Найсокровенніші життєві історії з нагоди Дня матері розповідають партійки УГП

Красиві, успішні, сильні, незламні, мудрі, творчі та ніжні… Вчительки, волонтерки, політикині, економістки, громадські діячки та підприємиці… Усі вони різні та особливі. А ще – вони мами. І кожна має свою неповторну життєву історію. Найсокровеннішим з нагоди Дня матері діляться наші партійки. Історії з перших вуст.

“На світі мільйони таких донь і Бог подарував мені одну з них – НАЙКРАЩУ!”

Руслана Шевчук, директорка бурштинського Палацу культури “Прометей”, заступник голови Бурштинського міського осередку УГП:

День матері… Світлий і сповнений спогадами…

  • Перша здогадка про вагітність. Боже, що тепер буде??? Я стану мамою??? Як??? 27 років була сама собою, а тепер – мамою???
  • Примирення. Ні, ну мамою, то ж, напевно, прикольно: всі з тобою носяться, питають, чим допомогти, не дають нічого  зробити. Прикольно, точно.
  • Спротив.  Категорична заборона лікарів. Не можна, кажуть, бо помрете. Смішні, чи що? Як можна померти від того клубочка, що скрутився десь у животику, і тицяє тебе зсередини, ніби погратися хоче? Таки смішні ці лікарі.
  • Народження. З’явилось! Трохи несподівано. Трохи замале, трохи волохате, трохи жовте, крикливе і одразу із зубом, але таке рідне, що…. що все і одразу поставило на свої місця (а на перше – безграничну любов).
  • Воскресіння (Анастасія). То про будні і свята. Про кожну хвилину материнства, коли в тебе – доня. Про суконочки і банти, про вітрянки і бронхіти, про уроки, танці, вкрадену мамину помаду, про сльози і сміх, про повну ідилію і  псіхи з грюканням дверима, про дорослішання обох, про розлуки, що стискали серце, і щасливі зустрічі, про гордість (розчарування не було ніколи), про поради одна одній. То про кожний день, коли тобі дорогу освічували очі доні. 

Я знаю, що попереду – ще багато днів, коли я завмиратиму від щастя за доню: вона завжди буде для мене найкращою нареченою, найкращою мамою, найкращою дружиною, найуспішнішою бізнес-леді, найближчою подругою і найріднішою людиною у світі. На світі мільйони таких донь і Бог подарував мені одну з них – НАЙКРАЩУ!

Сподіваюсь, і я для доні – найкраща МАМА.

Руслана зі своєю найкращою донечкою Анастасією

“Мама – це мій перший світ”

Руслана Лащ, заступниця директора з навчально-виховної роботи Бурштинського НВК, голова осередку УГП у Бурштині

Мама – це мій перший світ, моє перше життя – земля обіцяна. Це тільки моя мама може так любити безмежно свою доню й земельку. Родючу, дорідну , родовиту. Усе  життя посвятила внукам і землі. Це найбільша мамина радість. Вона марить землею:» Це моє життя. Земля розмовляє, думає, відчуває людину, її радість і горе. Вона може гніватися й бути доброю. Бережіть її.» Недавно дзвінок від мамці: «Доню, виорала город, земля така, що можна ложкою їсти». Ось така незрадлива любов до рідної землі в моєї мами. Люблю її силенно так, як вона земельку.

Руслана зі своєю мамою та дітьми (різниця між фото, де є діти, – 20 років)

“Наше правило – чути, підтримувати та розуміти один одного”

Світлана Івасишин, голова Івано-Франківської обласної організації УГП:

Саме материнство наштовхнуло мене йти в політику. Коли стикнулася з проблемами, які стосуються місцевого самоврядування. Я переконана, що тільки від нас залежить вирішення проблем. Тому я – тут. І зізнаюсь: якби не моя мама, – я б нічого не досягла. Вона залюбки залишилась з онуками вдома і дала можливість мені вийти на роботу й розвиватися. Не приховуватиму, що поєднувати політику та сім’ю – важко. Адже робота від ранку інколи триває до пізнього вечора. Подекуди немає й вихідних. Відтак, втрачається дорогоцінний час із синами. Але ми маємо правило в сім’ї – чути одне одного, підтримувати та розуміти. А тому я щаслива мама і спільно зі своєю командою УГП намагаюсь робити усе можливе, аби мої діти жили в щасливій європейській державі. Щоб ніколи життя не змусило їхати на чужину в пошуках кращої долі.

