Медична реформа

Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Суть проблеми

Корупція проти Конституції

Згідно із даними Індексу Здоров’я, близько 56-76% українців загалом є задоволеними різними видами медичної допомоги в Україні. Люди дають нашій медичній системі оцінку “задовільно”, а не “добре” чи “відмінно”. Близько 37% українців здійснювали неформальні платежі своєму лікареві чи медичній сестрі, з яких не були сплачені відповідні податкові збори. На амбулаторному рівні надання медичної допомоги розмір платежу становив приблизно 3,9 євро на рік, а на стаціонарному (вторинному,третинному) рівні – 38,3 євро на рік. Зі слів більшості пацієнтів, вони “дякували” лікареві чи медичній сестрі, щоб отримати кращий сервіс чи більше уваги. При цьому, часто люди платять до надання меддопомоги, а не після, що можна розцінювати не як бажання подякувати медпрацівнику за якісно наданіпослуги, а як “страховий” механізм. Попри гарантовану безоплатну меддопомогу, яка записана в Конституції, близько половини видатків лягає на плечі платників податків.

Близько 37% українців здійснювали неформальні платежі своєму лікареві чи медичній сестрі, з яких не були сплачені відповідні податкові збори.

Про лікаря ніхто не дбає

Якщо подивитись на систему охорони здоров’я з точки зору медичного працівника, то ми зазвичай почуємо про низькі заробітні плати, брак фінансування галузі, недосконалість та застарілість освітніх матеріалів, корупцію в медичній освіті, брак обладнання, велику присутність фармацевтичного ринку в житті медика та жахливі умови праці. Порівнюючи із 2013 роком, коли середня зарплата лікаря була близько 400 доларів США, в 2016 році цей показник становив 260 доларів США. Трудова еміграція медичних працівників – одна із найбільших. До прикладу, зарплата невролога в Польщі становить близько 1,5 тис. євро за місяць. Отримання неформальних платежів від пацієнтів, відмова від роботи за спеціальністю – це теж важливі чинники.

Відразу – на вторинку

Пересічний українець може, без додаткових витрат чи перешкод, потрапити на вторинний або навіть третинний рівень надання медичної допомоги, що з одного боку є благом, але з іншого – значно збільшує витрати країни на охорону здоров’я, оскільки сам пацієнт не може об’єктивно оцінити свій стан чи необхідність у застосуванні стаціонарної меддопомоги чи консультації спеціаліста, вартість послуг якого є значно вищою, ніж вартість послуг сімейного лікаря, терапевта чи педіатра. В країнах ЄС середня кількість лікарів із надання первинної медичної допомоги складає 25,5% від загальної кількості лікарів. Найвищий показник – у Бельгії та Португалії (близько 50% від усіх лікарів складають лікарі загальної медичної практики). В Україні цей показник поступово зростає, проте роль первинної медичної допомоги зараз є заниженою, підготовка таких фахівців – поганою, а заповнення паперів і довідок займає близько 50% їхнього часу.

Що відбувається?

