Наша команда на Радехівщині

Не Президент і не Верховна Рада полатають наші дороги і відремонтують школи. Це зробимо лише ми, тут на місці, всі разом. І ті вибори, які відбудуться вже через кілька тижнів, стануть для нас вирішальними.

Поки нам з екранів і білбордів розказують про мову, віру і ціни на газ, ми зовсім не чуємо про ті проблеми, з якими стикаємося кожного дня. Дороги, маршрутки, освітлення, школи… Люди вже втомились від порожніх обіцянок. Вони хочуть конкретики.Цікаву команду на виборах до Радехівської громади представляє Українська Галицька Партія. Сама партія ще досить молода і не всім відома. Проте і вона, і люди, які йдуть з нею, встигли зробити вже багато добрих речей. Розповімо про них трішки детальніше.

Олег Шиба: “Мені відступати не можна”

Олег  Шиба, Радехів, 43 роки, президент Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова. Одружений, батько трьох синів.

У 2014 році, коли почалась війна, добровільно пішов до військкомату, проте йому відмовили, як багатодітному. Тому почав волонтерити. Та згодом разом із колегою заснував мобільний шпиталь ім. М. Пирогова, який і очолив. У складі шпиталю і відслужив у зоні бойових дій.

“Дуже боляче дивитись на те, що відбувається в Україні: війна, яка затягнулася, військові та волонтери, які по півроку, а то й більше, не бувають вдома, не бачать своїх рідних. Їм складно психологічно й фізично. Але ми тут попри все. Відчуваємо обов’язок і місію – служити Україні, своєму народові і ,звісно, допомагати людям. Сьогодні молоді люди часто жаліються на те, що в Україні нічого не реформується, і тому прагнуть виїхати за кордон. Це головна проблема. Поки ми не зрозуміємо, що зміни залежать від нас і ні від кого іншого, поки ми не будемо відповідальними за свої вчинки, доти нічого не відбудеться. Ні німці, ні поляки не приїдуть до України, аби наводити лад. Починати потрібно з себе: зі свого під’їзду, своєї вулиці, міста, району і так далі”, – каже Олег Шиба.

Назар Яриш: “У владі маємо бачити добрий приклад”

36 років, Радехів, водій-санітар Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова. Одружений, з дружиною виховують сина та дочку. У травні 2014-го був мобілізований. Служив у районі Волновахи в складі 24 окремої механізованої бригади ЗСУ. Від 2016 року – водій ПДМШ. Загалом цьогоріч перебував на лінії фронту понад півроку. Коли вдома – допомагає ремонтувати “швидкі”.

“У 2014-15 роках люди чогось хотіли. Була надія, що щось зміниться на краще. А зараз кругом байдужість. Вивести людей з неї може тільки людина, яка справді щось робить, яка показує добрий приклад”.

Андрій Остапчук: “Війна змінює усіх”

42 роки, Радехів, приватний підприємець, волонтер, водій-парамедик Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова, має 2 дітей. Закінчив Львівську Політехніку. Брав активну участь у Революції Гідності. Навчався, а потім був інструктором у Центрі тактичної підготовки “Бескид” у Львові. Співзасновник військово-волонтерської команди, яка ремонтувала автомобілі для фронту, разом із друзями купували для військових техніку, бронежилети, коліматори. Часто рветься на передову. Загалом буває там і по 7 місяців у рік.

“Ми веземо на схід не тільки матеріальну допомогу, ми веземо свою культуру. Дуже часто ти заходиш там у магазин за продуктами і чуєш на порозі російську, а тільки переступиш поріг – всі переходять на українську мову. Війна змінює українців: і тих, хто на передовій, і тих, хто в тилу”.

Юрій Фольварочний: “Я вірю в Україну”

22 роки, Радехів. Студент, громадський активіст, спортсмен, чемпіон України з пауерліфтингу серед юніорів. Навчається на 6 курсі ЛНУ ім. Івана Франка, вивчає економічну кібернетику та ІТ в бізнесі. Грає на гітарі і співає. Цікавиться економікою і саме з нею хоче пов’язати майбутнє. Разом з ГО “Центр громади – Спільнодій” організовує різні культурні заходи у Радехові та селах району, розвиває і популяризує спорт та здоровий спосіб життя, об’єднує та активізує молодь. Разом із друзями, відновили баскетбольний майданчик у Радехові.