Світлана з мамою та своїми синами – майбутніми зірками футботу

“Дітям важливо відчувати мою підтримку”

Наталія Демяник, волонтерка, керівник секретаріату Івано-Франківської обласної організації УГП:

Я не супер жінка. І не завжди все встигаю. Але я точно знаю, чого хочу: щоб мої діти стали гідними людьми. А для цього мамі потрібно працювати і бути прикладом для наслідування. “Хочеш бути успішною? Не відкладай свої справи на завтра”, – так ще змалечку мене повчала мама. І тепер я з впевненістю кажу: це таки працює. Головне – чітко планувати свій день. Сьогодні мені цікаве та важливе все – політнична діяльність, волонтерство, яким я займаюсь, і творчість. Та найважливіше – розвиток моїх дітей. Різноманітні гуртки, а далі – змагання, конкурси – не пропускаю жодного. Бо ж і для сина, і для доньки, так важливо відчувати мою підтримку. Навзаєм я отримую найцінніше – щирі та дружні стосунки. Звісно, мені також потрібно десь брати сили задля наступних звершень. І тоді, зазвичай, коли усі засинають, берусь за улюблену справу. Обожнюю творити щось своїми руками. Це такий собі релакс і час для наведення ладу з думками й планування нового, не менш насиченого й цікавого дня.

Наталія у теплих обіймах донечки Софійки та синочка Станіслава

“Мами – це перші ангелики для дитини”

Тетяна Полюхович, економістка, громадська радниця, помічниця приватного підприємця, партійка з Богородчанщини

 Мама… Перше просте слово з чотирьох букв майже кожної людини, що не залишать без спогадів жодну дитину! Так, мама це не робота, яку хочеш – виконуєш, хочеш – ні. Бути мамою – почесна місія, покликання для жінки, її служіння. Мами – це ж перші ангелики для дитини, так? Ви ж знайомі з цією історією? Тож, моя розповідь – про мого ангела, який досі мене охороняє.

Мою матусю звати Ярослава. Будучи середньою дочкою у батьків з “норовом тільця”, їй не раз приходилось допомагати сестрам. Тому працелюбство у неї з дитинства. Бідність, відсутність батька у підлітковому віці, сформовані навички до бажання вчитися, не боятися нового (це знадобиться і у 1992 році, коли у нас вдома з’явився комп’ютер, і у 1990-му, коли треба було водити авто), відповідально ставитись до того, що робиш, та любити ближнього. 

Пам’ятаю, як у 4-му класі мені дуже захотілося мати спідницю з “Журналу мод”, який мама нам виписувала. Хто жив у 80-ті роки, добре знає, що можна було хотіти цього до скону. Легка промисловість того часу була досить примітивна щодо фасонів (що не скажеш про якість самих тканин). Але скон мене не дочекається! У мене є МАМА! Цей день я запам’ятала не як день “моднезної спідниці” чи знайомства з “кроєм та шиттям від самоучки”, а як день відкриття істини – уява нафантазувала, очі бояться, голова думає, а руки роблять.  

