Поводження з ТПВ

Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Суть проблеми

Дешевше захоронити, ніж переробити

В Україні склалася катастрофічна ситуація у сфері поводження з побутовими відходами. Сучасна практика управління побутовими відходами в Україні орієнтована на вивезення та захоронення побутових відходів на полігонах та сміттєзвалищах, більшість з яких не відповідають вимогам екологічної безпеки, а також стихійних сміттєзвалищах.

Заводи працюють на 40% потужності та імпортують сміття

Неналежним чином проводиться робота з паспортизації та рекультивації сміттєзвалищ.

Рівень переробки ТПВ в Україні.

Популярним способом поводження зі сміттям залишається вивезення в захоронення на полігонах і сміттєзвалищах, при цьому захоронення відходів залишається найдешевшим з усіх видів поводження з ТПВ, що не створює стимулів для суб’єктів господарювання і місцевих органів влади для їх перероблення. Як наслідок, рівень переробки ТПВ в Україні критично низький, переробні підприємства завантажені лише на 40%, відтак вони змушені імпортувати переробну сировину.

Що відбувається?

Ключові цифри

  1. Щороку в Україні утворюється приблизно 10-13 млн тонн твердих побутових відходів (ТПВ).
  2. Річна кількість відходів на душу населення становить близько 250-300 кг і має тенденцію до зростання.
  3. Незважаючи на скорочення населення в Україні, обсяг відходів збільшується на 0,2%.
  4. До структури ТПВ входять: харчові відходи – 35–50%, папір і картон – 10-15 %, вторинні полімери – 9-13%, скло – 8-10%, метали – 2%, текстиль – 4-6%, будівельні відходи – 5%, деревина – 1% та інші відходи – 10%.
  5. У 2017 р. перероблено та утилізовано лише 6,6% побутових відходів, з них 2,48% спалено, а 4,18% побутових відходів потрапило на заготівельні пункти вторсировини і сміттєпереробні заводи
  6. Решту (близько 93,4%) було видалено на полігони та сміттєзвалища, яких станом на 2017 р. в Україні налічувалось 5500 од. (8,5 тис. га землі), з них 309 од. (5,7%) – перевантажені, а 1347 од. (25%) – не відповідали нормам екологічної безпеки.
  7. Більше 99% функціонуючих полігонів не відповідають європейським вимогам (Директиві Ради № 1999/31/ЄС від 26 квітня 1999 року «Про захоронення відходів»).
  8. На полігонах щорічно безповоротно втрачається 9 млн тонн макулатури, 1,5 млн тонн чорних і кольорових металів, 2 млн тонн полімерних матеріалів, 20 млн тонн харчових відходів, 0,5 млн тонн скла.
  9. З 550 сміттєзвалищ, які потребують рекультивації, фактично рекультивовано 74 од. (8,7% потребує рекультивації). Потреба у будівництві нових полігонів складає понад 424 одиниці.
  10. За оцінками експертів, тільки в м. Києві 40% ринку вивозу відходів знаходяться в тіні.
  11. Через неналежну систему поводження з ТПВ в Україні щорічно утворюється понад 30 тис. несанкціонованих сміттєзвалищ, існування яких можна пояснити «економічною доцільністю» – компаніям, які займаються вивезенням сміття, дешевше вивезти на неофіційний полігон, заплативши за поховання істотно менше затвердженого державою тарифу.
  12. Ставка податку на захоронення ТПВ в Україні становить 0,15 євро/тону, тоді як у Нідерландах – 107 євро/т, Бельгії – 82 євро/т, Фінляндії – 70 євро/т, Данії – 65 євро/т, Великобританії – 64 євро/т, Швеції – 49 євро/т, Польщі – 27 євро/т, Австрії – 26 євро/т, Франції – 20 євро/т.
  13. Обсяг зібраних ресурсоцінних компонентів завдяки роздільному збору побутових відходів у контейнери на прибудинковій території, сортувальним лініям на полігонах і через пункти вторсировини становить тільки 40% від потужностей сміттєпереробних заводів.
  14. Обсяг вимушеного імпорту вторинної сировини для функціонування підприємств з переробки – 400 тис. тон. Так, переробні підприємства імпортують 30% макулатури від загального обсягу переробки, а це більш як 300 тис. тонн на рік, і 20% склобою, а лінії з переробки вторинного пластику навіть з урахуванням імпортної сировини завантажено лише на 50%.
  15. Відповідно до вимог Угоди про асоціацію з ЄС, Україна має імплементувати Директиву № 2008/98/ЄС про відходи, відповідно до якої зобов’язана досягти до 2030 р. показника перероблення 50% сміття через роздільне збирання.

