Виборча модель

Суть проблеми

Усе вирішують партійні боси

Змішана виборча система, яка діє зараз в Україні, передбачає принцип відносної більшості у мажоритарній складовій та жорсткі партійні списки у пропорційній складовій. Це означає, що керівництво політичних партій самостійно визначає черговість розташування кандидатів у партійному списку і виборці не можуть жодним чином вплинути на порядок проходження кандидатів у парламент, голосуючи за список у цілому. Крім того, чинна виборча система передбачає виборчий поріг у розмірі 5 % (варто зазначити, що у різні роки цей показник набував числового значення у діапазоні 3-5 %) і не допускає до участі у виборах блоки політичних партій.

Перемагають гроші, а не кандидати

Якщо на початкових етапах законодавець передбачив обмеження розмірів виборчих фондів, то у законодавстві такі обмеження зняті. Відповідно останні парламентські та президентські вибори проходили без використання обмежень щодо граничного розміру виборчих фондів. Це не зовсім доцільно, оскільки вибори перетворюються не стільки у змагання особистих якостей кандидатів, скільки у боротьбу їх грошової спроможності забезпечити собі перемогу.

Нові вибори – нові закони

Для країни доби незалежності стало характерним явище, коли кожні вибори відбуваються згідно з новим законодавством. Самі по собі часті зміни виборчого законодавства та виборчої системи не є негативним явищем, адже свідчать про пошук оптимальної моделі виборчої системи. Така практика є виправданою, якщо кожний наступний виборчий закон містить набутий демократичний досвід законодавців у сфері народовладдя. Однак зміст українського законодавства і вибір моделі виборчої системи часто визначалися наявною політичною кон’юнктурою та були політичним рішенням, закріплюючи не так бажання законодавця зробити вибори демократичнішими, як бажання політичної еліти зберегти і зміцнити становище. При цьому звичним стало ухвалення виборчих законів (чи змін до них) під час виборів, що повністю суперечить міжнародним стандартам і негативно впливає на рівень демократичності виборів. Жодна з моделей не виявилася оптимальною.

Самі по собі часті зміни виборчого законодавства та виборчої системи не є негативним явищем, адже свідчать про пошук оптимальної моделі виборчої системи.

Демократію треба зберегти

Із проголошенням незалежності під час виборчих кампаній в Україні відбувався поступовий, однак неухильний процес зниження рівня демократичності виборів. Його найнижчі показники зафіксовано під час президентських виборчих перегонів 2004 р., коли масштаби порушень і використання адміністративного ресурсу досягнули піку. Надалі рівень демократичності виборів став значно вищим. Однак після зміни політичної еліти у 2010 р. наступні виборчі кампанії в Україні показували тенденцію до зниження рівня демократичних виборів, що могло в майбутньому становити загрозу для побудови в нашій державі стабільної демократії західного взірця. Водночас після Революції Гідності і зміни влади спостерігалася подальша демократизація інституту виборів, що й було підтверджено під час позачергових президентських і парламентських виборів 2014 р. Тому важливо, щоб подальші виборчі кампанії не лише зберегли цей рівень демократичності виборів, але й сприяли подальшій демократизації інституту виборів.

Водночас після Революції Гідності і зміни влади спостерігалася подальша демократизація інституту виборів, що й було підтверджено під час позачергових президентських і парламентських виборів 2014 року.

Що відбувається?

Ключові цифри

  • Щоб визначити, скільки мандатів партія отримала у виборчому регіоні, голоси за її регіональний список діляться на виборчу квоту. Виборча квота обчислюється за такою формулою: всі голоси за партії, які подолали прохідний бар’єр, додаються, і отримана сума ділиться на 450 – відповідно до кількості мандатів у Верховній Раді. Наприклад, якщо виборча квота становить 30 тисяч голосів, а партія набрала 65 тисяч, то з її регіонального списку до Верховної Ради проходить два кандидата, навіть якщо кожен з них набрав голосів менше, ніж становить виборча квота.
  • Хто саме з регіонального списку партії отримає мандат, суттєво залежить від голосів, відданих за кандидатів персонально, що, за логікою розробників законопроекту, і робить регіональні списки відкритими. Окремими положеннями виборчого кодексу встановлено правила розрахунків голосів за кандидатів: кількість голосів за кожного кандидата ділиться на кількість всіх дійсних голосів за всі партії у регіональному окрузі й помножується на 100, кандидати ранжуються відповідно до цього відсотка (враховується лише ціла частина, а дробова – відкидається), і мандати отримують ті, хто набрав найбільший відсоток.
  • Окрім цього, всі голоси, які залишаються неврахованими після розподілу мандатів по регіональних списках, – у прикладі, наведеному вище, це 5 тисяч, – стають підставою для розподілення мандатів з загальнонаціонального, так званого “компенсаційного” списку. Якщо сумарна кількість нерозподілених голосів з усіх 27 округів дорівнює, наприклад, 250 тисяч, то при виборчій квоті 30 тисяч партія отримує право на 8 додаткових мандатів. У результаті народними депутатами стають також перші 8 кандидатів з компенсаційного списку, які не здобули перемоги в регіонах
  • Серед значимих новел проекту виборчого кодексу можна відзначити:

–        зниження прохідного бар’єру на парламентських виборах з 5% до 4%;

–        багатомандатна мажоритарна система відносної більшості на виборах до сільських, селищних, районних, районних у містах та міських радах у містах із кількістю виборців менше 90 тисяч;

–        гендерна квота, яка передбачає, що в кожній п’ятірці кандидатів у списках не більше 3  є представниками однієї статі;

–        вимога обов’язкового навчання для членів виборчих комісій;

–        створення регіональних представництв ЦВК;

–        ряд додаткових вимог до передвиборчої реклами на телебаченні тощо.

Як так сталося?

Аналіз ситуації:

  • Виборча система України зазнала суттєвої еволюції з часу проголошення незалежності. Вибори до Верховної Ради України у 1994 р. проходили за мажоритарною системою абсолютної більшості, яка виявилася нерезультативною, вимагала багато фінансів і часу через потребу в проведенні других турів голосування у одномандатних виборчих округах.
  1. У 1998 р. та у 2002 р. вибори до парламенту здійснювались за змішаною виборчою системою – 225 депутатів обиралися за мажоритарною виборчою системою відносної більшості, 225 депутатів – за принципом пропорційного представництва.
  2. На чергових парламентських виборах 2006 р. та позачергових парламентських виборах 2007 р. волевиявлення громадян відбувалося за пропорційною виборчою системою із застосуванням жорстких виборчих списків. З 2011 р. Україна на парламентських виборах повернулася до застосування змішаної виборчої системи.
  3. Чинна на сьогодні змішана виборча система передбачає принцип відносної більшості у мажоритарній складовій та жорсткі партійні списки у пропорційній складовій. Це означає, що керівництво партій самостійно визначає черговість розташування кандидатів у партійному списку і виборці не можуть жодним чином вплинути на порядок проходження кандидатів у парламент, голосуючи за список у цілому. Крім того, чинна виборча система передбачає виборчий поріг у розмірі 5 % (варто зазначити, що у різні роки цей показник набував значення у діапазоні 3-5 %) і не допускає до участі у виборах блоки партій.
  4. На виборах Президента України застосовується мажоритарна система абсолютної більшості. Якщо жоден з кандидатів не набирає більше 50 % голосів виборців, то проводиться 2 тур виборів за мажоритарною системою відносної більшості, в якому беруть участь два кандидати, які набрали найбільшу кількість голосів виборців. Для перемоги у другому турі кандидату необхідно набрати просту більшість голосів виборців.
  5. З 2006 р. ситуація виглядала так: депутати обласних, районних і міських рад обираються за пропорційною виборчою системою із застосуванням жорстких списків; депутати сільських і селищних рад, сільські, селищні і міські голови обираються за мажоритарною виборчою системою відносної більшості.
  6. Важливим кроком реформування інституту виборів в Україні стало прийняття у 2017 р. проекту Виборчого кодексу. Законопроект не тільки покликаний уніфікувати все виборче законодавство країни, але й пропонує низку ключових змін парламентських виборів:
  • запровадження пропорційної виборчої системи з відкритими регіональними списками, за яких виборці голосуватимуть у 27 багатомандатних округах; можливість виборця віддавати голос не лише за партійний список в цілому, але й за конкретних кандидатів з цього списку;
  • зниження виборчого порогу з 5 % до 4 %;
  • обов’язкове навчання членів виборчих комісій тощо.
  1. Попри позитивність цього кроку, варто наголосити на 2 важливих моментах:

– законопроект був підготовлений ще у 2010 р. і нашвидкуруч адаптований до сучасних реалій, тому вимагає доопрацювання (до законопроекту запропоновано внести понад 4 тисячі правок);

– сумнівно, що навіть із ґрунтовним доопрацюванням Виборчий кодекс буде прийнятий (в першому читанні для багатьох депутатів, навіть тих, хто голосували за Виборчий кодекс, його прийняття стало повною несподіванкою; більше того, деякі депутати, виступаючи проти Кодексу, але не бажаючи псувати свій імідж, сміливо голосували за проект, будучи впевненими, що він не буде прийнятим).

Що в сусідів?

