Андрій Смолій: "Закон про мову назавжди вирішить питання єдності"

Голова Київської міської організації Української Галицької Партії, громадський активіст, координатор ініціативи “Геть від Москви! Київ”, заступник голови громадської спілки “За україномовний Київ” Андрій Смолій був членом однієї із робочих груп, які до минулого тижня доопрацьовували законопроект про державну мову №5670-д, який у першому читанні Верховна Рада прийняла 4 жовтня. Нам Андрій розповів про те, над чим працювала група та чому необхідно дослухатися до її порад.

“Одразу ж після того, як Верховна Рада прийняла законопроект про державну мову у першому читанні, було створено кілька робочих груп для його доопрацювання. В одній з них працював я. За два з половиною тижні ми напрацювали 91 правку до законопроекту. Сподіваємося, що комітет з питань культури і духовності та депутати зможуть прийняти його в тому вигляді, в якому він повинен бути, щоб дійсно стати рушійною силою для дерусифікації і українізації публічного простору.

До нашої робочої групи входили громадські активісти, які займаються мовним питанням. Зокрема, Олексій Кляшторний, Іван Сікора, Юрій Ходорів та інші активісти з громадський організацій та різних середовищ. Також були помічники народних депутатів різних політичних сил.

Що стосується самих правок, то варто згадати статтю 20-ту законопроекту – про телебачення та радіомовлення. Це одна з найважливіших статей. Той варіант, в якому її прийняв парламент у законопроекті про мову, не вирішує питання, які постали щодо дерусифікації теле- та радіопростору. Тому ми більш детально встановили норми, яким чином має регулюватися вживання української мови в ефірах телебачення та радіо. Наприклад, не 75%, а 90% української мови в ефірах – протягом наступних трьох років. Це забезпечує поетапний перехід на українську мову, щоб депутати різних політсил змогли прийняти цей законопроект. Саме тому робоча група пішла на компроміс. Я вважаю, що в теле- та радіопросторі України повинно бути 100% української мови. Це загальносвітова практика. Так є в більшості країн Європи, крім тих держав, які створені штучно у зв’язку з певними історичними обставинами, а такі національні держави, як Польща, Франція, Іспанія, Італія, Греція, мають свою єдину державну мову і на телебаченні, і на радіо. Тому моя позиція – це 100% української. Але, наразі, робоча група прийняла консенсусом рішення: ми пропонуємо 90% української мови. Але думаємо, як можна дійти до 100%.

Також ми працювали над питаннями, які стосуються галузі обслуговування, проведення заходів, реклами, тобто публічні заходи, які повинні бути українською мовою. Зокрема, ми прорегламентували абсолютно різні види реклами: від реклами в Інтернеті до білбордів, телебачення тощо. Вся реклама, за нашою редакцією, має бути єдиною державною мовою.

Для нас важливі механізми,
за якими цей закон буде реалізований у майбутньому.

Тому ми детальніше прописали, яким чином повинен працювати секретаріат Уповноваженого з питань української мови, які повноваження він матиме, які департаменти, працівники й інші органи державної влади будуть нести відповідальність за різні галузі вживання української мови. Щоб не роздувати штат чиновників, це має бути невелика структура. Уповноважений і не більше 10-20 працівників. Бо певна група людей повинна контролювати виконання закону. У нас є дуже багато гарних законів, які регулюють різні галузі життя. Але їх не виконують. З тієї простої причини, що немає санкційних механізмів. Якщо не буде штату людей, які можуть ефективно контролювати виконання цього закону, ми ж розуміємо, що цей закон не будуть виконувати, він залишиться лише на папері.

Можна прописувати найкращі статті, можна прописувати найкращі норми, але якщо не буде механізму, як їх будуть виконувати, які будуть санкції за їх невиконання, ми ніколи не зможемо зрушити з мертвої точки ту ситуацію, яка в нас зараз є в державі.

Коли цей законопроект можуть ухвалити у другому читанні? Сподіваємося, що всі ці правки будуть опрацює комітет Верховної Ради з питань культури та духовності протягом двох-трьох тижнів. Після цього буде узгоджений вже якийсь остаточний варіант, у ВРУ між фракціями пройдуть консультації, аж тоді законопроект передадуть для другого читання. Ми очікуємо, що це буде грудень.

Звичайно, у цій справі чимало підводних каменів. Є багато робочих груп, які напрацьовували правки. До законопроекту подали більше 2000 правок. Тобто є спроби знівелювати цей законопроект.

Дехто хоче, щоб новий закон був настільки ліберальним,
щоб, фактично, не змінилося нічого, крім галочки.

Нещодавно з’явилася інформація про те, що представники друкованих ЗМІ “вийшли” на комітет з питань свободи слова та інформаційної політики, який очолює Вікторія Сюмар. Вони пропонують лібералізувати статтю про мову в друкованих ЗМІ. Згідно з тими заявами, які офіційно зробила для преси Сюмар та представниками друкованих ЗМІ, вони мають два варіанти. Перший – це відтермінувати на 2-3 роки набуття чинності статті про українську мову в друкованих ЗМІ. І другий – це так зване квотування в друкованих ЗМІ.