“Сьогодні, у турбулентні часи, країна має найбільше можливостей. Мої ровесники часто мріють виїхати на заробітки. А я думаю, що саме тут розумні люди можуть себе найкраще реалізувати. Я вірю в Україну. Якщо молодь відчує, що вона сильна, що вона здатна впливати на своє життя, тоді все зміниться”.

Андрій Надворний: “Громаді потрібні лідери”

32 роки, Радехів, економіст, громадський активіст. Батько трьох дітей, понад рік тому звільнився з роботи і пішов у декрет. Навчається заочно в Українському Католицькому Університеті. Разом із ГО “Центр громади – Спільнодій” активізовує громадське життя району та Радехова, організовує освітні проекти, культурні заходи.

“Зміна мого світогляду сталася, коли в мене народилася перша дитина. Це зміна цілого світу. Ти усвідомлюєш, що тепер маєш відповідальність. Громада має бути активною, їй потрібні сильні ціннісні лідери. Радехівська ОТГ має набути не тільки територією. Я хочу, щоб звідси не тікала молодь, щоб тут була робота, щоб людям добре жилося, щоб мали роботу, щоб бізнес був соціально відповідальним”.

Назар Матківський: “Разом ми вже змінюємо село”

30 років, юрист, фермер у с. Торки. Народився в Червонограді, 15 років жив у Києві. 2010-го переїхав до Львова. Навчався в київському коледжі морського та річкового флоту, Київському університеті права і Львівському національному університеті ім. Івана Франка. Учасник Революції Гідності, був у 7 сотні Самообороні Майдану. У батьківському селі Торки заснував фермерське господарство – на 2,5 га землі посадив яблучний сад. Тому в селі Назар буває кожного тижня. Крім господарських справ, встигає об’єднувати молодь. Хлопець координує футбольну команду, яка бере участь в обласному чемпіонаті, та створив тренажерний зал в Народному домі.

“Людям потрібне відчуття спільної справи. Тому дуже важливо спілкуватися. А від спортивних змагань ми перейшли до облаштування тренажерного залу. Далі – буде більше, сподіваюся. Вірю, що разом ми створимо добру громаду”.

Василь Михальський: “Возив військовим все, що треба було тоді”

38 років, Радехів, спортстмен. Виховують з дружиною трьох синів.За освітою інженер-технолог поліграфічного виробництва, працював у Львові. Понад 2 роки тренер з пауерліфтингу, очолює спортклуб “Чемпіон”, майстер спорту. У цьому клубі займаються і діти, і дорослі. Разом – понад 50 осіб. Василь – волонтер. У 2014-2016 роках їздив на передову, возив військовим все, що було потрібно.

“Я живу спортом. Розвиваю свій клуб, шукаю спонсорів, цього року, сподіваюся, вдасться перекрити приміщення, яке ми орендуємо, докупити обладнання. Діти, які займаються спортом, виростають відповідальніші й активніші. Вони займають перші місця в українських та європейських змаганнях з жиму штанги лежачи”.

Олександр Карнаух: “Не можна просто так освоювати кошти”

38 років, Радехів, приватний підприємець, волонтер. Одружений, батько 2 дочок.У 2014 році віддав половину власного магазину під волонтерський склад. Для військових збирали все, що могли, а дівчата-волонтери шили термобілизну. Сам тричі їздив на передову – возив різну допомогу. Був у “Народній Самообороні” і “Правому секторі”. Найбільше  в команді цінує справжні дії, коли починаються наради і пусті розмови, йде геть. Не має часу на дурниці.