Досвід інших країн

  • Жодна виборча система не є ідеальною, тому роблячи вибір певної моделі виборчої системи для конкретної країни, необхідно враховувати цілий комплекс різноманітних чинників, починаючи від традицій та історичних особливостей розвитку держави, і закінчуючи сучасним суспільно-політичним ладом, типом партійної системи, соціально-політичною структурою суспільства тощо. У всіх інших аспектах проблема є неоднозначною і дискусійною.
  • Мажоритарна система відносної більшості використовується, як правило, тільки на парламентських виборах, однак в Європі вона теж не є поширеною. Серед європейських країн, що використовують такий різновид мажоритарної системи, можна назвати Велику Британію, серед країн американського континенту – США та Канаду.
  1. Пропорційна виборча система є набагато більш поширеною на парламентських виборах в Європі. Зокрема, такий її різновид, як пропорційна система із жорсткими (закритими) списками, діє, наприклад, у Греції, Португалії та ін. Інший різновид пропорційної виборчої системи – з преференціями (відкритими списками) – є набагато більш популярним в Європі і застосовується, зокрема, на парламентських виборах в Австрії та Бельгії У Швейцарії існує специфічний різновид пропорційної виборчої системи з преференціями – панашаж, який передбачає, що виборці можуть голосувати як за партію, так і за окремих кандидатів з партійного списку. При цьому виборець може надавати преференції кандидатам з різних партійних списків.
  2. Важливим аспектом функціонування пропорційної виборчої системи є характеристика виборчих округів, які завжди є багатомандатними, однак, можуть застосовуватися у двох варіантах: загальнонаціональні та регіональні виборчі округи. В першому випадку (Україна, Нідерланди) виборчим округом є територія всієї країни, а депутати обираються із єдиного загальнонаціонального виборчого списку партій. В другому випадку регіональні виборчі округи і виборець голосує за регіональний список партій. Такий варіант практикується в більшості європейських країн, де функціонує пропорційна виборча система. Також застосовується варіант, коли основна частина депутатів обирається в регіональних виборчих округах, однак для нівеляції диспропорції певна кількість мандатів перерозподіляється в межах цілої країни (Естонія, також пропонується для України).
  3. Ще одним важливим питанням, яке має безпосереднє відношення до пропорційної виборчої системи, є можливість чи заборона на участь у виборах не лише політичних партій, але й блоків партій. Європейський досвід показує як заборону, так і дозвіл на участь блоків політичних партій у виборчих перегонах. Часто у випадку участі у виборах партійних блоків для них встановлюється більш високий виборчий поріг, ніж щодо політичних партій.
  4. У контексті президентських виборів 2016 р. у США і подальших спроб Росії втручатися у вибори в Європі багато країн або відмовляються від використання е-голосування, або відтерміновують його впровадження. Для ефективного і надійного використання е-голосування повинні бути такі умови:
  • наявність високого рівня довіри громадян до інформаційних технологій і  е-голосування;
  • високий рівень розвитку інформаційних технологій;
  • високий рівень комп’ютерної грамотності;
  • розвинена нормативно-правова база;
  • ефективна і зручна інформаційна система;
  • високий рівень захищеності інформаційної системи.

Що можна зробити?

Варіанти рішень:

  1. Не підтримувати прийняття виборчого кодексу.

      Переваги такого сценарію:

  • виборче законодавство не здійснює ключового впливу на виборчу практику, яка залежить від рівня політичної свідомості і культури виборців;
  • наявна виборча система є доволі продуманою, вона вдосконалювалася роками, а її змішаний характер є компромісом, який нейтралізує недоліки мажоритарної та пропорційної систем і дає змогу проявитися перевагами обох виборчих систем;
  • пропонована виборча система є занадто складною не тільки для пересічного виборця, але й для виборчих комісій і органів влади, відтак практика її реалізації буде складною і призведе до численних порушень;
  • виборча реформа і зміни до виборчого законодавства українська влада намагається реалізувати перед виборами, що є порушенням демократичних стандартів, відповідно до яких прийняття нового виборчого законодавства або  внесення змін до чинного повинно відбуватися не пізніше, ніж за рік;
  • українські громадяни вже звикли до чинних виборчих правил і кардинальні нововведення лише дезорієнтують пересічного виборця.
  1. Підтримка виборчого кодексу в цілому, критика його окремих положень.

Переваги такого варіанту:

  • збільшення шансів на прийняття вдосконаленого виборчого кодексу, який зробить виборче законодавство більш досконалим, а виборчу практику більш демократичною;
  • уніфікація виборчого законодавства як важлива умова відсутності правових колізій і ефективного застосування виборчого закону.

Що пропонує Українська Галицька Партія?