Ключові цифри

  1. За даними Європейського регіонального бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), сучасний стан здоров’я населення України характеризується вкрай високими показниками захворюваності та смертності, низьким рівнем тривалості життя, значним обмеженням можливості отримувати належну медичну допомогу. Так, середня тривалість життя в Україні на 5 років нижча, ніж у Європейському регіоні, і на 9 років нижча, ніж у країнах Європейського Союзу. За даними Державного комітету статистики України, лише 15% загальної кількості наших громадян є старшими за 65 років.
  2. Очікувана тривалість здорового життя, тобто величина середньої очікуваної тривалості життя, зменшена на число років, прожитих у стані хвороб та/або інвалідності та втрачених внаслідок передчасної смерті, за оцінкою ВООЗ, становила в Україні 59,2 роки, що більш ніж на 10 років менше, ніж у країнах ЄС. З колишніх республік Радянського Союзу у Казахстані, Азербайджані і Російській Федерації ситуація ще гірша, проте всі сусідні країни, що межують з Україною на Заході і також пережили складні умови трансформації, мають більший показник, а у Швеції тривалість здорового життя на 14 років довша.
  3. Порівняно з країнами Європи смертність населення в Україні практично вдвічі вища (у 2014 р. — 14,7 випадка на 1000 населення проти 6,7 в країнах — членах ЄС). При цьому смертність від серцево-судинних захворювань є однією з найвищих у світі та становить 67,3% у структурі загальної смертності, а смертність від онкологічних захворювань — 13,3% (дані МОЗ України за 2014 р.). Фактично ці два класи хвороб визначають 80% щорічних втрат населення України. Удвічі вищим за країни Європейського Союзу є й рівень малюкової смертності, що вважається одним із основних показників якості роботи системи охорони здоров’я.
  4. За станом здоров’я громадян Україна посідає одне з найнижчих рейтингових місць у європейському регіоні. У рейтингу стану здоров’я громадян різних країн, визначеного агентством «Bloomberg» у 2013 р., Україна посіла 99-те місце серед 145 країн. За даними опитування агентства IFAK (2013 р.), понад 87% населення України незадоволені якістю медобслуговування. При цьому, за даними Державної служби статистики України (2014 р.), система охорони здоров’я споживає загальних витрат у розмірі майже 7,4% обсягу ВВП України, що перевищує показники деяких країн ЄС. Однак за обсягами державних витрат на охорону здоров’я Україна продовжує значно поступатися переважній більшості країн Європейського регіону.Загальні витрати на охорону здо­ров’я в Україні у 2014 р. становили 117,8 млрд грн. (державні та приватні витрати з урахуванням офіційних та неофіційних прямих платежів населення).
  5. Державні кошти, що включають кошти державного та місцевого зведеного бюджету і соціального страхування, становлять 51,7% загальних витрат на охорону здоров’я. Кошти приватних домогосподарств, роботодавців, некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства, — 48,1%. Кошти з іноземних джерел (міжнародних донорських організацій), спрямовані в систему охорони здоров’я України, — лише 0,2%.
  6. Після підписання у 2014 р. Угоди про асоціацію між Україною і Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їх державами-членами Україна повинна забезпечити поступове наближення до європейських стандартів у сфері охорони здоров’я шляхом здійснення системного реформування галузі, спрямованого на створення системи, орієнтованої на пацієнта, спроможної забезпечити медичне обслуговування всіх громадян України на рівні розвинених європейських держав.
  7. На 2012 рік кількість лікарняних ліжок на 100000 людей в Україні становить близько 900. В порівнянні із іншими країнами Європи – це високий показник.
  8. Близько 26% витрат українців на медикаменти складають ліки без доведеної ефективності, відсутні у протоколах надання медичної допомоги країн Європи. Ці ліки призначаються лікарями через брак сучасних знань, які мали б забезпечуватись в закладах медосвіти, на відповідних з’їздах і конференціях.
  9. Реформа системи охорони здоров’я є однією з 62 реформ та програм розвитку держави схвалених Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5/2015 у «Стратегії  сталого розвитку «Україна – 2020»

Як так сталося?

Аналіз ситуації:

  1. В Україні збереглася система охорони здоров’я, створена за радянських часів, існування якої за ринкових умов є проблематичним, оскільки вона потребує великих асигнувань. Структура медичних послуг за цією системою грубо деформована – на первинному рівні починається і закінчується лікування менше третини усіх випадків і домінує спеціалізована та стаціонарна медична допомога. Протягом останніх років, незважаючи на високі загальні витрати на утримання системи охорони здоров’я, значну частку яких громадяни оплачують власним коштом, вона не здатна адекватно реагувати на сучасні виклики щодо підвищення захворюваності, захищати громадян від надмірних витрат на лікування.
  1. Державний та регіональні бюджети, фінансуючи велику мережу лікарняних ліжок, які не завжди є ефективними, не мають достатньої кількості грошей на фінансування профілактичних програм та амбулаторної медичної допомоги, яка у всьому світі довела свою ефективність в лікуванні великої групи захворювань.
  2. Не дивлячись на високий рівень забезпечення стаціонарною медичною допомогою показники середньої очікуваної тривалості життя чоловіків та жінок в Україні становить, відповідно, 71 та 74,9 років, що є одним із найнижчих показників в Європі.
  3. Відсутність страхового принципу фінансування та виділення коштів за надану медичну послугу, оцінка її якості, оперативності та результату нівелює всі намагання медицини стати кращою та більш оптимізованою.
  4. Низька якість підготовки медичних кадрів, відсутність розуміння клінічних протоколів та настанов, незрозумілість процесу їх формування на основі закордонних аналогів несуть в собі зниження якості медичної допомоги та невідповідності міжнародним стандартам.
  5. Слід включити Галичину до пілотного проекту із запровадження нової системи фінансування всіх ланок охорони здоров’я, який поки включає лише Полтавську область. У цих областях існує ряд переваг (близькість до кордону, високий рівень знання іноземних мов, велика кількість потужних транспортних сполучень, активність медичних працівників і органів місцевого самоврядування).

