Наша команда до ради Бібрської громади

23 грудня відбудуться вибори до Бібрської ОТГ. Українська Галицька партія представляє свою команду рішучих, креативних, розумних людей. Вони хочуть не просто прийти до влади. Мета цих кандидатів – зробити життя краю кращим.

У команді Української Галицької Партії, яку очолює волонтер Олександр Швець, багато тих, кого Ви знаєте. Це воїни, які повернулися з війни і тепер дивляться на світ цілком інакше. Це освітяни, які роками не тільки навчають, а й виховують наших дітей. Це підприємці, волонтери, депутати сільських рад, вузькі фахівці, які також встигли своїми справами довести, що інтереси громади, інтереси України – для них на першому місці. Вони розуміють, яка ситуація сьогодні, і готові працювати, щоб залучати інвестиції і створювати робочі місця, ремонтувати дороги, навести порядок з паями і землями тощо. Вони – свої, і вони потребують Вашої підтримки 23 грудня – на перших виборах до Бібрської громади.

Знайомимось ближче.

Олександр Швець: “Не вмію говорити, я звик діяти”

Олександр Швець – депутат Бібрської міської ради, начальник диспетчерської служби Бібрського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів, батько чотирьох дітей, волонтер.

 

Олександр мало говорить, він звик діяти. Так вчинив 2014-го: коли почалася війна відразу почав збирати однодумців, медикаменти, речі, харчі, купувати обмундирування – і на схід! За ці майже 5 років війни об’їздив більшість населених пунктів передової, де дислокувалися частини, в яких служили його земляки з Галичини.

Хоч у Бібрській міській раді депутатів від Галицької Партії з 22-х лише два, та їм вдається відстояти чимало пропозицій і втілити багато різних корисних ініціатив.

“Ми спільно з депутатами інших фракцій писали різні інфраструктурні проекти. Йдеться і про дитячі та спортивні майданчики, і про ремонт доріг, і про культурні заходи. Нам вдалося досягти того, що наша футбольна команда отримує фінансування від міської ради. Намагаємося підтримувати добрі пропозиції депутатів від Шпильчина, що також належить до нашої міської ради. Ще 2014-го ми ініціювали проведення у Бібрці першого параду вишиванок”, – згадує Олександр.

Василь Яртих: захищає Україну, доглядає за військовими могилами і пильнує рішення міськради

52 роки, м. Бібрка, член виконкому міської ради, краєзнавець.

Цьогоріч житель Бібрки Василь Яртих пройшов у струнких рядах нового українського війська на Майдані Незалежності 24 серпня 2018 року – на День Незалежності. Заслужив собі участь у військовому параді кількарічним волонтерством та участю у бойових діях на сході країни.

“Я зголосився відразу у 2014-у, після Майдану, але через вік мене не брали на війну. Тому пішов волонтером у 3-й окремий мотопіхотний батальйон “Воля”. А вже будучи на сході, отримав таки повістку. Служив у першій експериментальній роті, яка збирала і ремонтувала військову техніку”, – розповідає Василь Яртих.

Після повернення з фронту чоловік і далі займається волонтерством, разом із колегами їздить на передову, до хлопців. 

Василь Яртих також є членом виконкому міської ради в Бібрці. Пильнує, аби все було чесно, особливо, коли йдеться про продаж комунального майна. Має цікаве захоплення, до якого за роки долучив чимало своїх знайомих. Разом шукають, відновлюють та доглядають за військовими могилами у Бібрці та різних селах на Перемишлянщині. Має мрію створити історичний музей у Бібрці. Поміж усіма цими активностями, п. Василь працює на Бібрському управлінні магістральних газопроводів. Але знову не сьогодні. Бо наразі він знову на полігоні – призвали назад, як і всіх військових, через оголошення воєнного стану в 10 областях країни.

Михайло Курдина: “”Люди втрачають віру, але їх потрібно об’єднати і дати надію”

52 роки, с. Малі Ланки, одружений, разом з дружиною виховують трьох синів.

За професією токар, 15 років працював художником у Стрілках. Але тепер, уже понад 27 років, працює токарем на компресорній станції Бібрського управлінні магістральних газопроводів.