“У мене діти – школярі. Я хочу, щоб у наших школах було тепло. Знаю, як це зробити. Йду – пропоную. Але мене дивує байдужість чиновників. Думаю, коли буде громада своя, то ми будемо знати і розуміти, що то є наша відповідальність за все: школи, садочки, дороги, медицину. Не можна просто так освоювати кошти”.

Василина Закревська: “У нас гарне село, але є багато роботи”

29 років, с. Тетевчиці, заміжня, мати 2 дітей, наразі у декретній відпустці.Навчалася у Львівській політехніці, за фахом – інженер з комп’ютерної техніки, спеціаліст з інформаційної безпеки. Чотири роки проживала та працювала в Києві. А у 2013 повернулася до рідного села. Мала свій бізнес, але наразі долучається до участі у культурних заходах села.

“У нас гарне село. Нещодавно зробили освітлення. Але є ще багато роботи. Треба перекрити школу, у дитсадку є свої потреби. У нас великий Народний дім, але там також ще треба багато роботи вкласти, щоб зробити приміщення комфортним, щоб воно стало громадським простором для людей”, – ділиться Василина.

Світлана Зварич: “Наша громада може бути сильна”

20 років, с. Криве. Навчається у Львівському медичному коледжі післядипломної освіти на 4 курсі. Працює молодшою-операційною медсестрою першого хірургічного відділення Львівської обласної лікарні. Долучається до діяльності громадської організації “Центр громади – Спільнодій”.

“З мого села майже вся молодь виїжджає – у великі міста або закордон. Я не хочу, щоб так було. Завдання майбутньої громади – розвивати підприємництво, відновлювати інфраструктуру. Людям потрібно дати надію, об’єднати їх, знайти те, чим громада може виділятися, в чому може бути сильна”.

Володимир Шевчук: “Села мають бути багатими, а громада сильною”

30 років, с. Бишів, батько двох дівчаток. За фахом Володимир економіст, навчався у Волинському університеті та Академії митної служби. Працював на Львівській митниці. Певний час допомагав волонтерам. Займається різними столярськими роботами.

“Я хочу, щоб наше село було багате, щоб громада була сильною. Особливу увагу, на мою думку, потрібно звернути на стан приміщень шкіл і дитсадочків, на дороги. Так само, думаю, варто розвивати і підтримувати малі фермерські господарства”, – вважає Володимир.

Ігор Панас: “Люди мають стати господарями на землі”

49 років, с. Монастирок-Оглядівський, агроном, учасник Революції Гідності.Разом із дружиною виховали двох дітей. Працював за спеціальністю у фірмі “Західний Буг”. Майже 20 років працює в ТзОВ “Радехівський цукор”, менеджер з сировини. Понад 16 років тому балотувався на посаду голови сільради, але не пройшов. Проте люди постійно приходять до нього за порадою: що робити з паями, як оформити на них документи, як отримати вчасно свою орендну плату за землю.

“Люди мають стати господарями на своїй землі. А для цього з ними потрібно працювати, навіть часом просто розповісти, як правильно має бути, на що вони мають право, які є можливості”, – каже Ігор.

Олег Шумський: “Я бачу багато речей, які змінити дуже просто”

26 років, с. Оглядів.Інженер логістичних систем, навчався у Львівській політехніці. Відразу після завершення навчання на 5 років поїхав до Польщі.

“Спершу працював у сільському господарстві, згодом – на одному з найбільших там розподільчому складі. А потім – на міжнародних перевезеннях: як водій буса здійснював експрес-перевезення. Побував, відтак, у більше ніж 20-и країнах Європи. У серпні повернувся додому і більше не хочу їхати. Я вірю, що в Україні ситуація вже змінюється і хочу долучитися до цих змін у своїй громаді. А побувавши в різних країнах, бачу вже деякі речі, які нам просто треба зробити так само, як там. Часом це є дуже просто”, – ділиться думками Олег.

Анна Батюк: “Культура й освіта для людей також є важливі”

41 рік, виховує 2 дітей, вчителька музичної школи, скрипалька. Анна бере активну участь в організації культурних заходів міста і району, створила та координує ансамбль скрипалів.

