі ж були злочинцями. Яка різниця, з якої ти партії, якщо все так перемішалося і всі дружньо голосують за “правильні” питання. Звісно, є декілька політичних сил у Дрогобичі, зокрема, в раді які зберігають притомність. Хоча і там не все так чисто.
То Ти песиміст?
Ну, просто я вірю, що правда робить нас вільними. Скільки можна жити ілюзіями та в брехні?! Це вже триває занадто довго. Ми хочемо, аби в Києві було все правильно, щоби міністри-депутати та президент працювали, а в себе у домівках миримося з цим корупційно-совковим монстром у вишиванці. Так чинити – себе не поважати.
“Все дуже просто: люди повинні відмовитися від брехні
як умови нашого життя в Україні”
Що ж тоді робити?
Все дуже просто: люди повинні відмовитися від брехні як умови нашого життя в Україні. Все, досить. Дістало! Брехня – явище, яке має різні похідні. Це – корупція, невмотивована надія на когось, що вам подарує благоденство, щастя, засипле вас грошима і шоколадом. Ні, такого не буде. Маємо зрозуміти, розвінчати міфи і, врешті, почати власноруч творити зміни в країні. Майдан – це ж не просто подія, яка колись там була. Це повсякденна робота. Але де ці агенти змін? Де ці повстанці? Де ці люди, які не прогинаються під системою? Треба їх шукати, об’єднувати і … берегти.
Поговорімо про проект “Галицькі новини”.
Ми робимо короткі відео-новини про важливі події у місті. Також проводимо справжні розслідування і розповідаємо про “героїв” нашого міста, а це, переважно, корупціонери, злодії та інші представники нашого з вами сьогодення. Дуже часто цими героями є поважні та професійні “патріоти” з числа чиновництва. Вони дуже зляться від того, що ми їх виказуємо, а нам лише приємно, бо на цьому етапі вважаємо своїм обов’язком це робити – казати людям правду. На жаль, у місті дуже мало людей, які готові жити з правдою. Всі люблять жити в солодкій брехні. Але ми знаємо, що колись маса людей з нашим мисленням переважить, і тоді все буде інакше. Наше завдання – формувати цю “критичну масу” для змін.
Розмовляв Григорій Галич
Фото з Фейсбука і Медіа Дрогобиччина