Е-демократія

Суть проблеми

Дорого і неефективно

В Україні існують передумови або певні кроки впровадження інформаційно-комунікативних технологій у виборчий процес. Йдеться, в першу чергу, про Державний реєстр виборців – постійно оновлювану електронну базу даних, яка може використовуватися для формування виборчих списків, надання органам влади необхідної статистичної інформації, перевірки достовірності зібраних підписів на підтримку кандидатів чи політичних сил. Крім того, слід згадати спробу запровадження під час парламентських виборів 2012 році постійної відеозйомки приміщення для голосування. У результаті будь-хто з громадян міг через Інтернет спостерігати онлайн за голосуванням. Однак ця ініціатива не отримала свого подальшого втілення через проблеми реалізації, дорогу вартість і неефективність.

Ніби є, але немає

Більшість обов’язків із реалізації е-урядування в Україні покладена на Державне агентство з питань електронного урядування, проте до сьогодні, з юридичної точки зору, практично не здійснено жодних вдосконалень існуючих інструментів е-демократії, не кажучи вже про розробку нових.

Розчарування неминуче

Як зазначають експерти, після того, як кількість електронних петицій до глави держави сягнула більше 10 тисяч, сайт просто перетворився на своєрідний форум, де можна висловити думки з будь-якого приводу.

У 2017 році жодна з петицій не набрала необхідної кількості голосів. З одного боку, це може свідчити про розчарування в ефективності е-петицій, які мають формальний характер і не враховуються владою. З іншого боку, така ситуація є закономірною, адже така кількість петицій дозволяє припустити, що перелік суспільно важливих питань для українського суспільства вичерпався. Як зазначають експерти, після того, як кількість електронних петицій до глави держави сягнула більше 10 тисяч, сайт просто перетворився на своєрідний форум, де можна висловити думки з будь-якого приводу.

Що відбувається?

Ключові цифри

1. Застосування електронних петицій стало можливим після внесення змін до закону «Про звернення громадян». Крім президентського сайту надати можливість подавати петиції також повинні Верховна Рада, Кабінет міністрів і органи місцевого самоврядування. Для отримання офіційної відповіді від центральних органів влади необхідно зібрати 25 тисяч голосів підтримки протягом 3 місяців, кількість потрібних голосів на місцях визначає сама місцева рада.

2. За оцінкою ООН, Україна піднялася на 45 позицій за розвитком електронної участі громадян за останні два роки і увійшла у топ-35 країн світу за цим показником.

3. В Україні електронними інструментами користуються 5–6 млн. громадян, прогнозують, що до 2020 р. користувачів буде у 3 рази більше.

4. Загалом за 3 роки після запровадження цього інструменту е-демократії українці скерували близько 30 000 електронних петицій до глави держави, понад 900 – до парламенту і близько 650. Активно інструмент електронних петицій застосовувався і на рівні органів місцевого самоврядування, які отримали на сьогодні близько 15 000 електронних звернень від громадян.

5. Більш ніж 250 міст і регіонів запровадили цей механізм, якими користуються понад мільйон громадян. На думку фахівців, найефективніше електронні петиції показала себе на місцевому рівні.

6. За результатами опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), яке проводилось у першому кварталі 2015 року, було з’ясовано такі проблеми:

• наявність низького інтересу користувачів мережі Інтернет (21%) до електронної взаємодії із владою;

• брак компетенції у сфері електронного урядування та електронної демократії. Тільки 14% респондентів розуміють зміст поняття «електронне урядування». 79% респондентів ніколи не чули терміну «електронна демократія»;

• низькі показники електронної взаємодії між урядом та громадянами. Тільки 19% респондентів використовують інформаційно-комунікативні технології для взаємодії із урядом (серед користувачів мережі Інтернет тільки 33% віддають переваги електронній взаємодії з владою).

7. Серед осіб з вищою освітою користуються мережею Інтернет 85%, серед осіб з неповною середньою освітою – 20% , серед осіб з середньою освітою – 33%.

Як так сталося?

Аналіз ситуації:

1. Головні інструменти, які стосуються політичної сфери:

• електронне голосування,
• електронний уряд,
• електронні петиції.

