Ірина Магрицька: “Треба не міфи творити, а знати історичну правду”

Правки до закону Польщі “Про інститут національної пам’яті” – це вже третій агресивний випад провладної у Польщі партії в бік України. І жодного разу від нас не було належної реакції. В цьому переконана членкиня Української Галицької Партії, громадська активістка, дослідниця української історії Ірина Магрицька. Тоді як Ізраїль вдався до радикальних заходів – аж до відкликання з Польщі свого посла -Верховна Рада України обмежилася стандартною заявою “про стурбованість”.

А можливо, вся ця катавасія зі скандальними правками – перевиборчі маніпуляції польської провладної партії “Право і справедливість” (ПіС). Що саме і чому так відбувається у польсько-українських стосунках?

“Я двічі була в Польщі на наукових конференціях, і один раз мене запрошували як автора фільму про Голодомор, – розповідає педагог і дослідниця Ірина Магрицька. – Я спілкувалася з ученими, з викладачами, з місцевими людьми українською мовою, і мене всі добре приймали. Тоді я зробила для себе висновок, що поляки гарно ставляться до українців.

Але при владі в Польщі сьогодні перебуває партія, яка має виразні шовіністичні та імперські погляди. 

ПіС готувалася до прийняття цих скандальних правок до закону вже давно. 2013 року у Варшаві поляки поставили пам’ятник жертвам “Волинської різанини”. Наш Президент, коли приїздив туди, публічно попросив вибачення від імені українського народу у поляків. Польський Президент не вибачився перед українцями за аналогічні дії поляків. 2016-го польські політики назвали Волинську трагедію геноцидом польського народу з боку українців. Ну, і, врешті-решт, останні правки до закону Польщі “Про інститут національної пам’яті”, де заборонили заперечувати злочинну діяльність українських націоналістів, а Галичину назвали Малопольщею, відверто обмежують свободу слова та залякують “інакомислячих” кримінальними переслідуваннями.

Чому Україна так слабо реагує на ці подразники? В Польщі дуже сильно виражений такий чинник, як “польськість”. Змалечку дітей вчать пишатися тим, що вони поляки. “Єстем поляк”.

Польське суспільство консолідоване і в ідейному плані, і в плані історичної візії подій. Українське ж суспільство неконсолідоване. Починаючи від школи, у різних частинах України вчать різну історію, хоча, здавалось би, підручники однакові.

Коли жила на Донбасі, я чула, як вчителі в школах говорили: “Діти, закрийте підручники і слухайте те, що ми будемо вам розповідати”. А говорили вони, що бандерівці, УПА – це фашисти, які вирізали місцеве населення на Галичині. І діти вірять у це.

Зараз Україна живе серед двох держав, які виявляють агресію до нас, мають імперські амбіції. Польща говорить, що Галичина – це Малопольща, Росія називає східні області України Новоросією.

Нам потрібно мати свою державницьку ідеологію, яка б ґрунтувалася на українській мові, на наших традиціях, на правдивій історії.

Як же нам бути між цих двох вогнів? Треба не міфи творити, а знати історичну правду, популяризувати наших героїв. Тоді ми зрозуміємо і полюбимо себе, як націю, полюбимо Україну. Нам потрібно мати свою державницьку ідеологію, яка б ґрунтувалася на українській мові, на наших традиціях, на правдивій історії”.


Коментар до теми

Павло Лодин, політолог, дослідник українсько-польських відносин, голова Галицького осередку Української Галицької Партії:

“Треба розуміти суть прийняття поправок.  На мою думку, розіграно гру: проголосували, Президент підписав, а Конституційний Суд визнає ці правки неконституційними. І тоді, які питання до політиків? Вони все зробили як треба, то суд завернув…

Восени в Польщі – муніципальні вибори. І треба здобувати голоси, зокрема, у східних регіонах Польщі, де добре сприймається “антибандерівська” тематика. Дбання про “добре ім’я Польщі та її історію”, що намагалися просунути в поправках, – можливо просто резонуючі передвиборчі гасла”

Наталя Федоляк

Фото 5.ua. 

підписатись на розсилку новин
+
+

Повідомити про помилку