Підприємництво

Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Суть проблеми

Монополізовані ринки, драконівські податки, зарегульованість, незахищене право власності і несформоване для бізнесу середовище…

В Україні до цього часу не сформоване необхідне середовище для розвитку підприємництва. Тоді як саме малий та середній бізнес можуть стати драйверами розвитку національної економіки, тільки для цього потрібно створити відповідні умови.

Досі маємо монополізовані ринки, неконкурентні умови для розвитку бізнесу, незахищений інститут права власності, податки, які пригнічують, зарегульованість бізнесу. Як наслідок, діловий клімат низький – за рейтингом журналу Forbes, Україна знаходиться на 77 позиції серед 161 країн, найбільш придатних для ведення бізнесу в 2019 році.

Що відбувається?

Ключові цифри

  1. У 2017 р. кількість малих та середніх підприємств становила 1,8 млн, а частка МСП у ВВП становила 59%.
  2. Упродовж останніх років зменшується кількість великих і середніх підприємств (у 2013 р. кількість підприємств зменшилась з 659 одиниць до 399 одиниць у 2017 р.).
  3. Усього в сфері малого і середнього підприємництва у 2017 р. було зайнято близько 6,6 млн. осіб з урахуванням фізичних осіб (81% усього зайнятого населення). Зокрема, у великому бізнесі зайнято 1,6 млн осіб, в середньому підприємництві 2,6 млн. осіб, а в малому – 1,1 млн, 2,9 млн – в мікробізнесі.
  4. Основні види діяльності у сфері МСП в Україні є оптова та роздрібна торгівля (32,1% від загальної доданої вартості), сфера послуг (20,9%), промисловість (19,8%), сільське господарство (11,4%), транспорт і складське господарство (5,8%), будівництво (5,1%).
  5. Інноваційна активність промислових підприємств залишається на вкрай низькому рівні – у 2016 р. нею займалися лише 18,9 % підприємств.
  6. Основними чинниками ускладненого доступу виходу вітчизняних підприємств на ринок країн-членів ЄС є технічні бар’єри, зокрема, невідповідність вітчизняних стандартів виробництва на українських підприємствах. До прикладу, лише близько 3% м’ясопереробних комбінатів та 35% молокопереробних підприємств володіють міжнародними сертифікатами.
  7. Основу вітчизняного підприємницького сектору становлять низькотехнологічні сировиноорієнтовані виробництва,  що підтверджується показниками структури українського товарного експорту, найбільші частки якого припадають на чорні метали, зернові культури, руди, шлак та золу, деревину і вироби з неї, жири та олії, насіння і плоди олійних рослин, натомість до України імпортується переважно продукція з високою доданою вартістю
  8. Україна лідирує за кількістю підприємств державної форми власності – 3444 одиниць, прибутковими є не більше 500.
  9. Державні підприємства є джерелом корупції. Всього в розслідуваннях НАБУ фігурує 33 державних підприємства, 10 із них знаходяться в ТОП-100 державних підприємств України, сума збитків від діяльності – майже 80 млрд грн.
  10. Після націоналізації Приватбанку, найбільшого банку країни, держава отримала домінуюче становище на ринку банківських послуг, сконцентрувавши, за даними НБУ, у своїй власності 56% активів банківської системи (на кінець третього кварталу 2017 року).

Як так сталося?

Аналіз ситуації

За результатами національного опитування малого та середнього бізнесу, найбільші перешкоди для бізнесу, про які говорять самі підприємці, є:

  • нерозвиненість фінансової інфраструктури. Основним джерелом фінансування інвестицій в основний капітал залишаються власні кошти підприємств – у 2016 р. їхня частка в загальному обсязі становила 69,4%. Другим джерелом фінансування МСП є кредити банків, їхня частка становила 7%. Причинами стриманої кредитної активності банків виступає вкрай низький рівень захисту прав кредиторів та висока частка непрацюючих кредитів.
  • вітчизняний ринок цінних паперів, який мав би відігравати провідну роль у залученні інвестицій, перебуває у кризовому стані. До прикладу, середній щоденний обсяг торгів акціями на найбільш ліквідній серед вітчизняних — Українській біржі, становить 15–50 млн грн, тоді як щоденний обсяг торгів на Токійській фондовій біржі оцінюється у 18 млрд дол., на Варшавській фондовій біржі — 300-400 млн дол., на Нью-Йоркській фондовій біржі — 120-150 млрд дол.
  • лізинг у світі є одним із найпоширеніших методів фінансування технічного переоснащення. У розвинених  країнах через лізинг здійснюється майже третина інвестицій в основні засоби, в той час як в Україні цей показник в останні роки коливається в межах 3-4%.
  • неконкурентні умови для розвитку бізнесу. Українська економіка вирізняється надзвичайно високою монополізацією. В Україні монополізовано 42% ринків, з них 11% припадає на природну монополію. Антимонопольний комітет не бачить ознак монополізації економіки і домінування на багатьох ринках підприємств деяких олігархів. Натомість активне скуповування впродовж останніх років українських активів кількома особами призвело до фактичної монополізації великих галузей (ринки феросплавів, міндобрив, електроенергетика, металургія, авіаперевезення тощо). При цьому, виділяється група так званих нових українських олігархів – Ю. Косюк, О. Бахматюк, А. Веревський. За прогнозами, якщо ця трійка не збавить нинішні темпи скуповування підприємств агропромислового комплексу, незабаром на багатьох продовольчих ринках домінуватимуть двоє-троє гравців.
    • Регуляторні дії уряду із стимулювання розвитку підприємництва зводяться до дотування чи субсидування окремих галузей економіки чи окремих підприємств – здебільшого великих. До прикладу, на розвиток сільського господарства із Державного бюджету в 2019 р. планується спрямувати 14,5 млрд грн, більшу частину цих грошей отримують декілька аграрних холдингів (традиційно «Миронівський хлібопродукт» і «Укрлендфармінг») замість підтримки дрібних і середніх фермерських господарств.
    • Нерівномірними є податкове навантаження на різні групи підприємців. Реформування потребує система оподаткування сільськогосподарських виробників на 4 групі. Особливо це повинно стосуватись великих аграрних формувань, які поєднують суб′єктів господарювання з різними режимами оподаткування, що дозволяє маніпулювати ціноутворенням між ними з метою використання податкових пільг. Крім того, є спроба виокремлення найманих працівників ІТ-сфери в окрему групу платників єдиного податку – 5 група. Будь-які спроби запровадження особливих режимів оподаткування для окремих бізнесів суперечать основним принципам відкритої конкуренції і носитимуть радше деструктивний вплив на економіку, особливо у довгостроковій перспективі.
    • В Україні широко застосовується практика адміністративного регулювання ціноутворення і тарифів при високій частці виключень з антимонопольного законодавства щодо певних видів товарів чи галузей економіки. Ціновому регулюванню підлягає 139 сфер.
    • Існують проблеми з приєднанням до інженерних мереж, спричинені монополізацією відповідних ринків. Складнощі із приєднанням до інженерних мереж (водопровідні та каналізаційні мережі, тепломережі, електромережі тощо) відчуває кожен підприємець, який будує новий завод, склад, що потребує відповідної послуги. У рейтингу Світового банку «Doing Bussiness»  за субіндексом «Підключення до електромереж» в 2019 р. Україна зайняла 135 місце серед 190 країн світу, втративши 7 позицій.
    • незахищеність інституту прав власності. За статистикою Генпрокуратури, з 2014 року кількість рейдерських захоплень зростає щороку: у 2014 р. – 234 справи, а у 2017 р. – 414 справи. Протягом останніх років особливо гостро активізувалося рейдерське захоплення земель та майна сільськогосподарських підприємств.Водночас за фактами аграрного рейдерства у 2017 році не винесено жодного кримінального вироку.
    • законодавче обмеження ринкового обороту земель сільськогосподарського призначення, яке суттєво обмежує розвиток сільського господарства, зокрема через блокування доступу фермерів до фінансово-кредитних та інвестиційних ресурсів.
    • податково-митна сфера. На відміну від країн ЄС, податкова система України не є інструментом економічного зростання та активізації підприємницької діяльності, а має переважно фіскальний характер. Водночас підприємці акцентують увагу на тому, що в Україні основною проблемою податкової сфери є не стільки податкове навантаження на бізнес, скільки достатньо складна система адміністрування податків. За даними дослідження Світового банку та аудиторської компанії PwC, показник кількості часу, якого потребує сплата податків в Україні, становив в 2018 році 328 годин (Німеччина – 218 год., Франція – 139 год., Литва – 99 год., Словаччина – 192 год., Росія – 168 год.), а кількість платежів, які протягом року сплачує середньостатистичне українське підприємство, становить 132.
    • Проблемою для платників податків залишається практична відсутність відповідальності податківців за протиправні рішення. Про спробу здійснювати тиск на бізнес та корупцію свідчить те, що за даними Єдиного звіту про кримінальні правопорушення за 2018 рік при 2376 облікованих кримінальних правопорушень податкового законодавства 1549 проваджень були закриті, а лише 628 направлені до суду з обвинувальним актом.
    • Митниця в Україні є однією з найбільш проблемних структур для бізнесу. Розслідування німецької Süddeutsche Zeitung доводить, що лише через корупцію на митниці Україна щороку втрачає близько 5 млрд дол. США, ця сума перевищує допомогу від МВФ, ЄС та Світового банку.

