Доступ до публічної інформації органів публічної влади

Sorry, this entry is only available in Ukrainian. For the sake of viewer convenience, the content is shown below in the alternative language. You may click the link to switch the active language.

Суть проблеми

Інформація є, але не вся

Органи влади на різних рівнях публікують ту інформацію, яку вважають за потрібне. Вибірковість рішень та інформації, які публікуються органами влади, має місце до сьогодні.

Зроблено абияк

На всіх рівнях рішення публікуються з недотриманням регламентів та положень щодо оприлюднення рішень і в неналежному формату інформації.

Механізм відповідальності за порушення у сфері доступу до інформації та оприлюднення рішень до сьогодні не прописаний чітко і конкретно.

“Відписки” процвітають

В Україні досі практикуються ненадання відповідей, або неправомірна відмова в наданні інформації на звернення/запити, отримання відповідей не в повній формі (“відписки”, формальні відповіді на звернення/запити), недотримання термінів для відповідей на звернення/запити.

Під грифом “таємно”

Якщо інформацію не хочуть повідомляти, їй надають секретний гриф. Неправомірне застосування грифів обмеження доступу до інформації.

А покарання нема!

Механізм відповідальності за порушення у сфері доступу до інформації та оприлюднення рішень до сьогодні не прописаний чітко і конкретно.

Одна і та сама інформація

Значне дублювання інформації зустрічається на різних веб-порталах.

Що відбувається?

Ключові цифри

  • В Конституції закріплені права брати участь в управлінні суспільними справами (ст.141), право на свободу інформації (ст.34), право на індивідуальні та колективні звернення до органів влади та посадових осіб (ст.40).
  • Закон № 2657-XII “Про інформацію”, прийнятий 2.10.1992 р, дав початок доступу до інформації громадянам, вже після здобуття незалежності. Він став основою для регулювання відносин щодо  створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації.
  • За рейтингом забезпечення права на інформацію, розробленим двома провідними міжнародними організаціями Access Info Europe (Іспанія) та Centre for Law and Democracy (Канада), український Закон «Про доступ до публічної інформації» посів 8 місце серед 89-ти країн світу.
  • Проблеми прозорості добре видно на основі порівняльного аналізу Львова, Тернополя та Івано-Франківська в частині стану прозорості та доступу до інформації згідно проведених досліджень Прозорі міста (проект Transparency International Ukraine):
    1. По-перше, навіть найкращий серед трьох міст рівень прозорості у сферах «Гранти, виділення фінансів», «Соціальні послуги», «Кадрові питання», «Професійна етика та конфлікт інтересів» має дуже низький рівень і потребує першочергового виправлення у трьох містах.
    2. По-друге, досвід Львова та Івано-Франківська серед трьох міст є передовим у більшості сфер і лише у сфері «Інформація про роботу органів місцевої влади» досвід Тернополя є базовим. Зі Львова варто брати приклад у блоках «Закупівлі», «Бюджетування та контракти», «Комунальні підприємства», а з Івано-Франківська у блоках «Доступ та участь», «Житлова політика», «Землекористування та будівельна політика» та «Освіта». По-третє, найкращим результатом з усіх сфер у трьох містах є блок «Доступ та участь» в Івано-Франківська, але навіть там це оцінка 9 з 10. Це означає, що нема жодної сфери у трьох містах, що не потребували би суттєвого реформування. У свою чергу, є нульові показники відкритості блоків «Житлова політика», «Соціальна політика» та «Освіта» у Тернополі. Це означає, що ці сфери є повністю закритими, а інформація щодо них є недоступною для громади. Не надто краща ситуація з блоками «Закупівлі» (1,5) та «Соціальні послуги» (1) в Івано-Франківську, «Професійна етика та конфлікт інтересів» (1,16) та «Землекористування та будівельна політика» (1,5) у Тернополі. По-четверте, за критерієм сумісності очевидно, що ситуація у Львові та Івано-Франківську є досить схожою (приблизні бали за 10 критеріями з 12).
    3. Спільною є ситуація цих міст з Тернополем лише по 6-7 критеріях, і це при значному розриві показників. Видно, що ситуація у двох містах на 70% краща за ситуацію в Тернополі.

Як так сталося?