Що в сусідів?

Досвід інших країн

  1. Основні системи охорони здоров’я у світі:  
  • державна система (Великобританія),  
  • страхова система (Франція, Австрія, Бельгія, Швейцарія, деякі країна Латинської Америки, Японія),  
  • приватна система (США) .

Проте системи не представлені в чистому вигляді. Навіть у країнах з державною системою охорони здоров’я є організації, що здійснюють приватне медичне страхування.

  1. Державна система охорони здоров’я розвивається як напрям соціальної політики. У результаті держава посилює свій вплив і контроль над діяльністю медичних і страхових організацій. Наприклад, у Великобританії основна частина коштів надходить з державного бюджету і розподіляється зверху вниз по управлінській вертикалі. Централізоване фінансування також дозволяє стримувати зростання вартості лікування. Проте існують недоліки державної системи охорони здоров’я, наприклад, схильність до монополізму, відсутність у пацієнта можливості вибору лікаря чи закладу.
  2. Страхова система заснована на принципах солідарності. Страхові організації та застраховані особи мають можливість здійснювати контроль над використанням страхових коштів. Застраховані можуть вибрати лікаря і заклад. Фінансування здійснюється з трьох джерел: 1. Страхові внески підприємців (відрахування із доходів). 2. Страхові внески осіб, які працюють (відрахування із заробітної плати). 3. Кошти з державного бюджету. Наприклад, у Німеччині діє одна з найбільш розвинених систем соціального медичного страхування, якою охоплено понад 90% населення. Система обов’язкового страхування здійснює свою діяльність через страхові організації — лікарняні каси.
  3. Приватна система медичного страхування найбільш широко представлена у США. Вона характеризується децентралізованістю, високим розвитком інфраструктури страхових організацій та відсутністю державного регулювання. Приватною формою медичного страхування охоплено понад 80% населення. У США діє приблизно 1500 приватних страхових компаній.
  4. Система охорони здоров’я Австрії рухається в напрямку профілактичної медицини. У 2005 році Міністерство охорони здоров’я впровадило рекомендації з превентивної медицини, ключовим пунктом яких стало проведення обстежень груп ризику. Такі щорічні медичні огляди оплачуються державними страховими фондами.

Соціальне страхування передбачає послуги у випадках: захворювання, інвалідності, вагітності і народження дитини, безробіття, похилого віку, смерті годувальника. Фінансування соціального страхування здійснюється через внески, які платять самі застраховані або їхні роботодавці. Розмір внесків залежить від річних доходів. Близько 2/3 населення самостійно оплачують страхування, а решта отримують послуги безкоштовно як члени сімей (наприклад, діти). 98% населення Австрії мають медичну соціальну страховку. У разі хвороби застрахована особа має право звернутися до будь-якого лікаря, який працює з даною страховою організацією. Лікар повинен у встановлених економічних межах вибирати те лікування, яке вважатиме за потрібне, або ж направити хворого до іншого фахівця в клініку. Застрахований має право на лікування в стаціонарних умовах без обмежень перебування в клініці.

  1. Система охорони здоров’я Естонії до реформи була схожою з українською. До 1990 року майже не було приватного медичного сектору, надавалася безкоштовна медицина. Також були поширені неофіційні платежі за надання медичних послуг. В Естонії була реалізована одна з найбільш вдалих медреформ серед пострадянських країн. У короткі терміни було змінено принципи медичного фінансування та надано автономію клінікам. За 10 років в країні було створено нову систему охорони здоров’я, яка за показниками не поступається іншим європейським країнам.

В Естонії використовується система договірних відносин, при якій ФМС укладає договори тільки з обраними медичними організаціями. Відбираються найбільш ефективні постачальники послуг (в тому числі з приватних установ). ФМС зобов’язаний укладати договори з лікарнями (найчастіше на п’ять років).