Як так сталося?

Аналіз ситуації

  • Серед ТПВ збільшується частка відходів, які не піддаються швидкому розкладу і потребують значних площ для зберігання.
  • Домінуючим способом поводження з побутовими відходами залишається їх вивезення та захоронення на полігонах і сміттєзвалищах.
  • Неналежно проводиться робота з паспортизації та рекультивації сміттєзвалищ. (потребує паспортизації 30% сміттєзвалищ від їх загальної кількості).
  • Захоронення відходів залишається найдешевшим з усіх видів поводження з ТПВ.
  • Середній тариф на поводження з побутовими відходами в країні (населення і промислові споживачі) становить близько 80,96 грн./м3, у тому числі за захоронення – 24,13 грн./м3. Середній тариф на поводження з побутовими відходами для населення становить понад 68,6 грн./м3, у т.ч. за захоронення – майже 20,5 грн./м3. Як наслідок, низькі тарифи на послуги із захоронення відходів не створюють для суб’єктів господарювання і місцевих органів влади стимулів для перероблення відходів. Захоронення відходів в Україні залишається найдешевшим з усіх видів поводження з ТПВ, а витрати, пов’язані з майбутнім закриттям полігонів і їх рекультивацією не включені в тариф на захоронення відходів.
  • Критично низький рівень переробки ТПВ. Через відсутність системи роздільного збирання і недосконалість економічних механізмів стимулювання використання відходів як вторинної сировини в Україні втрачаються щороку мільйонів тонн ресурсоцінних матеріалів, які містяться у відходах.
  • У середньому на київський сміттєспалювальний завод «Енергія» щодня надходить 320–330 тонн відходів, тоді як для його ефективної роботи кожен день потрібно 700 тонн. Такий низький рівень завантаженості пояснюється відносно високим тарифом за спалення відходів (143,5 грн за тонну), тим часом як на несанкціонованих звалищах тариф становить 40–50 грн, а на легальних полігонах – 100–110 грн. За таких умов сміттєспалювальний завод у Києві перетворюється на своєрідну ТЕЦ, тільки на смітті, яка частково вирішує проблему сміття, при цьому дуже дорогою ціною.
  • В Україні залишається невирішеною проблема утилізації побутових відходів – існуючі сміттєспалювальні потужності в Києві і Харкові не відповідають сучасним екологічним вимогам і потребують реконструкції. Водночас існують безсистемні поодинокі спроби в окремих містах будівництва сміттєпереробних заводів з отриманням RDF-палива, яке гіпотетично може використовуватися на цементних заводах. Однак в Україні досі не врегульоване законодавчо питання використання палива, виготовленого з твердих побутових відходів (RDF) як одного з потенційних джерел енергії. На цементних заводах в Україні немає попиту на таке-паливо через його ймовірну низьку якість (сміття не сортують). А приватні інвестори не зацікавлені вкладати у заводи з енергетичної утилізації, оскільки не існує ані стимулів, ані гарантій.

Що в сусідів?