Основним методом виховання мама вважала довіру, щиру розмову та чесність. Але… у мами завжди не вистачало часу. Книжки з нормування, кадрів, економіки, бухгалтерії… Так, мама з касира банку дійшла до посади головного бухгалтера санепідемстанції! І на мене, як на дорослу дочку середнього шкільного віку, покладалося багато дорослих обов’язків. Моїм обов’язком, наприклад, було приготування вечері у робочі дні. Надзвичайне задоволення мені приносило готування зі збірника “Кухні народів світу”. Як у 80-ті роки можна було подорожувати? От так, через страви! Мине багато часу, щоб я відпустила образу за мінімально приділений мені час і почула чесні відгуки про мої кухонні шедеври!

Мій ангел – МАМА з іменем Ярослава. Добра, любляча, саможертовна. Та, хто охороняє і благословляє. І молиться. Я чую її молитву, відчуваю навколо.

І ще. Мама познайомила мене з Богом, вказала шлях до нього.

Тож, дякую тобі, Боженько, за ангела, що ти мені дав! Це справжній ангел!

Тетяна зі своєю матусею-чарівницею

“Бути багатодітною мамою важко, але дуже весело і цікаво” 

Інна Юхней, підприємиця, багатодітна мама, голова Болехівського районного осередку УГП:

Я мама чотирьох дітей – двох хлопчиків і двох дівчаток. У 18 років я народила першого сина Миколу. Зараз йому 12 років, дуже серйозний, стриманий і займається футболом – воротар. Через 2,5 роки народився синочок Олексій, йому вже 10 років. Справжній любитель машин та велосипедів, дуже веселий, допитливий і спокійний хлопець.

Коли Олексій пішов до дитсадка, вирішила зайнятись власною справою. З допомогою чоловіка і батьків відкрила продуктовий магазин. А вже у 2014-му раділа від звістки, що вагітна дівчинкою. Бо дуже мріяла ще і про маленьку принцеску. Василинці зараз 5 років, любить співати і танцювати. І дуже раділа, коли дізналась, що матиме сестричку. Яринці вже 10 місяців – наш маленький позитивчик.

Бути багатодітною мамою важко, але дуже весело і цікаво. Кожен має свій характер, тому і підхід до кожного має бути різний. Я дуже щаслива, що маю таких гарних діток. І хочу подякувати своїй мамі (вона, до речі, теж багатодітна) за підтримку та допомогу. Хочу бути для своїх дітей такою ж мамою, якою для мене є моя мама. Вона найкраща у цілому світі!

Інна із своєю великою та щасливою сім’єю

“Я хочу ще! Сина чи дочку! Цього щастя бажаю кожній жінці!”

Ліліана Ужела, громадська активістка, благодійниця, партійка Івано-Франківської міської організації УГП:

Кожна мама назавжди запам’ятовує першу зустріч зі своїм малюком. Пам’ятаю, як зараз: у мене були широко відкриті очі, здається, навіть не моргала повіками. І моя думка: це ж справжнє чудо!!! Посмішка з обличчя не сходила. Я була найщасливіша і радо ділилася цим щастям із усіма навколо. Мій Дем’ян ще зовсім малюк, але вже дуже самостійний – “усе сам”. Люблю його без меж!

Колись у нашому домі був головним дідусь. При народженні первістка все змінилося. Тепер головний син та онук. Сьогодні я ладна працювати і вдень, і вночі. Заради сина, заради його майбутнього. Саме робота робить із людини ЛЮДИНУ. Приємно, що і наш Дем’ян вже бере приклад із мене і мого чоловіка – все повторює. А тому переконана, що працелюбність увійде і в його звичку. Я і в політиці задля позитивних і комфортних змін. За чистоту, за озеленення, за висадження дерев. Я за корисне довкілля нашим діткам. І знаєте? Я хочу ще! Сина чи доньку! Цього щастя бажаю кожній жінці!

Ліліана зі своїми найдорожчими чоловіками

“Донька – моє щастя, зміст мого життя і мої крила”

Олександра Лобур, заступниця директора Милуванського НВК, голова Тисменицького районного осередку УГП:

Я мама і я вчитель – це дві невід’ємні і головні функції у моєму житті. Це – одне ціле для мене, тому що завжди намагаюся стати для своїх учнів мамою. Я завжди кажу: “Мої діти”.  Коли я вперше задумалася про свою майбутню професію, а іншого варіанту, окрім як стати вчителем, не було, професія вчителя для мене на той момент була чимось надприродним.  Працюю у своєму рідному селі Милування. Я вчитель початкових класів і заступник директора з навчально-виховної роботи.