Депутатом п. Михайло ніколи не був, але завжди переймався проблемами громади. Під час виборів був членом сільської виборчої комісії, волонтерив на місцевому рівні під час Революції Гідності.

“Громада має об’єднати сили, щоб залучити інвестиції, щоб розвивати кожне село, щоб люди мали надію, бо тоді вони починають чогось по-справжньому хотіти і діяти. Я вірю, що так буде”, – каже Михайло Курдина.

Горбач Андрій: “Нам потрібно створити стратегію розвитку”

33 роки, с. Селиська, одружений,  разом із дружиною виховують сина.

Народився в с. Романові. Навчався у Львівському ліцеї побутового обслуговування, за професією – взуттєвик. Селиська – село маленьке  (близько 200 жителів), населення тут старіє, молодші шукають роботу у Львові або їдуть на заробітки за кордон. Андрій працює на місцевій агрофірмі. Що буде далі з селом, йому не байдуже. Саме тому йде у депутати.

“Громада – це добрий шанс врахувати інтереси кожного села і кожного міста. Для цього нам потрібно створити стратегію розвитку, потрібен депутат від кожного села, який відстоюватиме його інтереси при розподілі грошей, використанні державних субвенцій.  Щоб покращення відбувалися не тільки у більших населених пунктах. У таких селах, як наше, можна розвивати екологічне фермерство, туризм, малі підприємства. У малих селах життя також може бути комфортним”, – переконаний Андрій.

Галина Мулик: “Громада – це те, що твориться і має працювати для людей”

40 років, с. Великі Глібовичі Заміжня, має сина-студента.  Навчалася у ЛНУ ім. Івана Франка. Відразу після завершення навчання повернулася до рідного села – багато років працює вчителькою математики та інформатики у місцевій школі. У депутати йде для того, щоб у селі відбувалися зміни на краще. Зокрема, пані Галина має намір активно долучитися до реформування освітньої галузі в громаді, створення опорних шкіл, розвивати мережу дошкільних закладів.

“Я вважаю, що Великоглібовицька школа має бути опорною. Вірю, що нам вдасться максимально зберегти зайнятість освітян, і в те, що моїй громаді вдасться змінитися на краще. Розумію, що однієї віри мало. Ми всі маємо об’єднатися, вчитися і діяти. І я готова працювати для громади“, – каже Галина Мулик.

Богдан Воронович: “Громада – це те, що твориться і має працювати для людей”

59 років, с. Великі Глібовичі, одружений, має дорослу дочку та малу внучку. Навчався у Львівському технікумі легкої промисловості, згодом – у Львівському політехнічному інституті за напрямом технології машинобудування. Перша його робота була на швейній фабриці. Згодом працював у Політехнічному інституті та на деревообробному заводі (майстром, а потім начальником цеху). Наразі вже 24 роки викладає трудове навчання та захист Вітчизни у Великоглібовицькій школі.

“Я готовий відстоювати інтереси нашого села в громаді, щоб точно знати, що наші потреби будуть почуті. Нам потрібен ремонт доріг та краще маршрутне сполучення з містом. Маємо зробити так, щоб підприємства, які є в нашому селі, але зареєстровані в районі, або перереєструвалися, або підтримували місцеві ініціативи та потреби школи, садочка, культурні проекти”, – каже чоловік.

Команда учнів під керівництвом пана Богдана вже третій рік поспіль займає перше місце зі стрільбі під час міжшкільних змагань «Джура». Але учні часто змушені купувати необхідне для тренувань обладнання за свої гроші. Тому питання відповідального бізнесу для вчителя особливо важливе.

Василина Швець: “Мені важливо, щоб із нашої громади брали приклад інші”

24 роки, с. Волощино, заміжня, менеджер страхової компанії.

Василина закінчила початкову школу у с. Великі Глібовичі. У 2017-му закінчила Львівський інститут економіки та туризму. За фахом вона – фахівець ресторанного господарства. Але працює менеджером страхової компанії.  Жінка вважає, що зможе допомогти громаді рухатися вперед.