2. У схваленій урядом України 17 січня 2018 р. Концепції розвитку цифрової економіки та суспільства України на 2018-2020 роки зазначається, що одним з найбільш перспективних в умовах України напрямів розвитку є електронне голосування. На думку авторів документу, електронне голосування є найпростішою формою е-демократії, однак його реалізація містить велику кількість політичних і організаційних викликів.
Законодавці, обґрунтовуючи доцільність впровадження е-голосування, наголошують на таких аргументах:

• електронне волевиявлення поступово впроваджується у різних країнах світу; оснащення голосування електронними засобами сприятиме оптимізації виборчих технологій в Україні;
• за відповідних умов електронне голосування і електронні вибори можуть бути більш чесними, прозорими та ефективними, ніж традиційні;
• електронне голосування збільшує участь громадян у волевиявленні (особливо – молоді), підвищує загальну оперативність отримання результатів голосування, дає можливість скористатися виборчим правом дистанційно, покращить репрезентативність і якість виборів.

3. Позитивний крок на шляху утвердження е-уряду і е-урядування – створення 4 червня 2014 р. Державного агентства з питань електронного урядування. Агентство є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується урядом і який реалізує державну політику у сферах інформатизації, е-урядування, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, розвитку інформаційного суспільства.

Основні завдання агентства:

1) реалізація державної політики у сфері інформатизації, електронного урядування, формування і використання національних електронних інформаційних ресурсів, розвитку інформаційного суспільства;

2) внесення на розгляд уряду України пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері електронного урядування.

Основні напрями діяльності агентства:

• інформаційна безпека,
• охорона навколишнього природного середовища,
• електронна медицина,
• електронна культура, наука та інновації,
• електронна освіта,
• електронна демократія,
• електронне урядування,
• електронна економіка,
• доступ до інформації та знань,
• інформаційна інфраструктура,
• запобігання і виявлення корупції та ін.

3. З 2015 р. в Україні функціонує програма «Електронне врядування задля підзвітності влади та участі громади» (EGAP), яка фінансується Швейцарією і виконується Фондом Східна Європа та Фондом InnovaBridge. Цільовими регіонами програми є Вінницька, Волинська, Дніпропетровська та Одеська обл., а період реалізації програми – 2015-2019 рр.. Програма спрямована на використання новітніх інформаційно-комунікаційних технологій, що допомагатимуть вдосконалити якість врядування, покращать взаємодію влади та громадян та сприятимуть соціальним інноваціям в Україні.

5. Про ефективність електронних петицій в Україні свідчать і певні успішні приклади вирішення проблем в результаті використання цього інструменту електронної демократії. Зокрема, у Дніпрі виділили понад 10 млн. грн. на ремонт басейну, у Львові розпочали створення ландшафтного заказника, а в Києві запровадили нічні маршрути громадського транспорту. Також завдяки популярній електронній петиції про скасування розмитнення та акцизного збору на імпорт автомобілів парламент ухвалив закон про часткове зниження акцизу на вживані авто з ЄС. Крім того, за допомогою електронних петицій була спрощена процедура надання громадянства іноземцям, які захищають Україну в зоні бойових дій, а також врегульовано законодавчий статус коледжів та технікумів.

Експерти вважають, що в електронних петицій великий потенціал у налагодженні діалогу між владою і громадянами

6. Одним із головних здобутків, якого вдалося досягти в регіонах, – це те, що органи місцевого самоврядування почали залучати до розгляду петицій їхніх авторів. Це дозволяє їм обговорити з владою гострі проблеми, які непокоять мешканців громади, та долучитися до вирішення нагальних питань. Експерти вважають, що в електронних петицій великий потенціал у налагодженні діалогу між владою і громадянами, однак для цього необхідно, щоб обидві сторони були готові до пошуку конструктивних рішень та спільної роботи.

7. Перешкоди і проблеми на шляху ефективного використання інформаційно-комунікативних технологій у державному управлінні:

• Низький рівень грамотності та свідомості українських громадян;
• Наявність цифрового розриву між різними прошарками суспільства (нерівність у використанні Інтернету між міським та сільським населенням; молоддю і літніми людьми, за рівнем освіти);
• Наявність цілого комплексу загроз інформаційній безпеці, головною серед яких є інформаційна війна Росії. Інструменти е-демократії можуть стати інструментами фальсифікації.
• Відсутність дієвої відповідальності за зловживання та фальсифікації під час використання інструментів електронної демократії.
• Недосконалості правил використання е-петицій (недосконалість інтерфейсу, його хаотичність та відсутність систематизації; порушення персональних даних підписантів е-петицій наявність не тільки кількісної інформації, але й персональних даних підписантів на сайті; складність реєстрації, відсутність інформації про особливості функціонування сайту; відсутність належних фільтрів щодо петицій з подальшим їх відхиленням за умов, що проблематика петиції не відповідає компетенції адресата).
• Зловживання електронними петиціями (маніпуляція громадською думкою з боку опозиції, використання електронних петицій як інструменту тиску на владу; використання для реалізації комерційних чи приватних інтересів; задля жарту); використання ворогами України з метою її дискредитації).