 

  • зарегульованість умов ведення бізнесу. Український підприємець щорічно має виконувати 63 бюрократичні процедури, що в сумі складає 500 друкованих сторінок тексту та за підрахунками вимагають 469 годин, що обходиться малому бізнесу у більше як 1 тис. євро щорічно, забираючи до 20% прибутку типового маленького підприємства.

 

Що в сусідів?

Закордонний досвід

Основою стимулювання розвитку підприємництва у розвинених державах є формування регуляторного середовища, яке забезпечує максимальну свободу ведення бізнесу та заохочує відкриту конкуренцію. Економічний фундамент для розвитку підприємництва закладається на рівні пріоритетів економічної політики держави.

Допоміжні інструменти стимулювання розвитку бізнесу:

  1.  Реалізація фінансових програм стимулювання підприємництва.

У ЄС фінансування заходів з підтримки малого бізнесу здійснюється зі структурних фондів ЄС – Фонд регіонального розвитку, Соціальний фонд тощо. При цьому використовуються основні напрями стимулювання розвитку підприємництва:

  • фінансові інструменти ЄС (Горизонт 2020, КОСМЕ, ІнновФін), застосування яких, водночас, потребує потужної консалтингової підтримки та залучення досвідчених менторів;
  • пряма державна підтримка, спрямована на фінансування НДДКР і робіт зі створення і використання інновацій в формі субсидій на розробку і просування нових технологій, товарів і послуг (може сягати 50 % сукупних витрат підприємств на ці цілі)
  • державне гарантування інноваційних кредитів (дозволяє заповнити можливі прогалини у фінансуванні, а розміри покриття варіюються в межах 50–80 %, іноді 100 %; разом із цим, державне втручання часто знижує стимули для фінансових інститутів у кредитній оцінці МСП та дозволяє слабким компаніям виживати, заохочуючи МСП залишатися невеликим);
  • підтримка доступу до кредитних ресурсів і ресурсів венчурних фондів;
  • інструменти альтернативного фінансування (лізинг, факторинг, розтермінування, кредитні спілки, краудфандінг);
  • податкові пільги – відміна або скорочення податків;
  • програми та політики стимулювання – заохочення співпраці МСП з дослідними науковими установами, що дозволяють підприємцям поміняти свої акції на технологію, за простішою процедурою ніж придбання ліцензії, впровадження концепції R & D (research and development), доступу до схем фінансування спін-оффів (диверсифікації продуктів та інновацій) і стартапів тощо.

У США фінансова підтримка розвитку малого та середнього бізнесу здійснюється шляхом:

  • реалізації державних та муніципальних програм мікрокредитування. Максимальна сума мікрокредитів становить 50 тис. дол., які надаються на реалізацію програм на період від 10 (для поповнення оборотного капіталу) до 25 років (придбання засобів).
  • надання довгострокових муніципальних кредитів із фіксованою процентною ставкою для придбання основних фондів, розширення або модернізації до 1 млн. дол. (якщо будуть створені нові робочі місця і проведена модернізація муніципального округу);
  • реалізації гарантованих кредитних програм, поручительства;
  • фінансування розвитку венчурного капіталу;
  • надання допомоги при стихійних лихах – система програм.

У Грузії вагомим чинником фінансового стимулювання малого підприємництва стала система мікрокредитування бізнесу. Всі, хто бажає розпочати свій бізнес, або розвивати його, сміливо можуть звернутися до мікрофінансових організацій (МФО), і скористатися мікрокредитом.

  1.  Розвиток інфраструктури підприємництва.

