Здатність українців до самоорганізації треба покласти в основу системи влади.

У спадок від колишнього СРСР Україні дістались надмірна централізація влади та недієздатність місцевого самоуправління. Виконавча влада на обласному та районному рівнях зосереджена в руках представників місцевих державних адміністрацій, які призначаються з Києва. Місцева влада із року в рік змушена працювати в умовах обмеження власних фінансових ресурсів і майже повної залежності від державного бюджету, непрозорості бюджетних відносин у наданні фінансової допомоги з центру, що знижує її зацікавленість в активізації економічної діяльності, розвитку власних господарських потенціалів, породжує утриманські настрої.

Закономірним наслідком такої ситуації є погіршення якості місцевих рад, відчуженість органів самоврядування від населення та їх корпоратизація, що за відсутності дієвого контролю й відповідальності призвело до остаточного перетворення їх на слухняні інструменти в руках політичних сил для задоволення власних амбіцій.

Існуюча надмірна централізація влади в такій різноманітній країні, як Україна є запорукою некомпетентної й корумпованої держави. Така влада може профінансувати або фінансово знищити будь-який населений пункт, територіальну одиницю чи галузь економіки.

Україна є найбільшою за територією країною в Європі, окремі її частини розвиваються по–різному, а чим більша й різноманітніша країна, тим важче управляти нею з єдиного центру.

Реформування країни неможливе без децентралізації влади – передачі значного обсягу повноважень та відповідальності з центрального на місцевий рівень, участі громадян в процесах ухвалення рішень.

Ми пропонуємо розпочати з передачі частини політичної влади місцевим органам управління, які мають визначені права і є підзвітні місцевим виборцям:

– можливість місцевої влади формувати свої органи управління, самостійність у визначенні власних внутрішніх адміністративних структур з урахуванням місцевих потреб;

– самостійність місцевих органів управління у вирішенні місцевих справ, обмежувана тільки законом, а не вищим органом;

– право місцевої влади, відповідно до закону, у встановлені строки призначати чергові чи позачергові вибори місцевих рад;

– зміна статусу місцевих держадміністрацій із місцевих органів виконавчої влади на органи, які здійснюють контроль за дотриманням вимог закону у діяльності органів місцевого самоврядування, а також координацію діяльності територіальних органів центральної влади;

– застосування місцевих референдумів, як способу вирішення питань, що належать до компетенції місцевого самоврядування, шляхом прямого голосування;

Необхідно реально передати місцевим органам влади повноваження щодо управління та координації відповідних галузей і сфер економіки:

– у сфері планування розвитку та забудови територій, транспортної інфраструктури;

– у галузі комунального господарства й охорони навколишнього середовища;

– у соціальній сфері (культура, спорт, соціальне забезпечення та охорона дитинства, дошкільне виховання, початкова і середня освіта, охорона здоров’я);

– у системі охорони громадського порядку, автомобільної інспекції.

Для підвищення фінансової самостійності місцевих громад необхідна бюджетна децентралі-зація:

– пряме розщеплення частини центральних податків, запровадження нової системи розподілу податку на прибуток, а також податку на додану вартість за місцезнаходженням філій чи підрозділів підприємств;

– розподіл коштів із державного бюджету за формулою, яка базується виключно на таких критеріях, як кількість населення, площа території, місцева інфраструктура, екологічні фактори;

– запровадження механізму фінансового вирівнювання для гарантії мінімальної фінансової забезпеченості кожного з територіальних утворень на рівні не нижче державних соціальних стандартів;

– встановлення верхнього порогу внесків місцевих бюджетів у систему фінансового вирівнювання;

– розширення власної дохідної бази місцевих бюджетів, можливість органам місцевої влади самостійно встановлювати перелік місцевих податків і зборів та їх ставки;

– розмежування на законодавчому рівні видатків на виконання делегованих державою і власних повноважень органами місцевого самоврядування.

Здійснити децентралізацію влади, передати повноваження і відповідальність на нижчі рівні неможливо без адміністративно-територіальних перетворень – не механічного скорочення кількості рад та перекроювання територій, а формування територіальних громад, готових взяти на себе та ефективно виконувати нові функції.

Простором для нової моделі влади може і повинна стати Галичина, де є давні традиції самоврядування, існування та розвитку територіальних громад.

Ми заперечуємо будь-які варіанти федералізації України чи надання особливих статусів окремим територіям, оскільки це призведе до значного ослаблення єдності та стабільності країни.

Натомість децентралізація має зміцнити центральну владу, надавши їй можливість сконцентрувати увагу і ресурси на завданнях національного рівня і звільнивши її від безлічі поточних питань, які значно ефективніше можуть вирішуватися на місцевому рівні.

Децентралізація повинна забезпечити ухвалення важливих економічних та соціальних питань тими людьми, яких такі рішення найбільше торкаються, а не під диктатом сторони, яка здобуде владу в Києві.

Сила України повинна забезпечуватись її різноманітністю, а не штучним нав’язуванням визначених державою пріоритетів. Енергія людей повинна реалізовуватися в щоденному житті, а не тільки раз у десять років на Майдані.