Що в сусідів?

Досвід інших країн

Типи країн за критерієм їх розуміння електронного голосування:

• держави, які не застосовують форми електронного голосування на виборах в силу їх недостатньої технологічної розробленості (Україна, Білорусь, Ірландія, Туреччина, Монако, Аргентина та інші);
• держави, які застосовують форми електронного голосування виключно на виборчій дільниці (Бельгія, Нідерланди та інші );
• держави, які бачать перспективу в подальшому впровадженні Інтернет-голосування в умовах неконтрольованого (віртуального) середовища (США, Бразилія, та інші).

2. У доповідях Європейської комісії за Демократію через Право (Венеціанська Комісія) (European Commission for Democracy through Law – Venice Commission), присвячених проблемам відповідності віддаленого голосування стандартам Ради Європи., містяться рекомендації:

електронне голосування може використовуватися лише за умови, що система є безпечною/захищеною і надійною;
система електронного голосування повинна бути прозорою, тобто надавати можливість перевірки щодо її функціонування;
виборці повинні мати нагоду одержати підтвердження свого вибору і виправити його у разі допущення помилки;
для полегшення перерахунку голосів у разі конфліктної ситуації може передбачатися процедура роздрукування голосів.
Переваги застосування електронного голосування (е-голосування) у виборчому процесі:

– швидкий підрахунок голосів та точніші результати;

– зручний спосіб голосування,

– підвищена участь у виборах при використанні інтернет-голосування;

– запобігання шахрайству на виборчих дільницях;

– зменшення можливостей для тиску на виборців під час волевиявлення;

– суттєве зростання рівня залученості та довіри громадян до виборів (насамперед молоді).

Недоліки застосування електронного голосування у виборчому процесі :

– обмежена відкритість та розуміння системи для неекспертів;

– брак узгоджених стандартів для систем е-голосування;

– порушення таємності голосування у системах, які здійснюють ідентифікацію виборця;

– ризик маніпуляцій інсайдерів із привілейованим доступом до системи чи зовнішніх хакерів;

– збільшення коштів на придбання та обслуговування систем е-голосування;

– збільшення вимог до захисту системи під час та між виборами;

– обмежені можливості перерахунку голосів;

– брак публічної довіри до е-голосування;

– відсутність можливості отримати докази про правопорушення у випадку підозри у фальсифікації та, відповідно, ефективно оскаржити правопорушення;

– недоступність Інтернету для значної частини населення;

– відсутність чи низький рівень комп’ютерної грамотності певних категорій громадян;

– збільшення «цифрового розриву» суспільства.

3. Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи електронну петицію визначають як доставлену в електронний спосіб рекомендацію, або зауваження до демократичного інституту. Цей інструмент взаємодії суспільства та влади на сьогоднішній день використовують вже більше 75 держав світу, серед яких, і Україна.Що можна зробити?

Варіанти рішень

1. Виступати проти подальшого впровадження електронної демократії і її інструментів в Україні.

Аргументи “за”:

рівень розвитку інформаційного простору та інформаційного суспільства в Україні не дають змоги ефективно втілювати електронну демократію на практиці;
рівень активності, свідомості та комп’ютерної грамотності українських громадян є занадто низьким та не відповідає необхідним умовам для ефективного функціонування електронної демократії та її інструментів;
в Україні відсутній надійний захист та можливість забезпечення інформаційної безпеки, які є важливою умовою нейтралізації численних загроз та ефективності втілення електронної демократії;
в умовах гібридної війни Росії електронна демократія та її складові можуть стати дієвими інструментами в руках агресора для дестабілізації та дискредитації нашої держави.

Аргументи “проти”:

звинувачення у консерватизмі і небажанні йти в ногу з часом;
відсутність прогресу ефективності державного управління, державних послуг в прозорості влади;
збереження і поглиблення корупції;
негативний вплив на міжнародний імідж України.

2. Повномасштабна інтенсивна підтримка розвитку е-демократії, намагання максимально втілювати її інструменти у всі сфери суспільства.