“Наша громада – дуже близько до Львова. Тому ми маємо багато можливостей розвинути її, залучити інвесторів, створити робочі місця. Одним із напрямів роботи нової влади має бути підтримка розвитку малого фермерства”, – вважає дівчина.

Важливими питаннями для Василини Швець є розбудова мережі дитячих дошкільних закладів, ремонти сільських народних домів. А найголовніша та найпоширеніша проблема в громаді – дороги і транспортне сполучення. Але дівчина вірить, що, об’єднавши зусилля, Бібрська громада подолає всі ці виклики.

Володимир Телепко: “Основне – безпека і довіра у громаді”

48 років, волонтер, пенсіонер за стажем.

Одружений, разом з дружиною виховують сина та дочку. Вже багато років Володимир є донором крові. Здає сам та організовує акції збору крові військовим у львівському шпиталі. А народився він на Івано-Франківщині, у селі Пуків Рогатинського району, згодом батьки  переїхали до Бібрки. Тут і закінчив школу. Навчався у Львівському лісотехнічному університеті та школі міліції. 18 років працював у правоохоронних органах. Під час Революції Гідності Володимира ледь не звільнили з роботи за те, що після роботи, вечорами та ночами разом із дружиною він ходив блокувати “Беркут” на Стрийській, щоб той не зміг виїхати до Києва на Майдан. Володимир активно включений у життя Бібрки, знайомий з проблемами громади, як може, допомагає владі знайти способи їх вирішення. Волонтерить пан Володимир з 2014 року. Він збирає необхідні речі, возить їх на фронт. Загалом майже 5 місяців провів у Слов’янську, Констянтинівці, Дружківці, Пологах, Камиш-Зорі.

“Навесні минулого року ми створили з друзями організацію “Залп”, яка займається охороною громадського порядку, налагоджує контакт місцевих жителів з поліцією. Зокрема, ми змогли допомогти у розслідуванні інциденту з вибухівкою, котру кинули до фонтану у Бібрці. Допомагали збирати інформацію, бо ж люди не довіряють поліції”, – розповідає чоловік.

Ольга Вільчинська: “Податки мають залишатися там, звідки люди, які працюють”

40 років, підприємець, заміжня, має дочку.

Народилася у с. Свірж, проживає у Бібрці.  Закінчила кооперативний технікум, за професією – бухгалтер. Долучалася до волонтерських збірок для військових та мешканців зони АТО, допомагала з організацією Різдва для людей з Луганська. Як продавець у власному магазині, з проблемами села знайома дуже добре.

“У Свіржі треба ремонтувати дороги, замінювати електроопори та мережу, бо світло зникає надто часто. У нас є підприємці, але багато з них зареєстровані не в селі, тому податки сплачують не до бюджету села. Це потрібно якось виправляти. Податки мають залишатися там, де живуть люди, які працюють, податки мають працювати саме на твою громаду, бо ж твої діти ходять тут до школи. Наразі є різні варіанти ревіталізації Свірзького замку, тому маю надію, що в нас розвиватиметься туристичний бізнес”, – каже пані Ольга.

Богдан Шуманський: “Регіон потрібно виводити з депресії”

58 років, с. Лани, волонтер, депутат сільської ради, працює на Львівтрансгазі. Одружений, має дорослу дочку й сина – учасника бойових дій. Народився у Бібрці. Закінчив Львівський  політехнічний інститут за напрямом “Технології машинобудування”.  Разом з однодумцями допомагали військовому шпиталю у Львові, збирають кошти й необхідні речі.

Як депутат сільради, я бачу потребу у відкритті підприємств і створенні робочих місць для населення. У нас є можливості розвитку туристичної інфраструктури та сфери обслуговування. Село потребує реформи і модернізації. Для цього громада має плідно і якісно працювати”, – вважає Богдан Шуманський.

Сергій Ружніцькій: “Головне – діяти разом”

46 років, м. Бібрка, військовий, водій реанімобіля у зоні бойових дій. Одружений, батько двох дочок. Має дві вищі освіти: навчався в академії ветеринарної медицини та Івано-Франківському університеті нафти й газу.  Працює у Бібрському виробничому управлінні магістральних газопроводів. Вісім років був депутатом міської ради. Разом з батьком власними коштами відновили міст, згуртували громаду та зібрали кошти для каналізування 140 метрів вулиці.

