Теплопостачання

Суть проблеми

Система без майбутнього

Система комунального теплопостачання – найбільш проблемна сфера. Вона має непрозору тарифну політику, значні втрати теплової енергії і характеризується відсутністю стратегії подальшого розвитку. Енергоефективність всього житлово-комунального сектору, який споживає майже 45% усієї енергії в Україні, у 4 рази нижча за відповідний показник західноєвропейських країн.

Забагато корупційних складових

Залежність систем теплопостачання більшості міст від одного виду палива – газу, формування тарифів за принципом “собівартість+6%”, багатокілометрові траси, що несуть до 30-40% втрат тепла, збережена з радянських часів система “одна котельня – велика кількість будинків”, відсутність реального обліку та надмірне споживання призводить до постійного підвищення рахунків для населення.

Українці – заручники монополістів

Тепло буде дешевшим, якщо ринок відкриють для різних виробників.

У централізованому теплопостачанні України більшість виробників та постачальників теплової енергії належать до комунальної або державної власності. Ситуацію могла б виправити ліквідація вертикально-інтегрованих монополій та конкуренція на ринку теплової енергії – це б дозволило усунути більшість недоліків існуючої системи та залучити приватні інвестиції, у першу чергу,  в найбільш економічно доцільне заміщення газу іншими видами палива. Тепло буде дешевшим, якщо ринок відкриють для різних виробників. Є підприємці, які готові давати дешевше тепло. Проте їх не пускають на ринок.

Що відбувається? Ключові цифри

  1. Централізованим опаленням обладнано 12,6 млн квартир, тобто близько 65% житлового фонду.
  2.  Значна частина тарифу на тепло – це ціна палива, 90% якого у структурі виробництва теплової енергії становить газ (всього 7,2 млрд.м3 у 2015 році).
  3. Високі ціни на природний газ, який переважно використовується у сфері централізованого теплопостачання,  і нераціональне споживання (за опалювальний сезон в Україні споживається близько 180 кВт на 1 м2, у Польщі – 90 кВт, у Німеччині – 50 кВт) є причиною щораз більших витрат з гаманців українців.
  4. Держава в опалювальному сезоні 2015-2016 років переплатила за субсидіями більш ніж 14,5 млрд. гривень.
  5.  У масштабах країни на модернізацію всієї системи теплопостачання необхідні кошти, співрозмірні з річним бюджетом України.
  6.  За даними звіту Міністерства регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ (“Теплова енергетика у ЖКГ: стан та перспективи”, 2016 рік), для скорочення споживання газу на 5,0 млрд.м3 в рік сума необхідних вкладень становить 25 мільярдів доларів.
  7. За даними Програми розвитку ООН в Україні близько 22% енергії втрачається при виробництві, 25% – під час транспортування та 30% – при використанні.
  8.  В Європі тепловтрати становлять 4 %, в Україні – 40 %.
  9. Збитки теплопостачальних підприємств на рік лише у Львові обходяться місту як 8 дитячих садочків  або 52 км відремонтованих доріг.

Як так сталося?

Аналіз ситуації:

