На захист вишиванки

KvyatkovskyjcsddfАндрій Квятковський

Кожен у світі має своє «поганяло». Французи – «жабоїди», італійці – «макаронники», білоруси – «бульбаші», нас за козацькі оселедці росіяни називають «хохлами», ми росіян (за колись довгі бороди) – кацапами. Не дуже політкоректна, але досить звична практика.

При цьому нормальні народи не пов’язують свій національний негатив зі своїми ж етнічними атрибутами. Чи можливі в лексиконі шотландців зневажливі слова на кшталт «волинщики» чи «кільтярники», а у японців – «кімонощики»? Чи є у російській мові «балалайники», «самоварники», «матрьошники» чи «лапотники»?

Ноу-хау створили українці, вигадавши «шароварників» і «вишиватників» як синоніми свого ретроградства та національної замкнутості.

Але ж ретроградство та національна замкнутість не є монополією українців! «Просунута» інтелектуальна еліта інших народів у себе їх теж поборює. От тільки дає їм назви, не образливі для своїх земляків. Говорять про абстрактну «патріархальщину». Було «хуторянство» – але життя на хуторах не є ексклюзивом українців. Пізніше був ще «нацдебілізм». Але не «укрдебілізм» – бо й так зрозуміло, що в Україні йдеться про українців, а в Польщі – про поляків.

Тим часом слову «шароварництво» вже добрих чверть століття. Звідки він з’явився, вже й не пригадати. Можливо, з легендарного «Post-Поступу». Тоді «шароварництво» звучало ориґінально й виклично, але за 25 років перетворилося на рідкісну банальщину. Аж дивно, коли його вживають особи з претензією на ориґінальність.

Чим характерні всі ці «шароварники» та «вишиватники»? Тим, що ними окреслюють НЕҐАТИВНІ риси нашого суспільства. І тим, що вони мають яскраву етнічну забарвленість, бо прив’язані до українського етнічного одягу. І якби так казали ті ж росіяни, не було би дивно. Але вживаємо ці слова ми самі.

Тим, хто до діла чи без діла згадує «вишиванку» як символ загумінковості, мало йдеться про одяг. Більше про явища культури. То хай би й порівняння робили відповідні. Літературознавці хай би згадували «Енеїду», музикознавці – «Щедрика», театрознавці – братів Тобілевичів, а кінознавці – «Звенигору». Якось цікавіше, свіжіше й небанальніше було би. Моральне право порівнювати свою творчість саме з вишиванкою мають лише українські дизайнери одягу. Але вони якраз використовують її у своїх проектах.

Тож, просунуті пані й панове, створіть щось архетипове. Щось, що буде мандрувати з покоління в покоління – як мандрує вишиванка. Як колись таке створили Шекспір і Шевченко, а пізніше – «бітли». Здатний на це не буде лаяти вишиванку. Бо він такий самий самодостатній, як і вона. Коли чую, як у когось у зубах застрягла ця гаптована сорочка, знаю, що ні Маккартні, ні Шевченка з нього не буде.

Після Помаранчевої революції у Києві виникла мода на вишиванки. Метро розцвітало гуртами молоді (часто російськомовної) у вишитих сорочках. У комплекті з потертими джинсами це дивиться «круто» і стильно. Виникли цілі «марші вишиванок». Вулиці, заповнені людьми у вишиваних сорочках, – це видовище, з одного боку, породжує потужне почуття національної солідарності. А з іншого – вишиванка ніколи не стане одностроєм, що уніфікує особистість – як китайські сині костюми часів Мао формували «ґвинтиків машини Великого Керманича». Адже послухайте, як українки обговорюють свої вишиванки: у мене буковинська – в квітах, у тебе борщівська – з чорними рукавами, в того – на темнішому полотні, а в тої – білим по білому вишита.

Але деякі просунуті гуру й надалі пробують закарбовувати у підсвідомість юних українців думку: мовляв, Інтернет і знання англійської – це «зачот», а вишиванка – «ацтой». Чи самі гуру усвідомлюють всі підтексти своїх виступів?

Збридити до вишиванки щойно навернутих в українство, зруйнувати новонароджену солідарність – це дорого вартує.

Добрий борець дзюдо (а ми знаємо, хто там має чорний пояс) прагне використати для себе не так свою енергію, як енергію свого антагоніста. Це якраз те, що ми дозволяємо робити з вишиванками. Саме для цього є поняття «корисні ідіоти».

Але, пані та панове, борці з хуторянством, то не штука – кривлячи писок, згадувати вишиванку всує. Ні знань великих не треба, ні до чогось не зобов’язує, ні чимсь не загрожує. Вишиванка про захист честі й гідності судитися не буде. А ви от краще поясніть «масам», чого справді варті популяризовані через ЗМІ «відкриття» професора Бебика. Або чим насправді є «Велесова книга» чи «Аратта-Оріяна».
Але для цього треба мати інтелект і ерудицію. А їх у деяких гуру менше, ніж вузликів на звороті доброї вишиванки.

Фото зі сторінки колекціонерки українських строїв Ustia Stefanchuk

Останні відео

Ми у Facebook

ПОВІДОМИТИ ПРО ПОМИЛКУ

Повідомити

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!