“Об’єднавши зусилля, громада може зробити місто кращим. Бо тільки разом ми є велика сила. Це довів нам час війни, діяльність волонтерів, а також Революція. Так само спільно ми можемо діяти і в громаді”, – каже Сергій Ружніцький.

Михайло Чернятинський: “У владі громади потрібні відповідальні і чесні люди”

64 роки, м. Бібрка, депутат міської ради, пенсіонер

Народився в Одеській області, навчався в Одеському технікумі нафти й газу. У радянській армії служив на Далекому Сході, біля кордону Китаю. Працювати направили тоді до Бібрки, на компресорну газову станцію. Тут одружився й залишився у місті. Закінчив Львівську політехніку. Близько десяти років працював начальником компресорної станції (підприємство «Львівтрансгаз»). Зараз на пенсії, депутат міської ради від УГП, голова земельної комісії. Був депутатом районної ради першого демократичного скликання.

Завжди стежить за тим, аби всі дії міської ради відповідали букві закону. В депутати йде, бо добре знає Бібрку й людей, знає, що робити і як будувати громаду.

Петро Чижишин: “До влади мають приходити нові люди”

37 років, с. Серники, закінчив духовну семінарію і духовну академію. У 2015-2016 роках воював на сході країни. Служив у 95-ій окремій десантно-штурмовій бригаді (Житомир). Отримав поранення. Після війни працює у відділі швидкого реагування “Муніципальної Варти” у Львові. Займає активну громадську позицію. Хоче працювати для розвитку своєї громади. У своєму селі буде намагатися вирішити проблему доріг, освітлення, які зараз перебувають у критичному стані.  Також вважає , що потребують особливої уваги питання благоустрою, матеріально-технічного забезпечення школи та народного дому. Вважає, що на базі школи можна створити центр дитячого і молодіжного дозвілля.

“До влади мають приходити нові обличчя, які мають сучасне бачення того, як зробити і свою громаду, і країну процвітаючою. Все починається з малого. Все починається з кожного з нас”, – каже Петро Чижишин.

Богдан Хомчин: “Нам треба багато працювати”

55 років, с. Свірж, одружений, батько 2 синів. Закінчив фізичний факультет ЛНУ ім. Івана Франка за спеціальністю “Оптико-електронні системи”. Але за фахом не працював. Фактично, його спеціальність передбачала роботу для військових потреб, а потреби в таких спеціалістах практично не було. Тому довелося перекваліфіковуватися. Зараз чоловік працює інженером-енергетиком ЛКП “Львівводоканал”.

П. Богдан є активним мешканцем і бере участь у громадському житті. Вже  другий термін він є членом виконкому Свірзької сільської ради. За цей період вдалося організувати освітлення декількох вулиць і впорядкувати водопостачання. Проблем в селі є багато, але потрібно перш за все звернути увагу на відсутність дитячого садочка в селі та аптеки.Також потребують вирішення питання інфраструктури, організованого збору та вивезення сміття, організації належних умов для якісного дозвілля молоді.

“Нам треба багато працювати, щоб люди стали відкритіші і чесніші, і кожен має зробити свій внесок у цю справу”, – вважає Богдан Хомчин.

Катерина Пліхівська: “Я хочу бути частиною змін у громаді”

Вдова, має 3 синів

Народилася у 1961 році у с. Підгородище, там і проживає. Має 3 синів, а також 4 внуків. За професією вчителька початкових класів, зараз — завідувач школи.  Оскільки зараз гострим є питання освітньої реформи, Катерина має на меті впроваджувати нові освітні практики у навчальний процес, а також запровадити нову систему керування школою. Першим кроком потрібно відремонтувати школу,аби учні та працівники могли себе почувати комфортно. Потрібно також знайти шлях, як вмотивувати мешканців до відвідин бібліотеки, а молодь до активного способу життя і саморозвитку. На думку Катерини,  для цього потрібно організувати різні види дозвілля.

“Хочеться бути частиною змін і допомогти своєму селу стати комфортним місцем для проживання і розвитку для всіх вікових груп”, – каже Катерина Пліхівська.