“Маю 22 роки педагогічного стажу. Робота – це справа мого життя. Вперше йду у депутати. Думаю, що мій досвід роботи може бути корисним у владі. Адже громада має розвиватися у різних напрямах. Культура, освіта для людей також є важливі”.

Оксана Онищук: “Реформи освіти і медицини ми маємо робити всі разом”

33 роки, вчителька англійської та німецької мови у Радехівській спеціалізованій школі з поглибленим вивченням іноземної мови, разом із чоловіком виховують сина Остапа. Навчалася в ЛНУ ім. Івана Франка. Хотіла б займатися освітою, мотивувати вчителів, щоб вони могли і прагнули розвиватися. В роботу вкладає весь час і всі сили. З 2014 року в школі підтримує і співорганізовує різні волонтерські збірки і заходи.

“В Україні наразі триває реформа освіти і медицини. І місцева влада багато в чому відповідальна за те, що вони відбулися добре. Ми маємо розуміти і підтримувати одне одного. Без співпраці, без співфінансування та підтримки багатьох речей в медичній та освітній галузі нічого доброго не буде”.

Андрій Дмитрів: “Розвивати громади – це змінювати Україну”

39 років, Радехів, економіст, менеджер ТзОВ “Радехівський цукор”, одружений, батько 2 дітей.Закінчив Львівський аграрний університет. Кандидат в майстри спорту. Займається армреслінгом з 1996 року. Був тренером до 2015 року в ГО “Молодіжний спортивний клуб “Чемпіон”. Співорганізовує спортивні змагання.

“Я хочу змінити країну на краще, а починати треба з доброю командою зі своєї громади. Інакшого шляху нема. Насамперед, я думаю, треба залучати людей до контролю влади, пояснювати, скільки є грошей, показувати, куди вони йдуть, залучати до прийняття рішень”.

Ірина Коцупир: “Молодь має бути активна”

18 років, Радехів, студентка, громадська активістка. Навчається в ЛНУ ім. Івана Франка на 2 курсі факультету “Міжнародні відносини”. Зі шкільних років була заступником голови громадської організації “Молодіжний союз”, активно долучалася до культурного життя міста, збирала кошти для малозабезпечених дітей. В університеті бере активну участь у студентському житті, є членом профкому, співорганізатором різних заходів.

“Реформувати країну треба починати з малого. Кожен має почати з себе. Але, водночас, ми маємо бути єдині на шляху до мети. Нам важлива культура, але маємо дбати і про інвестиції, сприяти бізнесу. Я хочу, щоб молодь була активна, щоб Радехівська ОТГ розвивалася і про нас знали всі в Україні”.

Марія Шиба: “Влада має радитися з людьми”

37 років, Радехів, заміжня, виховує з чоловіком 2 дітей.Народилася в с. Нивиці, навчалася в університетах Любліна та Львова. Вчитель християнської етики і теології, психолог і викладач психології. Дванадцять років працює психологом у Радехівській спеціалізованій середній школі.

“Хочу, щоб влада більше радилася з громадою, питала, що робити. Люди мають контролювати і впливати на владу. Якщо так є – громада згуртованіша, людям більше хочеться бути активними і самим творити зміни”.

Юрій Гулевський: “Не можу бути байдужим”

33 роки, Радехів, волонтер ПДМШ ім. М. Пирогова, водій-санітар.Навчався в Добротвірському ліцеї, слюсар з ремонту автомобілів. Працює за спеціальністю у ТзОВ “Агрологістика”. Також як волонтер їздить періодично на схід з ремонтною бригадою  – ремонтувати військові автомобілі-“хамери” ЗСУ, для яких в Україні бракує спеціалістів.

“Я був на Майдані у Києві. Приїжджав, ніс варту на барикадах. Але більше збирав продукти і відправляв на Майдан людям. Потім пішов у ПДМШ. Треба хлопцям допомагати, чим можемо. Не можу бути байдужим”.