  • До сьогодні відсутній реальний облік наданих послуг, тож мешканці багатоповерхівок оплачують значно більшу кількість теплової енергії, ніж фактично отримують. Більшість нарахувань проходить за нормативами так званого  середнього споживання (63% або 7,9 млн квартир у 2015 році). У порівнянні з нормами ДБН часто вищі на 90–150% (у деяких регіонах перевищують норми тепловитрат Якутії у Росії).
  • У централізованому теплопостачанні України більшість виробників та постачальників теплової енергії найчастіше поєднують діяльність із виробництва, транспортування та постачання. При оплаті застосовуються два тарифи – з лічильником (за 1 гігакалорію) та без лічильника (за опалення 1 м2), які затверджуються уповноваженим державним органом (НКРЕКП) для кожного теплогенеруючого підприємства на підставі економічно обгрунтованих планованих витрат.
  • З радянських часів збереглася система “одна котельня – велика кількість будинків”. Через це  багатокілометрові траси несуть величезні втрати тепла – до 30-40%.
  • Основні фонди системи комунального теплопостачання дуже зношені, а місцеві бюджети є обмежені у коштах для модернізації міської господарки.
  • Системи теплопостачання більшості українських міст є залежними від одного виду палива – природного газу.
  • Виробники та надавачі житлово-комунальних послуг самостійно і подають на затвердження НКРЕКП ціни і тарифи на житлово-комунальні послуги. Відповідно вони не зацікавлені у зниженні собівартості тепла. Тут виникають підстави для масштабної корупції.
  • Незважаючи на закон про відкритість тарифоутворення, споживач не може чітко зрозуміти, за що платить. Тарифи досі не є відкритими.
  • Дисбаланс теплових господарств посилює і збільшує собівартість послуг масове від’єднання споживачів (цілих будинків чи окремих квартир) та перехід на індивідуальне опалення.
  • Діюче в Україні законодавство, зокрема закон “Про теплопостачання”, передбачає право доступу до мереж теплогенеруючих підприємств різних форм власності з покладенням обов’язків з організації конкурсів із закупівлі на місцеві органи влади. Проте впровадженню конкурентного ринку теплопостачання заважає відсутність встановленого порядку організації таких конкурсів. А також неврегульованість технічних аспектів роботи кількох незалежних виробників в одній мережі.

Що в сусідів?

Досвід інших країн

  •  У Європі частка централізованого опалення складає лише близько 13%. Там багато  індивідуальних будинків (64%) і відмінні особливості клімату південної Європи. Проте у новій Стратегії ЄС з опалення і охолодження (2016 р.) планується, що до 2050 року його частка зросте до 50%.
  • Найбільший відсоток виробництва тепла у централізованих системах припадає на країни Балтії і північної Європи, які мають схожі з Україною кліматичні умови: Латвія – 65%, Данія – 63%, Литва – 57%, Естонія – 62%, Польща – 53%, Швеція – 52%, Фінляндія – 50%, Ісландія – 92%.
  • У Європі система центральне опалення побудована на принципі «1 котельня – кілька будинків» (5-10), тому втрати тепла при транспортуванні мінімальні. Приблизно 75% тепла виробляється з викопних видів палива, а 18% – з відновлюваних джерел енергії.
  • Щораз більше міст у ЄС, зокрема, у Північній, Центральній і Східній Європі, впроваджують, модернізують і розширюють мережу центрального опалення (Амстердам, Варшава та ін..). У Данії частка відновлювальних джерел енергії становить 42%, тепловтрати магістральних та розподільних трубопроводів складають всього близько 4%, ККД ТЕЦ сягає 90% .
  • Більшість європейських країн створили конкурентний ринок теплової енергії, решта – рухаються в цьому напрямку.
  • У різних країнах ЄС частка приватних форм власності в централізованому теплопостачанні складає до 40% – Швеція, Данія (35% виробництва тепла у формі кооперативів), Фінляндія (14% виробництва тепла), Литва (40% виробництва тепла – оренда комунального майна), Австрія (10% виробництва тепла), Латвія(10% виробництва тепла).
  • Повністю у державній чи комунальній власності об’єкти теплоенергетики в містах Гельсінкі, Мюнхен, Ґетеборг, Відень, Будапешт), у приватній власності – Берлін, Гамбург, Упсала, Мальме.
  •  В Європі ринок центрального теплопостачання функціонує за двома базовими моделями:
  1. модель «єдиного продавця»: постачальник тепла/оператор мережі продає тепло споживачам одного типу на рівних умовах і за однаковими цінами. Відповідальність лежить на одній компанії, наприклад, оператору магістральної мережі. Він повинен
  2.  модель «відкритих тепломереж»: виробник тепла має гарантований доступ до мережі за умови, що він напряму продає тепло власним клієнтам. Модель реалізується лише в кількох містах Польщі і Фінляндії).

Що можна зробити?