Зі своєю дитиною вийшло, як кажуть, чоботар без чобіт. Іноді вона навіть скаржилася: “Мама, ти мене не любиш, ти любиш інших діток”. Хоча, звичайно, моя дитина не була поза межами моєї уваги. Вона відчуває, що ми з чоловіком її любимо. Проте педагогічна діяльність дійсно забирала багато часу, тому, можливо, трішечки менше уваги приділяли доньці.

Як на мене, то діти, у яких батьки – вчителі, позбавлені отією материнською надмірною опікою. Але допомогти, вислухати нашу доньку ми завжди були готові у будь-який момент нашого життя. Зараз наша донька доросла людина, сформована особистість, тому прекрасно розуміє, що бути вчителем і не любити дітей просто неможливо. Але коли постало питання вибору професії, моя донька категорично заявила, що вчителем вона не буде. Бо не хоче, за її словами, “обділювати своїх дітей”. І тому моя єдина донечка обрала фах правозахисника.

Якщо говорити про материнство, про мої відчуття, то це – життя, сповнене єднання, тепла, гармонії і комфорту. Все найважливіше і основоположне пов’язане з моєю донькою. Донечка – моє щастя, зміст мого життя. І хоч вона доросла, і сама вже мама, вона – мої крила. Я вдячна Богу, що я мама, що пізнала щастя, коли серця стукають в унісон, коли всі відчуття і думки – єдині, коли я і дитина – одне ціле.

Олександра з донькою та учнями

Я з радістю чекала дітей”

Наталія Макогін, вчитель початкових класів, працює вихователем ГПД Рогатинського ліцею імені Братів Рогатинців, партійка Рогатинського районного осередку УГП:

У мене троє дітей: дві дівчинки і один хлопчик. Дівчата 22 і 20 років, хлопчик – 9 років. Я з радістю чекала дітей. Раділа першому зубчикові, першому кроку. Мені здається, що я справді щаслива мама! Звичайно, моє життя могло би піти й іншим шляхом. Але я щаслива, що маю дітей, роботу. У кожної людини – своє життя. Хочу порадити всім батькам, щоб вони любили дітей і були готові допомогти їм. Дітям потрібна не тільки наша допомога, а й гарне і щире слово, щоб розвеселити їх, змусити повірити у себе і свої сили. 

Мама має бути доброю, справжньою берегинею життя своїх дітей, незважаючи на те, скільки їм років. 

Наталія Макогін із синочком, який поряд з мамою точно знає, що все буде добре

Вірш, який відображає материнські почуття Наталії (взято з Інтернету, автора не вдалось з’ясувати): 

Всі довгих дев’ять місяців чекала.
Це рідне і беззахисне маля,
І так ночами серце калатало,
Щоб Бог його в житті благословляв.
Ось перші ласки, пальчиків торкання,
І перші сльози радості в очах.
Щаслива жінка і щаслива мама
Тримає на руках своє дитя.
Попереду тепер солодкі миті,
Безсонні ночі, чарівні казки,
Слова любові, сплетені в молитві,
І ніжність від дитячої руки.
Із плином дні злітатимуть роками,
І будуть радість, болі і жалі,
Та хтось тебе покличе тихо: Мамо!
І обійме єдину на землі.
Відкрий йому прекрасний світ дитинства.
Це благодать, дарована з небес.
Яке велике щастя материнства!
В нім таїна, найбільша із чудес.

Останні відео

Ми у Facebook

ПОВІДОМИТИ ПРО ПОМИЛКУ

[recaptcha]

Повідомити

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!

[recaptcha]