  1. Особливості системи охорони здоров’я Великобританії є однією з небагатьох європейських країн, де переважна частина (95%) медичних установ належить державі. Домінує державна система охорони здоров’я. Як додаток до неї функціонує приватне страхування та платна медична допомога. Приватним медичним страхуванням користуються 12% населення, отримуючи доступ до обмежених видів лікування в приватних медичних установах.
  2. Охорона здоров’я Польщі фінансується за рахунок кількох видів надходжень до Національного фонду медичного страхування. У структурі бюджету фонду третину складають внески громадян і 2/3 — державні кошти. Також залучаються надходження з альтернативних джерел. Близько 98% населення мають обов’язкове медичне страхування, яке гарантує доступ до медичних послуг.
  3. У Словенії введено обов’язкове медичне страхування, яке покриває всі верстви населення, в тому числі безробітних. На сьогоднішній день реформа зосереджена на підвищенні якості медичних послуг та їх доступності. Реформа в процесі, тому поки складно говорити про досягнутий результат.
  4. Охорона здоров’я Німеччини ґрунтується на добре структурованій системі медичного страхування, що складається з державного медичного страхування (ДМС) і страхування приватних фондів. Державне страхування має приблизно 89% населення; приватну страховку — 9% німців; 2% населення отримують медобслуговування із спеціальних державних програм (військовослужбовці, поліцейські). Фактичний внесок системи ДМС в загальні витрати охорони здоров’я становить понад 60%. Крім цього, кошти надходять з коштів пенсійного страхування, страхування від виробничого травматизму, страхування на випадок необхідності довготривалого медичного догляду, з державної скарбниці.

Що можна зробити?

Варіанти рішень:

Найближчі обов’язкові кроки реформи для її покращення:

  • Розширити системи електронного документообігу та електронної звітності.
  • Провести дослідження економічної доцільності підвищення податків на алкоголь та тютюн, що резервуються для спеціальних цілей.
  • Реструктуризувати закладів охорони здоров’я із урахуванням принципів інтенсивності лікування. Усунути дублювання, скорочення потреб в ліжках, укрупнення медичних закладів, які надають стаціонарну медичну допомогу, їх об’єднання, звільнення та продаж незавантажених лікарень та непотрібних приміщень із скеруванням вивільнених коштів на розвиток ефективних медичних установ.
  • Встановити інституційні принципи самоврядування лікарів.
  • Підтримка якісних змін у системі ПМД.
  • Розробити нову регуляторну базу для приватно-публічних партнерств у сфері охорони здоров’я, перш за все – можлива передача вакцин, закуплених за державний чи регіональний кошт для потреб лікарів-підприємців, які працюють в межах гарантованого пакету.
  • Почати масштабне фінансування з використанням ДСГ закладів охорони здоров’я вторинного і третинного рівнів. В 2019 році на нову модель фінансування переходять всі ланки медичної допомоги Полтавської області.
  • Розвивати системи безперервної освіти у сфері охорони здоров’я.

Що пропонує Українська Галицька Партія?

Позиція щодо впровадження медреформи:

  • Крок 1. Підтримати реформу системи охорони здоров’я України в цілому.
  • Крок 2. Сприяти реалізації медичної реформи на всіх рівнях: від рівня найменшої громади до рівня областей, вимагати від керівників медзакладів та органів місцевого самоврядування брати активну участь в реалізації реформи на місцях, аналізу та виявленні недоліків.
  • Крок 3. Проводити моніторинг перебігу реформи на всіх рівнях та реагувати на виявлені недоліки.
  • Крок 4. Контролювати, щоб подальші кроки реалізації реформи в Україні реалізовувались за Європейськими принципами і засадами.
  • Крок 5. Вимагати публічності і прозорості у реалізації реформи як в медичних закладах, так і в органах місцевого самоврядування.
  • Крок 6. Брати участь у громадських обговореннях в рамках реформування медицини, аналізувати і вносити свої пропозиції.
  • Крок 7. Вимагати від Верховної ради приймати законопроекти щодо подальших кроків реалізації реформи.
  • Крок 8. Вимагати включити області, де представлена УГП, до пілотного проекту по запровадженні нової системи фінансування всіх ланок охорони здоров’я.

 

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!

[recaptcha]