У багатьох розвинених країнах також успішно функціонують індустріальні, наукові і технологічні парки, промислові та спеціальні економічні зони тощо.

У Польщі функціонує агентство розвитку підприємництва, яке є ініціатором створення мережі регіональних центрів сприяння малим і середнім підприємствам. Вони надають послуги з інформування, консалтингу та навчання, допомагають підприємцям отримувати дотації на свої бізнес-проекти з державного бюджету та фондів ЄС.

У країнах-членах ЄС використовується розробка і впровадження юридичних і економічних моделей розвитку малого і середнього бізнесу (кластери, європейські акціонерні компанії, європейські пули економічних інтересів тощо).

У Південній Кореї держава активно підтримує інновації. Щороку виділяється 2 мільярди доларів на підтримку стартапів, будуються величезні центри з безплатними коворкінгами, 3D-принтерами та іншими умовами для розвитку стартапів. Існує багато програм для іноземців.

  1.  Інформаційно-консалтингова підтримка розвитку малого і середнього бізнесу.

У країнах ЄС органи державної влади та місцевого самоврядування реалізовують інформаційні кампанії і програми на підвищення зацікавленості молоді в підприємництві; створення навчальної бази при вишах і школах для практичної підготовки до підприємництва; консалтингове та інформаційно-технічне сприяння початківцям; полегшення доступу до баз даних, нових інформаційних технологій.

У США основні засоби інформаційної підтримки малого і середнього бізнесу:

  • реалізація програми розвитку аудиторії малого бізнесу
  • низка програм на надання інформаційної підтримки розвитку малого бізнесу;
  • консультування та навчання;
  • комплекс програм для забезпечення співробітництва бізнесу і уряду;
  • реалізація програми «Ініціативи» – надання підтримки змін у законодавстві та можливостей для підвищення ефективності бізнесу;
  • забезпечення функціонування офісу із дотримання цивільних прав.

У Сінгапурі діє програма цифрового маркетингу для малих і середніх підприємств для цифрових можливостей. Держава покриває до 90 % витрат на навчання і перепідготовку кадрів, в тому числі фахівця із-за кордону і отримати компенсацію витрат від держави.

Що можна зробити?

Варіанти рішень

 

  • Збереження політики стимулювання підприємництва за залишковим принципом, коли першочергова увага держави надається підтримці великих бізнес-проектів, інтереси яких широко представлені у владі, а малий і середній бізнес змушені вирішувати свої проблеми самотужки і миритися з постійними утисками державних інституцій і тотальною монополізацією ринків.

 

Це спонукатиме переважну частину підприємців дедалі більше заглиблюватися у тіньову нішу, а найбільш підприємливі та працьовиті українці масово виїжджатимуть за кордон. З часом така ситуація загрожує економічним крахом. Це призведе до стрімкого збідніння вразливих соціальних груп і скорочення споживчого попиту на товари малого і середнього бізнесу. Як підсумок, потенціал розвитку підприємництва обмежиться, кваліфіковані кадри і ділові люди втечуть за кордон, буде інфляція і економічна нестабільність.

  • Надання малому і середньому підприємництву пріоритетного значення і пере­орієн­тація економічної політики держави на першочергове забезпечення сприятливих умов для розвитку підприємництва як основного рушія економіки і формування нової ділової культури і суспільної психології, ґрунтованої на відмові від соціальних стереотипів утриманства і політичних традицій популізму.

Такий сценарій передбачає усунення багатьох перепон для розвитку підприємництва. Далі відбудеться поступова детінізація економіки, збільшаться надходження до бюджетів, поліпшиться інфраструктура підприємництва, підвищення якості людського і соціального капіталу, інвестиційного клімату, появляться інноваційні проекти, підвищиться рівень конкурентоспроможності національної економіки, що створить умови для розвитку підприємництва.

  • Поступова централізація економіки під тиском соціальних груп, налаштованих на посилення ролі держави у вирішенні їх економічних проблем (пенсіонери, субсидіанти, бюджетники).

Розвиток підприємництва в Україні буде не лише заблокованим, але і згорнутим. У багато разів зростуть ризики повторити шлях економічних невдах – Венесуели, Куби і країн третього світу, які декларують надприродну соціальну справедливість і цілковито зруйнували підприємництво, “загрузли” в інфляції і бідності.