Дмитро Коверчук: “Я повернувся і хочу діяти далі”

25 років, с. Тетевчиці. Разом із дружиною виховують двоє дітей.У 2014 році Дмитра мобілізували в АТО, а вже через два роки він підписав річний контракт. Згодом спробував заробітчанського “хліба” – працював кілька місяців будівельником. Повернувся, щоб бути з родиною, розвивати своє село і свою громаду.

“Я повернувся з-під Волновахи, з Зеленопілля, Амброзівки… Повернувся і хочу щось змінити в цій країні, у своїй громаді. Якщо слухати людей, то вони найкраще знають, що їм потрібно. Я живу з ними і все відчуваю на собі”.

Олеся Гетьман: “Щоб люди мали майбутнє”

20 років, Радехів. Народилася в с. Сушна, згодом переїхала до Радехова. Тут працює перукарем у районному територіальному центрі.

“Молодь з нашого села їде на заробітки. Я не хочу, щоб ми були змушені тікати. Я хочу, щоб село у громаді розвивалося, щоб творилися робочі місця, щоб люди мали майбутнє”.

Марія Притула: “Молодь їде за кордон. Я хочу це змінити”

23 роки, с. Пиратин, заміжня, мати 10-місячної донечки. Марія навчалася у Луцькому медичному коледжі, до виходу в декрет працювала медсестрою в відділенні анестезіології Горохівської лікарні. Активна в організації свят у Народному домі.

“У нашому селі погана дорога, нам треба ремонтувати церкву. У нас, певно, найбідніше село. Молодь їде за кордон, старші не мають також де працювати. Мені б хотілося це змінити”, – каже Марія.

Ігор Гілевич: “Люди мають мати роботу”

32 роки, с. Синьків. Ігор навчався у ЛНУ ім. Івана Франка, фах – історик-етнолог. Викладає в університеті, долучається до досліджень проекту “Локальна історія”.

“Нашому селу потрібні зміни. А тому влада має бути відповідальна і чесна. Для громади дуже важливо залучити інвестиції – щоб люди мали роботу, щоб податки надходили до бюджету, щоб громада була не бідною”.

Сергій Винар: “Добра влада – це добрі управлінці”

40 років, Радехів, одружений, батько 2 синів. За спеціальністю Сергій – інженер-механік, навчався у Луцькому державному технічному університеті. Працює керівником підрозділу “Сокальський елеватор” ПП “Західний Буг”. 17 років працював у ПАТ “Львівгаз”.

“Я йду в депутати, бо хочу поділитися досвідом, хочу, щоб управління в селі було якісне, щоб люди довіряли владі, і ми разом змінили все на краще”.

Василь Сміхура

42 роки, керівник юридичного відділу ТзОВ “Радехівський цукор”.
Навчався у юридичній академії ім. Ярослава Мудрого в Харкові.
Працював у суді та прокуратурі, був депутатом міської ради.
Тоді Радехів отримав Генплан та позбувся відходів (меланжу).

 

Павло Бартошник: “Я готовий творити зміни”

26 років, с. Оглядів, слідчий, за освітою – юрист. Навчався у Львівському державному університеті внутрішніх справ та Львівській Політехніці. Від 2013 року і дотепер – слідчий Радехівського відділення поліції.

“Я хочу змін, як і всі люди. І готовий їх втілювати. У моєму селі вони дуже потрібні. Нам потрібно ремонтувати дороги, облаштувати ФАПи, підвищити нормативну-правову оцінку землі, бо такою дешевою вона не може бути. Так само діти потребують дитячих майданчиків”.

Ірина Вавричук: “Хто, якщо не ми?”

31 рік, с. Немилів, виховує дочку, є депутатом сільради. Ініціювала ремонт 2,5 км дороги до свого села. Збирала гроші, закуповувала матеріали, за сприяння голови сільської ради організовувала людей. Активна у культурному життя. Працює у виконавчій службі.

А стежити за новинами щодо виборів Радехівської ОТГ, які відбудуться 23 грудня, можна тут.

Останні відео

Ми у Facebook

ПОВІДОМИТИ ПРО ПОМИЛКУ

Повідомити

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!