Аналіз ситуації:

  • Закон про доступ до публічної інформації має потребу у таких доопрацюваннях:
    1. необхідність удосконалення окремих положень закону (усунення окремих недоліків);
    2. утворення дієвого механізму незалежного державного нагляду за реалізацією закону.
  • По-перше, найкращий досвід серед трьох аналізованих міст у всіх сферах не заходить у «червону зону», а це означає, що містам потрібно налагодити ефективні механізми взаємного експорту найкращого досвіду прозорості окремих сфер. По-друге, передовий досвід трьох міст у різних сферах рівномірно розподілений між ними.
  • Немає жодної сфери у трьох містах, які б не потребували суттєвого реформування.
  • У регламентах, статутах міст часто йдеться про відкритість, перелік інформації, документів, які мають публікуватись на офіційних сайтах міських рад, але не визначені формати цих даних, регулярність оновлення, відповідальних. З огляду на міжнародний досвід, органам місцевого самоврядування доцільно було б у регламентах вказувати формат даних, передбачати фінансування заходів щодо відкритих даних в місцевих програмах розвитку ІТ, призначати відповідальних за відкриті дані серед розпорядників, а також одного відповідального (особу чи орган) за відкриті дані в міській раді (chief open officer). У розпорядженнях прописувати формати, а також важливість формування наборів відповідно до стандартів відкритих даних. Міські ради потребують стандартизованих документів (проекту розпорядження, проекту програми чи заходів щодо відкритих даних), методології, стандартів тощо.

Що в сусідів?

Досвід інших країн

Публічна інформація

  • У країнах Центрально-Східної Європи доступ до публічної інформації здійснюється шляхом оприлюднення інформації або виконання інформаційного запиту (Болгарія, Румунія, Естонія, Україна, Чехія, Польща).
  • В Естонії всі урядові установи і публічно-правові юридичні особи зобов’язані вести сторінки в мережі Інтернет з метою оприлюднення інформації.
  • У Польщі доступ до публічної інформації може бути розширений через розміщення в доступному місці, або через інформаційні термінали (інфомати). Окрім того, тут друкують Бюлетень публічної інформації.
    Інформаційні запити можуть бути письмові, усні, електронні.
  • В Болгарії запити можуть бути зроблені в усній або письмовій формі, але при цьому у разі відмови на усне прохання, його можна повторити письмовим.
  • В Естонії відповідальність за належне оприлюднення інформації несе керівник власника інформації.
  • В Румунії кожен державний орган зобов’язаний оприлюднювати річний звіт про дотримання цього закону.

Органи, які стежать за дотриманням усіх прав з доступу до публічної інформації

У Болгарії діє громадська організація „Програма Доступу до публічної інформації”, яка здійснює моніторинг за виконанням норм цього Закону.
В Естонії основну роль відіграє Інспекція з питань захисту даних, яка може порушувати наглядове провадження на підставі скарги або з власної ініціативи. Інспекція повідомляє про результати нагляду особу, яка подає скаргу, власника інформації та установу або орган вищого від власника інформації рівня.
У Чехії є норма про щорічний обов’язковий звіт, який має бути оприлюднений до 1 березня поточного року кожним органом влади чи місцевого самоврядування. У звіті подається інформація про кількість поданих запитів щодо публічної інформації, кількість рішень про відмову у запиті, кількість поданих апеляцій.
У Польщі у Конституції кожному надано право отримувати інформацію про стан і охорону навколишнього середовища. Велику цінність у процесі розвитку, становлення та функціонування права на інформацію в Польщі має Всепольська Рада з телебачення і радіомовлення. Іншими дійсно реальними захисниками прав і свобод на сьогодні є Спеціальний уповноважений з прав людини (ст. 208) та Конституційний Трибунал, який розглянув декілька справ, що стосувалися права на інформацію.

Що можна зробити?

Варіанти рішень:

Загальні рекомендації з підвищення інформаційної відкритості:

• пришвидшення е-урядування (уніфікація електронного документообігу, децентралізації е-послуг, оцифрування та створення реєстрів і архівів, відкритість та доступність державних реєстрів, сумісність усіх реєстрів та баз даних, єдина е-ідентифікація через державний сервісний портал та ID-картку, посилення інструментів особистого онлайн-кабінету, картки мешканця, е-виборів);

• надання послуг у режимі 24/7 (програма Government On Line);

• створення можливостей для е-листування з держслужбовцями, реалізації проекту із запровадження «культури прозорості», а саме програми «OPEN» – системи контролю за розглядом заяв чиновниками міста;

• створення єдиної онлайн-платформи або веб-порталу «Help», який надає всебічну інформацію (документи, розміри держмита за послуги, строки подання документів, онлайн-форми та шаблони тощо);