 

  • Радикальна лібералізація економіки

 

Передбачає різке зниження податків і відміну більшості регуляторних процедур, скорочення бюрократичного апарату і суттєве зниження впливу держави на економіку. Це стане причиною відмови від багатьох соціальних функцій держави, знизяться соціальні виплати і пенсії, є ризик відмови від них взагалі. Підприємництво отримає колосальний імпульс для розвитку, але може зустрітися з низкою проблем, викликаних соціальною і політичною нестабільністю, загостренням протестних настроїв у суспільстві і зростанням рейтингів тоталітарних партій. У підсумку це загрожує переорієнтацією на централізацію економіки та соціальною напругою. А негативні очікування підприємців суттєво обмежуватимуть притік інвестицій в українську економіку,  загальмується розвиток підприємництва.

Що пропонує УГП?

Позиція щодо підприємництва

Крок 1. Мінімізація впливу держави на ринкову конкуренцію:

  • зменшити присутність держави у сферах економіки, де механізми конкурентної саморегуляції можуть забезпечувати вищу ефективність господарювання;
  • провести масштабну конкурентну приватизацію більшої частини державних і комунальних підприємств, зокрема, тих, які не мають оборонного та стратегічного для держави значення;
  • відмовитись від практики надання державних преференцій окремому бізнесу через державне фінансування, встановлення преференційних податкових режимів, цільове субсидування, пільгове кредитування тощо;
  • законодавчо регламентувати відокремлення влади від бізнесу шляхом накладання обов’язків на всіх фізичних осіб, які набувають статус державного службовця, продавати на відкритих торгах частку власності у бізнесі.

Крок 2. Підвищити ефективність роботи антимонопольних органів:

  • забезпечення прозорості та чітких правил роботи Антимонопольного комітету;
  • використання кращих практик та підходів щодо здійснення ефективного контролю за антиконкурентною поведінкою;
  • прийняття обов’язкової методики розрахунку штрафів Антимонопольного комітету;
  • запровадження антимонопольного комплаєнсу

Крок 3. Поетапне впровадження ринку земель сільськогосподарського призначення:

  • на першому етапі право набувати землю сільськогосподарського призначення у власність площею до 300 гектарів повинні отримати тільки фізичні особи – громадяни України;
  • право придбавати землю сільськогосподарського призначення у власність на наступному етапі отримують юридичні особи – резиденти України. Площа землі, що може перебувати у власності юридичної та пов’язаних з нею осіб, не може перевищувати 10 тис. гектарів, та, разом з земельними ділянками в оренді таких осіб, не може перевищувати 20% всієї площі сільськогосподарських земель в межах одного адміністративного району України;
  • державна програма кредитування фермерів виключно для купівлі землі під помірні відсотки. Підтримка діяльності сільськогосподарських виробничих та обслуговуючих кооперативів. Справедливий розподіл державних дотацій та субсидій в сільськогосподарському секторі виробництва.

Крок 3. Реорганізувати податкову і митну служби:

  • ліквідувати податкову міліцію як корумпованого органу тиску на бізнес і створення служби з розслідування економічних злочинів поза структурою фіскальних органів;
  • залучити до реформування митної служби спеціалізованих іноземних компаній з можливою передачею їм функцій контролю і аудиту;
  • встановити чітку відповідальність податкових органів за неправомірні рішення у формі відшкодування всіх збитків і упущеної вигоди, які були завдані бізнесу;
  • перезавантажити підходи щодо  надання податкових роз’яснень податковими органами.

Крок 4. Спростити умови ведення бізнесу:

  • скоротити кількість економічно необґрунтованих і неефективних дозволів/ліцензій;
  • провести аудит і аналіз контролюючих функцій державної влади, щоб виявити недоцільні і затратні;
  • посилити відповідальність за збитки, завдані бізнесу неправомірними діями контролюючих органів;
  • перейти від каральної функції усіх контролюючих органів при здійсненні контролю до превентивної функції – попередження, профілактики і запобігання порушенням.

Крок 5. Розвивати сучасну інфраструктуру для підприємництва:

  • створити якісне інформаційно-аналітичне та консалтингове забезпечення підприємництва;
  • розвивати регіональну інноваційну інфраструктуру підприємницької діяльності (технопарків, індустріальних парків, високотехнологічних інноваційних підприємств, венчурних фондів, центрів трансферу технологій та ін.).

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!

[recaptcha]