Закордонний досвід

  1. У більшості розвинених держав світу політика поводження з ТПВ спрямована на стримування обсягів їх продукування і збільшення глибини переробки. Так, у країнах ЄС поводження з ТПВ ґрунтується на побудові максимально екологічно безпечної системи поводження з потоками ТПВ.
  2. У Данії, Швеції, Бельгії, Нідерландах, Німеччині, Австрії захороненню підлягає менше 5% твердих побутових відходів, 35% – переробляється; 15% йде на компостування та отримання біогазу, а залишки твердих побутових відходів в обсязі 50% в більшості розвинутих країн потрапляє на спалювання.
  3. Сміттєспалювальні заводи знайшли широке застосування в країнах з високою густотою населення (Швеція, ФРН, Японія, Швейцарія, Бельгія та ін.). Проте експлуатація цих заводів у порівнянні зі сміттєпереробними підприємствами і полігонами потребує значно більших капітальних і експлуатаційних витрат. Особливо значна частина витрат іде на фільтри, які очищують викиди в повітря і роблять їх безпечними для довкілля. Такі заводи є дорогими інвестиціями.
  4. Найбільша кількість смітттєспалювальних заводів знаходиться у Швеції – 32. Вони забезпечують 810 тис. помешкань теплом і 250 тис. помешкань електрикою. Швеція переробляє більш як 99% своїх відходів. Пріоритетом виступає не утилізація сміття на полігонах, а сегрегація і переробка. Шведи роздільно збирають газети, пластик, метал, скло, електричні прилади, лампочки і батарейки, в окремі мішки викидають харчові відходи. Більшість ТПВ переробляється, використовується або йде на добрива. Газети перетворюються на паперову масу, пляшки використовуються повторно або переплавляються на нові елементи, пластикові контейнери стають пластичною сировиною; їжа компостується і стає добривом чи біогазом. Стічні води очищаються до такого ступеня, що їх можна пити. Спеціальні вантажівки їздять містами і забирають електроніку і небезпечні відходи, хімічні речовини. Фармацевти беруть залишки ліків. Несегреговані відходи потрапляють на сміттєспалювальні заводи, на яких вони утилізуються шляхом спалювання з отриманням тепла для будинків. Попіл сортують і знову відправляють на переробку.
  5. Більша частина несегрегованого сміття спалюється і в Німеччині (отримана при цьому енергія надходить на електростанції). У типовому німецькому дворі чи будинку можна зустріти як мінімум 5 різнокольорових контейнерів для збирання сміття. Чорний – для несортованого сміття, коричневий – для органічних відходів, синій – для паперу, жовтий – для упаковки і пластику, зелений – для кольорового скла, зелений з білою смугою – для безбарвного.
  6. У Франції система сортування сміття є набагато простішою – діє всього два типи контейнерів. Один служить для збирання вторинної сировини, що переробляється (пляшки, банки, спеціальні упаковки й папір), інший для непереробної. Іноді відходи сортують на чотири категорії.
  7. У країнах ЄС діє двоставковий тариф: за сегреговане сміття – нижчий, за нерозділене – більший (іноді удвічі).
  8. У Швейцарії викинути 5 кілограмів сміття коштує 2-3 франка (ціна варіюється в залежності від кантону). На пакет наклеюється марка, що засвідчує сплату. Людей, які намагаються викинути сміття без марки, штрафують. При цьому можна відмовитися від сортування, заплативши за кожен кілограм відходів. Тому більшість віддає перевагу глибокій сегрегації, здаючи все, що можна у пункти з прийому вторсировини, а за пластик, картон та інші сегреговані відходи ще й доплачують. Більше 90% тари повертається на заводи з вторинної переробки скла. Крім того, тут переробляється 60% паперу (здають окремо від картону). Частина сміття, яку не вдалося відсортувати, спалюють і отримують енергію на опалення будинків і виробництво електрики.
  9. У Польщі місцева влада встановлює ціни за вивезення сміття. З 2013 року обов’язковим стало сортування сміття. Тарифи на вивезення органи місцевого самоврядування визначають самостійно. Місцеві громади мають можливість вибору бази, на основі якої здійснюється підрахунок тарифів. Тариф може залежати від кількості осіб, які проживають у квартирі, на підставі об’єму використаної води, житлової площі чи розміру домашнього господарства. Розрахунок з перевізниками, які вивозять сміття, здійснюється на основі кількості вивезених ТПВ, тобто рахується вартість послуг тоннами вивезеного сміття. Кожен сміттєвий бак обладнаний електронним чіпом, а машини, які здійснюють забір сміття, мають ваги, тому коли сміття викидається з резервуару, воно обов’язково зважується.
  10. У США на національному рівні основним є правило «зменшення – повторне використання – переробка» (reduce-reuse-recycle). Більшість штатів вимушені витрачати на переробку 1 т ТПВ до $200 (близько $50-100 млн. на рік), тоді як витрати на поховання на полігоні – 25-70 $. Переробка ТПВ, ґрунтована на роздільному збиранні сміття, обходиться бюджету штатів у 3 рази дорожче, ніж збір невідсортованого сміття, і супроводжуються вдвічі більшими обсягами викидів забруднюючих речовин від сміттєвозів. Ринкові ціни на природні ресурси в цій країні не настільки високі, щоб перероблена сировина становила їм конкуренцію, зважаючи на кількість та ціни використаних ресурсів. Тому фахівці США рекомендують зосередити зусилля зі здійснення державного регулювання сфери ТПВ на більш раціональному використанні ресурсів при виробництві продукції з метою мінімізації обсягів утворення відходів на всіх стадіях життєвого циклу, зміні поведінкових стереотипів споживачів у бік помірного споживання товарів та послуг, модернізації старих сміттєвих полігонів відповідно до нових вимог і розробці екологічно безпечніших і дешевших способів поводження з відходами як найбільш перспективних напрямах регулювання.