Ігор Біленький: “Я маю зробити все можливе, щоб мої діти і внуки залишилися тут”

50 років, одружений, має двоє дорослих дітей.

Народився і проживає в Бібрці. За освітою інженер-енергетик.  Зараз є головою профспілки Бібрського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів. Люди довіряють йому і просять представляти їх інтереси, тому на цій посаді він працює вже три роки.  Разом з працівниками підприємства неодноразово допомагав хлопцям на Сході.

Прагне, щоб люди поверталися з заробітків, а для цього потрібно створювати нові робочі місця, відновлювати роботу підприємств, залучати інвестиції і таким чином до міста прибуватиме людей і відповідно буде розвиток.

“Моє коріння тут, в Україні, мої діти тут народилися. Я маю зробити все можливе, щоб мої діти і внуки не знали, що таке заробітки”, – розповідає Ігор Біленький.

Богдан Галечка: “Маленькі міста також потребують відповідальних людей при владі”

27 років, неодружений.

Народився у 1991 році у Бібрці, тут і проживає. Здобув освіту слюсаря з ремонту автомобілів, електрозварювальника. По спеціальності не працює, але працевлаштувався у фірмі “Next Engineering” і там займається будівництвом мобільного зв’язку “Lifecell” вже сьомий рік.  Любить футбол, тому грає у складі ФК “Захід”. Є учасником бойових дій, а також членом спілки ветеранів АТО. Служив у 14-ій окремій механізованій бригаді. На думку Богдана, в Бібрці потрібно покращити інфраструктуру та боротися з корупцією.

Я завжди хотів жити в Україні, впливати на її розвиток, захищати. Наша країна не складається лише з мегаполісів, а також з маленьких міст і містечок, які також потребують відповідальних людей при владі”, – стверджує Богдан Галечка.

Микола Кузишин: “Хочеться більшої відкритості від влади”

28 років, неодружений

Народився в с. Романів. Закінчив Львівську політехніку за фахом міське будівництво і господарство. Працює інженером-конструктором на будівництві. Учасник бойових дій, служив у Стрийському зенітному ракетному полку. В селі  першочерговими бачить проблеми інфраструктури та відсутності патріотичного виховання молоді.

“Хочеться більшої відкритості від влади, щоб люди могли наживо спостерігати за сесіями і знали, які рішення приймаються. Володіючи інформацією з перших уст, ніхто не зможе маніпулювати людиною, адже вона матиме можливість самостійно проаналізувати це. А цього нам бракує”.

Галина Павлик: “Я готова змінювати село”

52 роки, с. Свірзькі Глібовичі.  

Бухгалтер. Навчалася у Вишнянському радгоспі-технікумі, здобула спеціальність бухгалтер сільськогосподарського виробництва. Після завершення навчання працювала у Свіржі економістом з оплати праці, пізніше – бухгалтером. Заочно навчалася у Львівському сільськогосподарському інституті і здобула спеціальність економіста-організатора сільськогосподарського виробництва. Від 2003 року працює в управлінні державного казначейства в Перемишлянському районі, а з 2014 року обіймає посаду головного бухгалтера.

Бере активну участь у громадській діяльності села. Є депутаткою Свірзької сільської ради та членом бюджетної комісії.  Вважає одними з найбільших проблем села стан доріг і, відповідно, транспортне сполучення. У селах громади потрібно розвивати інфраструктуру та зайнятися питанням благоустрою.

“Я хочу і готова  змінювати село, модернізувати його. Вірю, що Свірзькі Глібовичі можуть стати інакшими, сучасними і перспективними”, – стверджує Галина Павлик.

Олександр Кобрин: “Зміни потрібно починати з себе”

47 років, м. Бібрка.

Одружений, має доньку. Народився в с. Гринів Пустомитівського району, але живе сьогодні у Бібрці.  Закінчив Львівський автодорожній технікум, за фахом технік-механік. Працює у Бібрському лінійному виробничому управлінні магістральних газопроводів на посаді слюсаря з ремонту та експлуатації у газовому господарстві.

