Ловись, рибко!

…Він зайшов у кабінет в дорогому костюмі та напуцованих мештах. Його вигляд промовляв сам за себе. Прийшов цар. Але ні, швидше, просто князь, місцевий такий князьок. Він сів навпроти, і одразу повіяло запахом алкоголю. Цей пан прийшов напідпитку. Далі була довга розмова про різні справи і різні проблеми. А потім прозвучала вся суть: “Твій попередник був в мене на гачку, і ти будеш. Інакше – не буває. Ти не можеш бути сам по собі”.

Ця розмова відбулася в одному з містечок Галичини. Пихатий пан – це місцевий підприємець, який прийшов до новообраного мера. Він переконаний, що знає життя і зі всіма зможе домовитися. Якщо не домовитися, тоді залякати. Але в цій історії сталося по-іншому. На його шляху з’явився молодий і амбітний лідер, якому не потрібні п’ятсот доларів хабаря. Він хоче навести порядок у своєму місті, хоче зробити освітлення, дороги, зупинки, майданчики. Він хоче, щоб його поважали люди. Це коштує більше, ніж п’ятсот доларів.

В Україні люди, які приходять до влади, мери чи сільські голови, бувають трьох видів. Перші – це ті, хто давно і надійно сидять на гачку місцевих олігархів, які фінансують їхні виборчі кампанії, дають гроші на білборди, газети і телебачення, потім ці мери все “відроблять”. Другий вид – це незалежні лідери, які приходять з гучними гаслами, самі фінансують собі вибори і ніби збираються робити добро для людей. Проте, насправді, вони планують банально заробляти. Як? На ремонтах доріг, на комунальних підприємствах, на маршрутках. Вони на такому самому гачку, просто цей гачок – їхня жадібність. Третій вид – найменш поширений в Україні, це переважно молоді українці, які жили чи вчилися закордоном і повернулися назад, щоб змінювати країну. Почати вирішили зі своїх міст та сіл. Пішли на вибори і, о диво, люди дали їм шанс. Але тепер вони лишилися без підтримки, без своїх депутатів, без додаткових фінансів. Перед ними – багато викликів.

Вони сидять “на гачку” місцевих олігархів

Як могла б розвиватися та розмова в кабінеті мера? Підприємець захотів би взяти закинуті комунальні приміщення. Він запропонував би тисячу чи п’ять тисяч доларів меру і ще офіційно платив би десять-п’ятнадцять тисяч гривень на рік. І ніби так не зле. Ніби всі задоволені… Але може бути й по-іншому. Мер відмовляється від хабаря і не дає приміщення цьому підприємцю, адже воно коштує в рази дорожче. І тут в місто заходить польський інвестор, який готовий платити в бюджет не п’ятнадцять, а сто п’ятдесят тисяч гривень оренди. Він відкриє там фабрику і створить триста робочих місць. Від цього виграють всі. Лише мер не отримає своєї частки і зайвий раз не полетить в Єгипет. І ось тут є критична точка розколу між успішними містами і тими, що занепадають. Якщо в країні більшість мерів була б готова пожертвувати своїми приватними інтересами заради розвитку міст, ми б побачили навколо зовсім іншу картину.

Щоб навести порядок біля своєї хати чи на своїй вулиці,
не треба міняти президента

“Я ні в кого нічого не брав. Мені, насправді, вистачає мої зарплати. Я не буду ні в кого на гачку і не боюся ніяких залякувань. Я не робив нічого кримінального, усе по закону, тому я спокійно буду робити свою роботу. За мною – уся громада. Люди нарешті побачили зміни. Вони зрозуміли, щоб навести порядок біля своєї хати чи на своїй вулиці, не треба міняти президента. Ми можемо господарювати самі. І ми робимо це. А люди – це велика сила. Вони – не тільки гачки втоплять, а ще й вудки зламають”, – так відповів місцевому князьку молодий політик і пішов працювати далі. Своїм прикладом він показує, що в України є шанс і не все залежить від президента, прем’єра чи Верховної Ради. Все залежить від нас. Якщо ми дамо шанс новим людям і разом з ними візьмемося до роботи, то незабаром ми не впізнаємо свою країну. Шанси таки є.

… Пройшло п’ять років. Це містечко громада зайняла перше місце за рівнем якості життя у популярному рейтингу. Молодь, яка втікала до Києва чи Львова, почала повертатися. Тут запрацювало три фабрики і відкрилося декілька сотень робочих місць. Щасливі матусі на майданчиках і усміхнені бабусі на лавочках. Місцевий князьок змушений був закрити свій бізнес, адже він весь будувався на корупційних схемах. А молодий політик продовжує працювати. Він виховує дітей і з гордістю гуляє вулицями і зустрічається з людьми. Він вже змінює свою країну.

Наталя Лісна

Останні відео

Ми у Facebook

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!

    [recaptcha]