Варіанти рішень

  • збереження існуючої моделі теплопостачання, за якою єдиним виробником теплової енергії залишаються комунальні підприємства.

Монополізм комунальних підприємств  завжди залишатиметься причиною зростання вартості теплової енергії і є підґрунтям для масштабної корупції. Високі тарифи та претензії мешканців до якості послуг спричиняють масові відключення окремих квартир та будинків від центрального опалення, це стає причиною розбалансування системи та збільшує собівартість опалення для тих, що залишаються.

  • повна відмова від централізованого опалення і перехід на індивідуальне опалення чи автономні будинкові котельні

Повний перехід на індивідуальне опалення призводить до руйнації системи централізованого опалення, відновлення якої буде практично неможливе в майбутньому.

Індивідуальне опалення має перевагу для невеликих населених пунктів з низькою концентрацією населення та віддалених від виробників теплової енергії місцях, де централізоване опалення невигідне через високих витрат на транспортування тепла. У районах густої забудови такий варіант вирішення проблеми зараз є вигідним для споживача (можливість самостійного регулювання температури і, відповідно, оптимальне використання тепла).

Повний перехід на індивідуальне опалення призводить до руйнації системи централізованого опалення.

Проте це не вигідно через вирівнювання цін на газ для населення і промисловості, неможливість використання інших дешевших видів палива, димоходи та вентиляція більшості нинішніх багатоповерхівок не пристосовані для відводу продуктів згоряння від індивідуальних котлів і спалювання природного газу у житлових будинках вважається найнебезпечнішою з усіх інших сфер його використання. Повний перехід на індивідуальне опалення призводить до руйнації системи централізованого опалення, відновлення якої буде практично неможливе в майбутньому.

  • передача в концесію чи приватизація всієї системи комунального теплопостачання

Приватизація об’єктів теплоенергетики комунальної власності заборонена законом, хоча концесія успішно застосовується у Європі. Перевагами для місцевих громад при цьому є збереження об’єкту концесії у комунальній власності і економія коштів місцевих бюджетів на розвиток. В Україні практично немає успішних прикладів передачі в концесію об’єктів комунального теплопостачання через недосконалості концесійного законодавства і труднощі взаємодії приватного інвестора з органами влади.

  • демонополізація і створення конкурентного середовища в теплопостачанні

Необхідне розділення комунальних підприємств на підприємства з виробництва теплової енергії і підприємства з постачання і реалізації тепла. Такі дії не дозволять маніпулювати показниками витрат у виробництві чи втрат тепла в мережах, за які в кінцевому результаті платить споживач. Впровадження прозорого механізму доступу до теплових мереж, які повинні залишатись в комунальній власності, не потребує додаткового витрачання коштів, крім витрат на організаційно-правові заходи.

Що пропонує Українська Галицька Партія?

Позиція щодо теплопостачання

План дій:

Крок 1. Українським містам потрібен аудит і концепція теплопостачання

Проведення детального аудиту і перегляд концепції схем теплопостачання міст з передбаченням умов їх функціонування в умовах ринку, врахуванням скорочення споживання тепла після запровадження управління споживанням та термомодернізації будівель. При цьому важливим є врахування економічної доцільності функціонування різних видів теплопостачання в окремих містах.

Крок 2. Розділити виробників і постачальників тепла

Розділення комунальних теплопостачальних підприємств на підприємства з виробництва тепла і підприємства з постачання тепла. Такий крок внесе прозорість у формування тарифів, унеможливить приховування неефективності виробництва і втрат тепла в мережах, за які платить споживач.

Крок 3. Допустити на ринок тепла різних виробників

Передбачити у програмах розвитку комунального господарства, інвестиційних планах підприємств теплової енергетики створення умов для доступу до тепломереж незалежних виробників теплової енергії,  у тому числі шляхом оренди чи концесії. Теплові мережі як важливий інфраструктурний об’єкт повинні залишатися комунальній власності.

 

ПОВІДОМИТИ ПРО ПОМИЛКУ

[recaptcha]

Повідомити

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!

[recaptcha]