Позиція щодо виборчих моделей:

Країні потрібен комплексний підхід до виборчої реформи, який  включатиме внесення законодавчих змін:

  • уніфікація виборчого законодавства та приведення його у відповідність до міжнародних демократичних стандартів,
  • інтенсифікація процесу реформування сфери судочинства (запровадження реальної відповідальності за вчинені під час виборів правопорушення) та інформаційної сфери (незалежність мас-медіа, яка сприятиме об’єктивному висвітленню виборчої кампанії і її прозорості),
  • популяризація ідей реформування виборчої системи серед українців і детальні роз’яснення суті, особливостей і переваг нового виборчого кодексу.

Для цього необхідно здійснювати такі кроки:

Крок 1. Провести зустрічі з виборцями для роз’яснення ідеї виборчої реформи, її комплексного характеру і необхідності вдосконалення пропонованих законодавчих змін.

Крок 2. Здійснити тиск на парламентарів (через ЗМІ, депутатські приймальні, акції прямої дії, органи місцевого самоврядування тощо) з вимогою прийняття вдосконаленого Виборчого кодексу.

Крок 3. Провести просвітницьку кампанію про суть і особливості нової виборчої системи, особливості здійснення волевиявлення і формування влади в нових умовах.

Крок 4. Ініціювати ефективну і справедливу судову реформу, яка дасть змогу притягати до відповідальності винних у здійсненні правопорушень під час виборів.

Крок 5. Підтримати ключові зміни у виборчому кодексі:

–          запровадити пропорційну виборчу систему з відкритими партійними списками. Це дозволить уникнути деперсоніфікації і нівелює корупційні схеми під час формування виборчих списків політичних партій;

–          здійснити територіальний поділ країни на 27 виборчих округів з регіональними партійними списками. Це дасть змогу забезпечить регіональне представництво інтересів виборців, збільшить відповідальність і ефективність депутатів перед виборцями;

–          застосувати гендерну квоту під час формування партійних списків. Це дасть змогу забезпечити рівномірніше представництво різних статей у парламенті;

–          запровадити обов’язковість навчання членів виборчих комісій. Обов’язковою умовою ефективного функціонування виборчих комісій має стати суттєве підвищення рівня оплати праці членів виборчих комісій усіх рівнів і розробка ефективних механізмів протидії корупційним схемам у процесі підготовки.

Крок 6. Ініціювати внесення змін, доповнень чи вдосконалення таких положень виборчого кодексу:

–          зменшення розміру виборчого порогу з 4 % до 3 %. Це дасть змогу  адекватніше представити інтереси різноманітних суспільних груп в парламенті, сприятиме розвитку політичних партій, збільшить рівень пропорційності виборчої системи і мінімізує втрату голосів виборців;

–          повернення вимоги щодо відсутності судимості за навмисний злочин у кандидатів у президенти і народні депутати (проект виборчого кодексу суперечить Конституції), що не допускатиме до влади людей з кримінальним минулим;

–          ліквідація (або модифікація) процедури збору підписів на підтримку висунутих кандидатів. Збір підписів супроводжується підкупом і зловживаннями, тому його можна використовувати лише за умови наявності дієвих механізмів нейтралізації зловживань. На виборах президента незрозумілою є підміна підписів виборців підписами осіб, які мають представницькі мандати. На місцевих виборах збір підписів недоцільний, особливо на рівні невеликих сіл і містечок;

–          обмеження фінансування виборчих фондів суб’єктів виборчого процесу, що дасть змогу обмежити масштаби передвиборної агітації і поширення політичної реклами, відтак поставить кандидатів чи партії у більш рівні умови під час виборів. Водночас такі обмеження не повинні перешкоджати можливості для кандидатів і партій проводити повноцінні виборчі кампанії;

–          надання можливості участі у парламентських виборах не лише політичним партіям, але й блокам, це збільшуватиме спектр представництва політичних сил у парламенті, рівень представництва інтересів українців у владних структурах;

–          включення до складу виборчих комісій фахівців з виборів для збільшення рівня професіоналізму виборчих органів; запровадження практики призначення членів виборчих комісій з правом дорадчого голосу, які стежитимуть за діяльністю комісій, вноситимуть пропозиції, відстоюючи тим самим інтереси політичних сил;

–          спрощення механізму голосування виборців. Для цього варто передбачити наявність у виборчому бюлетені переліку всіх регіональних списків партій (а не тільки місця для внесення виборцем порядкового номеру регіонального списку партій, що може дезорієнтувати виборців)

ініціатива розробки законодавчої бази для впровадження механізму електронного голосування як додаткового способу волевиявлення,

– забезпечення безпеки виборів під час російської агресії.

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!

[recaptcha]