Але я вважаю це квотування у пресі продовженням мовної шизофренії, тобто введенням двомовності.

Бо виходить так, що, згідно з тією пропозицією, про яку пресі сказала Вікторія Сюмар, буде квота: перший рік – 25%, другий – 35% української мови у друкованих ЗМІ. У законопроекті пропонувалося, що першочергово – 50% тиражу обов’язково державною мовою. Тобто видавці можуть друкувати іншими мовами, але тільки певну частину тиражу. Пані Сюмар каже, щоб в одному журналі певні статті були українською мовою, а інші – російською. Аналогів цьому немає в періодичні пресі жодної з країн світу, крім, можливо, якихось спеціалізованих видань для туристів чи іноземців. Але тоді це англійська мова. Українська преса повинна бути україномовна. Нехай другий варіант тиражу буде для іномовних частин населення чи для тих, хто хоче іншими мовами. Ніхто не забороняє так друкувати. Але обов’язково мова першого тиражу повинна бути державною. Але представники преси заявляють, що два тиражі випускати для них дуже дорого, і це вб’є видавничу сферу. Хоча, на мою думку, ніде в світі це не вбиває видавничу сферу, тільки у нас це неможливо. І я тут бачу певний лобізм, тому що вже, наприклад, певні олігархічні ЗМІ, телеканал “Україна” підхоплюють цю новину масово тиражують, і в просторах Інтернету її просувають. Підхід Сюмар занадто ліберальний і не вирішує проблему по суті, він лише консервує її на деякий час і, навпаки, не дає українській мові повноцінно розвиватися в різних сферах життя.

Абсолютну більшість заходів, тренінгів, форумів проводять в Україні російською мовою. В Києві, наприклад, українською проводять лише заходи суспільно-політичного, медійного характеру. Але, що стосується більшості галузей, то це 100% російська мова. Законопроект і ті правки, які ми подали, передбачають, що такі заходи повинні бути українською мовою або з синхронним перекладом державною мовою. Це проблема всієї України. У Києві було багато скандалів щодо мови проведення заходів. Звичайно, якщо таких заходів сотні, дуже важко активістам, які працюють на волонтерських засадах, це все контролювати. Тому повинен діяти закон. Інакше виходить так, що звичайні громадяни, активісти, різні ГО, певні політичні сили виконують ті функції, які повинна здійснювати держава.

Ми могли давно врегулювати неймовірний пласт всіх сфер життя нашої держави, якби у нас були конкретні закони і механізми їх виконання! Якщо у нас буде дієвий закон про державну мову і дієві механізми його виконання та накладення санкцій, то у нас і заходи будуть українською мовою, і телебачення у нас буде україномовне, і преса, і сфера обслуговування, і, в принципі, всі сфери публічного життя. Якщо у нас цього не буде – буде продовжуватися роками та ж сама мовна шизофренія і розкол у суспільстві.

Закон про мову покликаний не, як кажуть деякі проросійські сили, розколоти суспільство. Він покликаний саме на консолідацію суспільства. Він назавжди вирішить питання єдності.

Якщо ми встановимо єдині правила, то через 3, 5, 10 років вони будуть єдиними. І тоді російськомовний не кричатиме: “А на якій підставі ви вимагаєте від мене спілкуватися українською у публічній сфері, якщо у вас немає закону?”. Нам потрібно встановлювати потужні, можливо навіть, я вжив би слово жорсткі закони, як панацею для того, щоб ми могли вийти з того порочного кола боротьби з вітряками. Бо якщо ми не врегулюємо це законодавчо, то всі ці скандали, всі ці суперечки, вся ця мовна дискримінація – вона просто не припиниться.

Що може зробити кожна людина, яка розуміє вагу цього законопроекту? Поширювати у соціальних мережах інформацію про те, що Україні потрібна єдина державна мова. Звертатися до своїх депутатів на місцях, у місцеві організації політичних сил і вимагати від них підтримки закону про державну мову. Що стосується місцевого активізму, ми всі у своєму місті, містечку чи великому мегаполісі можемо впливати на стан справ. Якщо особу дискримінують, вона повинна вимагати від суб’єктів господарювання обслуговування чи надання інформації державною мовою. В іншому випадку – писати в книгу відгуків та пропозицій. Листи до держпродспоживслужби, листи до місцевої адміністрації, зрештою, налагодити контакт з адміністрацією того чи іншого суб’єкта господарювання і довести їй до відома, що це питання важливе. Багато керівників, власників суб’єктів господарювання навіть не здогадуються про те, що це питання важливе. Коли спілкуєшся з адміністрацією, з власниками, часто вони йдуть назустріч і змінюють позицію своєї компанії, закладу чи магазину. І, звичайно, варто об’єднуватися з однодумцями, створювати проукраїнські осередки в кожному населеному пункті. Для того, щоб разом впливати на ситуацію, разом моніторити, разом ходити на мовні інспекції, разом спілкуватися з представниками органів державної влади, допомагати тим, хто вже цим займається і робити цю проблему актуальною по всій країні. І тоді депутати й вищі чиновники будуть змушені реагувати й змінювати свою позицію”.

Матеріал підготувала Христина Микитюк

Останні відео

Ми у Facebook

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!

    [recaptcha]