• створення інформаційно-аналітичних платформ (“Е-житло”),

• закріплення законодавчих зобов’язань для держапарату створювати повноцінні записи; встановлення відповідальності чиновників за невиконання зобов’язань;

• скорочення підстав для ненадання інформації, встановлення паритету законодавства щодо доступу до інформації та законодавства з безпеки та антитерористичної діяльності;

• розроблення реєстру публічної інформації і інформації з обмеженим доступом (з чітким обґрунтуванням причин), ведення та регулярне оновлення реєстрів;

• посилення контролю за доступом до інформації, його інституційне оформлення (впровадження посади Інформаційного комісара, наділення його реальними повноваженнями);

• заснування у кожному державному органі посади координатора з питань доступу до інформації, його захист з боку держави;

• скасування судового збору за доступ та аванс за відкриття виконавчого провадження у сфері доступу про інформацію;

• продовження роботи над змінами законодавства у сфері доступу до публічної інформації, яке має покривати усі аспекти урядових відносин, включаючи усі вхідні або вихідні файли), доступ до контрактів найвищого керівництва і доступ до урядових записів – не лише публічних, але й тих, що відкривають операції уряду;

• прийняття низки законопроектів у сфері доступу до публічної інформації – 2913, 2043а, 2171, 2172 і 8139 .

• публікування на окремому сайті запитів щодо розкриття державної інформації – WhatDoTheyKnow.

• створення рейтингів органів місцевого самоврядування, окремих структурних підрозділів державних компаній з метою оцінки, наскільки їх діяльність відповідає принципам прозорості та відкритості; оприлюднення річних звітів про дотримання закону про доступ до інформації;

• перманентні опитування користувачів (експерти, журналісти, громадські активісти);

• відстеження та поширення інформації про випадки, коли відстоювання права на доступ до інформації змінило ситуацію громадянина на краще (т.зв. «success stories»);

• проведення навчальних заходів для юристів;

• надання допомоги при складанні інформаційних запитів, особливо людям з особливими потребами;

• забезпечення публічності функціонування місцевих рад, голів і виконкомів (оприлюднення рішень сесій, порядку денного, результатів голосування, кадрових призначень, фінансових питань про преміювання і надбавки, затвердження бюджету та його виконання, фінансування проектів тощо);

• оприлюднення інформації про перелік та ставки місцевих податків і зборів, отримані від них надходження;

• забезпечення вільного доступу до інформації про зарплати чиновників.

• забезпечення доступності персональних сторінок усіх членів парламенту з їхніми контактними даними, посилання на сторінки у соцмережах;

• оприлюднення інформації про житлову політику (способи та критерії розподілу житла, повідомлення про засідання та протоколи засідань громадської комісії з житлових питань, відстеження черги онлайн, системи е-реєстрації заяв на житло; відомості про житлові приміщення, способи, критерії та результати розподілу житла, результати продажу та оренди житла та ін.);

• оприлюднення питань кадрової політики (результатів конкурсних відборів, комерційних зв’язків обраних посадовців, їх освіта і стаж);

• оприлюднення деталізованої інформації про всі здійснені комунальними органами, установами та підприємствами закупівлі;

• забезпечення якісного опрацювання, описування, упорядкування, виявлення та збереження цінних історичних джерел та архівів; єдність центральних та регіональних архівів.

Що пропонує Українська Галицька Партія?

Позиція щодо впровадження е-демократії:

Крок 1. Ініціювати внесення змін до актів місцевого рівня, зокрема, Регламенту ЛМР (приведення його у відповідність до Статуту), Положень ЛМР / ЛОДА, Ухвал ЛМР, Розпоряджень ЛМР / ЛОДА, та підтримка законодавчих змін (законопроекти 2913, 2043а, 2171, 2172).

Крок 2. Підтримати втілення наявних експертних рекомендацій для міст від Transparency International Ukraine та Міжнародного центру перспективних досліджень.

Крок 3. Вдосконалити стратегічних документів Львова, зокрема, Open Data Road Map Lviv 2017-18 та Програму цифрового перетворення Львова на 2016-2020 роки.

Крок 4. Інституційно вдосконалити систему відкритості та прозорості, а саме КП та органів у цій сфері як на місцевому, так і органів на загальнодержавному рівні.

Крок 5. Технічно вдосконалити  ресурси, сервіси та інструменти, сприяти створенню нових технічних проектів і сервісів у сфері е-урядування.

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!

[recaptcha]