Що можна зробити?

Варіанти рішень

  1. Удосконалити систему утилізації ТПВ шляхом одного з двох варіантів її фактичної централізації:

а) під керівництвом обласних і районних державних адміністрацій;

б) підпорядкування органам місцевого самоврядування (міських і сільських територіальних громад).

Система збору, вивезення і утилізації сміття організовуватиметься та контролюватиметься відповідними органами влади (державними чи місцевого самоврядування) централізовано, функціонуючи на основі планів, які визначатимуть як обсяги і графіки збору і перевезення сміття з кожного об’єкту, режим роботи компаній-перевізників,  локалізацію полігонів і сміттєсортувальних, сміттєпереробних, сміттєспалювальних підприємств, їх виробничі потужності, постачання ТПВ, тощо.

  1. Упорядкувати систему утилізації ТПВ шляхом застосування економічних методів підвищення її ефективності

Насамперед, це передбачає збільшення вартості оплати за утилізацію сміття із встановленням різних тарифів за розділене і нерозділене сміття, налагодження механізму взаємодії власників квартир і приватних будинків, органів управління багатоповерхівками, органів місцевого самоврядування, компаній-перевізників, полігонів, приватних інвесторів, готових вкладати в будівництво сміттєсортувальних (сміттєпереробних, сміттєспалю­вальних) підприємств, шляхом визначення прав і обов’язків кожного і встановлення дієвої системи контролю за виконанням  зобов’язань.

  1. Лібералізація ринку ТПВ

Цей сценарій передбачає максимальну свободу у виборі форм, способів і механізмів взаємодії. У цьому разі відповідні органи державної і місцевої влади лише встановлюватимуть правові обмеження для учасників ринку (як для мешканців, так і для компаній-перевізників і полігонів, сміттєсортувальних (сміттєпереробних, сміттєспалю­вальних) підприємств). Обмеження стосуватимуться захисту економічної конкуренції і приватної власності, недопущення забруднення довкілля, фінансової дисципліни. Усі інші аспекти функціонування ринку сміття вирішуватимуться на договірній основі.

Що пропонує УГП?