Аргументи “за”:

• модернізація суспільно-політичного життя;
• зростання іміджу України як держави-реформатора і модернізатора;
• масштабна інформатизація українського суспільства, інтенсивний розвиток комп’ютерних наук і програмного забезпечення;
• зростання прозорості процесу державного управління;
• зменшення корупції владних структур;
• зростання якості послуг, які надаватиме влада.

Аргументи “проти”:

• висока вартість процесу впровадження інструментів е-демократії, необхідність оперативного виділення значних коштів з державного бюджету;
• неповна ефективність інструментів електронної демократії, зважаючи на низький рівень свідомості і культури українців, низький рівень розвитку інформаційно-комунікативних технологій;
• можливість маніпулювання громадською думкою, зловживання і фальсифікації результатів;
• відсутність надійного захисту і поява численних загроз для втілення е- демократії;
• збої в роботі інформаційно-комунікативних систем як результат відсутності належного тестування програмних продуктів та інтенсивного впровадження інструментів електронної демократії.

Що пропонує Українська Галицька Партія?

Позиція щодо впровадження е-демократії:

Комплексний і зважений підхід до електронної демократії, поступове та поетапне впровадження її інструментів в Україні.

Крок 1. Внести законодавчі зміни, які передбачають приведення законодавства у відповідність до міжнародних демократичних стандартів.

Крок 2. Розвивати інформаційно-комунікативні технології і незалежні медіа.

Крок 3. Збільшувати рівень доступності інформаційних систем і технологій.

Крок 4. Підвищувати рівень політичної свідомості і культури громадян, комп’ютерної грамотності.

Крок 5. Популяризувати ідеї електронної демократії, детально роз’яснювати суть, особливості і переваги для людей і держави.

Крок 6. Тестувати інформаційні системи і програмне забезпечення для інструментів електронної демократії.

Крок 7. Поступово впроваджувати інструменти е-демократії з подальшим розширенням як територіальних масштабів їхнього застосування, так і кількісних параметрів самих інструментів.

Крок 8. Забезпечити інформаційну безпеку і нейтралізацію загроз інформаційній сфері розвитку суспільства.

Аргументи “за”:

1. комплексність реформи, і як наслідок – демократизація державного управління в Україні;
2. зростання рівня політичної свідомості та культури, рівня комп’ютерної грамотності, зростання політичної участі і рівня контролю громадянського суспільства за владою;
3. модернізація України і зростання її іміджу;
4. зростання прозорості політичної сфери, зменшення рівня корупції, відтак демократизація суспільно-політичного ладу в державі;
5. зростання якості адміністративних послуг.

Такий підхід зумовлює необхідність УГП відстоювати такі ідеї електронної демократії:

• проведення зустрічей з громадянами та популяризація ідей електронної демократії;
• використання інструментів електронної демократії паралельно з традиційними демократичними механізмами;
• використання інструментів електронної демократії лише у випадку наявності надійних механізмів їх захисту від внутрішніх та зовнішніх загроз;
• активного використання вже діючих інструментів електронної демократії (наприклад, електронних петицій) для популяризації ідей партії та досягнення партійних інтересів;
• створення законодавчої бази, яка відповідатиме міжнародним стандартам та дасть змогу ефективно впроваджувати інструменти електронної демократії;
• поширення інформаційних технологій та доступу до мережі Інтернет на всій території України;
• використання ЗМІ як майданчиків для форумів та дискусій;
• подолання цифрового розриву, який існує в українському суспільстві;
• співпраці державних органів з інститутами громадянського суспільства, експертами та міжнародними партнерами у розробленні проектів нормативно-правових актів, стандартів та впровадженні пілотних проектів е- демократії;
• ретельної експертизи різних сфер діяльності органів влади, наявності політичної волі керівництва до структурних змін, необхідних для впровадження інструментів електронної демократії;
• проведення владою навчальних програм, тренінгів та використання інструментів, які гарантують інклюзію всіх суспільних груп у процес впровадження електронної демократії;
• розробки дорожньої карти для планування, втілення та моніторингу впровадження електронної демократії;
• запровадження відповідальності осіб за неналежне втілення інструментів електронної демократії, яке входить до сфери їхньої компетенції;
• запровадження відповідальності за фальсифікацію результатів, отриманих завдяки використанню інструментів електронної демократії;
• ефективного впровадження електронного голосування,
• ефективного впровадження електронних петицій.