Олександр вважає, що особливу увагу у місті слід приділяти безпеці, тому зорганізував своїх друзів та колег – разом створили громадську організацію “Залп”, яка взялася за охорону громадського порядку в Бібрці. Вважає, що потрібно навести лад із дорогами, відкривати сучасні молодіжні центри дозвілля.

“Зміни потрібно починати з себе, зі своєї громади. Лише маленькими кроками ми зможемо досягнути чогось кращого для нашої держави”, – зазначає Олександр Кобрин.

Зіновій Ґазда: “Наші дії мають говорити більше, ніж слова”

46 років,  с. Великі Глібовичі.

Одружений, має 2 доньок. Народився в с. Волощина, проживає в с. Великі Глібовичі. Працює у Львові будівельником, раніше працював у Львівському автобусному заводі. У своєму селі гуртує громаду і спонукає спільно працювати для блага села. Також активно допомагає у різноманітних ремонтних роботах, які пов’язані з церквою.

“Наші дії мають говорити більше, ніж слова, а  будь-яка праця людини завжди має бути гідно оцінена”, – вважає Зіновій Ґазда.

Ольга Лешко: “Лише ми відповідальні за майбутнє нашої громади”

38 років, с. Шпильчина.

Одружена, має 2 доньок. Народилася в с. Романів, проживає в с. Шпильчина. Закінчила Дрогобицький державний педагогічний університет ім. Івана Франка за фахом філолог-україніст. Працює методистом у навчально-методичному центрі професійно-технічної освіти у Львівській області, тому знається на проблемах освіти. Ключовими проблемами своєї громади вважає питання інфраструктури та благоустрою. Також вважає, що в процесі реформування треба берегти школи від необдуманих рішень, звернути увагу на зайнятість освітян у громаді. Зазначає, що місцевій школі бракує приміщення, де б можна було проводити різноманітні заходи для учнів і розвивати творчість.

“Ми повинні працювати заради наших дітей і робити село кращим, комфортнішим. Ніхто замість нас цього не зробить і лише ми відповідальні за майбутнє нашої громади”,  – зазначає Ольга Лешко.

Тарас Сімчук: “Бібрська громада може розвивати інфраструктуру для ІТшників”

46 років, с. Малі Ланки, дизайнер, підприємець. Батько 5-и дітей. За фахом – програміст і математик. Кілька років тому переїхав зі Львова на хутір, з друзями проклали туди дорогу, інтернет, воду. Хоче залучати інвестиції, щоб розвивати в ОТГ бізнес, пов’язаний з інтернет-технологіями.

“Щоб громада була успішною, тут потрібно розвивати інфраструктуру, залучати інвесторів, створювати нові робочі місця. Світ рухається в еру ІТ. Так близько до Львова ми маємо шанс також включитися у цей процес. В нашій ОТГ можна створити здоровий і сприятливий мікроклімат, розвивати мережу інтернету, щоб саме сюди жити і працювати перебиралися ІТшники”.

Уляна Федорович: “Молодь Бібрки – активна. І я вірю в неї”

33 роки, м. Бібрка, заміжня, з чоловіком виховують донечку. Народилася у селі Стоки. За фахом вчитель англійської мови, перекладач. З 2014 року активна громадська діячка, була активна свого часу у діяльності ГО “Молодь Бібрки”. Працює у Львівській міській раді.

“Моє покоління – активне. Я вірю, що молодше також. Ми готові змінювати громаду і робити її зручною для життя. Все починається з віри у свої сили, з єдності і активізму. Я знаю: це важко, але нам вдасться”

Іван Колесник: “Дороги – це те, що треба насамперед змінювати”

35 років, с. Любешка, одружений, батько 3 дітей. Депутат сільради. Працює водієм у фірмі “Граніт” у Львові. З власної ініціативи організував жителів своєї вулиці і разом з ними провели ремонт дороги. Найбільшими проблемами села вважає погані дороги, брак робочих місць.

“Наші діти ходять до школи по болоту. Дороги – це велика проблема, яку маємо вирішити спільно. Я хочу, щоб наша громада була такою, в якій хочеться жити”

Останні відео

Ми у Facebook

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!

[recaptcha]