Крок 1. Перетворити захоронення на найменш вигідний варіант поводження зі сміттям  і стимулювати роздільне збирання і переробку:

  • підвищити податок на захоронення відходів через підвищення ставки екологічного податку за розміщення неперероблених побутових відходів;
  • запровадити двоставкову систему оплати для мешканців за вивезення і утилізацію сміття:
  1.  за сегреговане (розділене на окремі види чи фракції) сміття – 30-50 грн. на місяць з 1 мешканця;
  2.  за несегреговане – 70-100 грн на місяць (в залежності від місцевості).
  • запровадити модель розширеної відповідальності виробників товарів за переробку та утилізацію своєї продукції після її споживання.

Крок 2. Реформувати систему адміністрування та управління ТПВ:

  • гарантувати рівні умови для приватних (акціонерних) і комунальних підприємств на ринку ТПВ, стимулюючи відкриту конкуренцію у сферах:

а) сміттєсортування та сміттєпереробки;

б) перевезення сміття;

в) створення і функціонування полігонів

  • зобов’язати всіх генераторів сміття забезпечити первинне сортування, своєчасну сплату за вивезення і утилізацію сміття, передбачивши при цьому адекватну систему жорстких штрафів за неналежне поводження і несанкціоновану утилізацію
  • змінити механізм розрахунків за вивезення і утилізацію сміття: вся сума сплачених коштів за вивезення і утилізацію сміття має перераховуватись на рахунки спеціальних підприємств-операторів місцевого ринку ТПВ (комунальних або визначених на тендерних умовах приватних компаній). Вказані оператори, з одного боку, повинні надавати платні послуги ОСББ і керуючим компаніям (у сільській місцевості – приватним житловим будинкам) збору і первинного сортування сміття (встановлення і обслуговування відповідних сміттєвих контейнерів). З іншого боку, вони мають укладати угоди і забезпечувати розрахунки з:
  • компаніями-перевізниками сміття, визначеними на відкритих тендерах з продажу вартості перевезення за 1 км пробігу сміттєвоза, сплачуючи їм за відповідну кількість пройдених кілометрів;
  • полігонами, на які вивозитиметься сміття, визначеними на конкурсних засадах, включаючи встановлення обсягів відходів, які мають захоронюватися;
  • сміттєсортувальними і смітєпереробними (сміттєспалювальними) підприємствами, на яких утилізовуватимуться відходи.
  • продукти, отримані в результаті діяльності відповідних сміттєсортувальних (сміттєпереробних, сміттєспалювальних) підприємств повинні використовуватися ними на власний розсуд на основі угод з потенційними споживачами отриманих продуктів. Так само залишки непереробленого сміття мають дозахоронюватися на полігонах на основі угод без участі органів місцевого самоврядування.

Крок 3. Запровадити систему гарантій та стимулювати залучення приватних інвестицій у сферу поводження з ТПВ:

  • надавати перевагу приватним інвесторам при будівництві сміттєсортувальних (сміттєпереробних, сміттєспалювальних) заводів;
  • на законодавчому рівні закріпити чітку систему екологічних вимог до сміттєпереробних підприємств;
  • надати органам місцевої влади можливість укладати довгострокові  договори з переможцями конкурсів з переробки ТПВ, упродовж строку дії яких вони зможуть гарантувати постачання встановлених договором обсягів ТПВ і сплату тарифу на переробку, якщо не порушується антимонопольне законодавство та ін.

Крок 4. Забезпечити дотримання правил поводження зі сміттям, сміттєзвалищами і полігонами

  • законодавчо забезпечити процес інвентаризації усіх сміттєзвалищ і полігонів, запровадити алгоритм переведення несанкціонованих сміттє­звалищ в режим легальної роботи, зобов’язати відповідні контролюючі органи оприлюднювати результати моніторингу;
  • законодавчо закріпити окремі функції поліції і муніципальної варти для запобігання неналежного поводження зі сміттям і передбачити їх повноваження щодо вжиття санкцій при виявленні порушень;
  • посилити адміністративну відповідальність у сфері поводження із ТПВ:

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!

[recaptcha]