99 років тому на Поділлі постала остання столиця Української Народної Республіки

Лариса Підгірна
голова Кам’янець-Подільської міської організації Української Галицької Партії

“…І як дізнаються, якщо ніхто їм про те не буде розповідати?”
Послання до Римлян, 10:14

Для більшості кам’янчан 3 червня – буденна дата в календарі. І це не дивно. За роки радянської влади було зроблено все, аби пам’ять про неї в нас зникла навіть на генетичному рівні.

Очевидці та свідки того славного дня давно стали прахом, згинувши у чекістських катівнях, таборах ГУЛАГу, розвіялися по світах від казахських степів до Європи, Канади і далекої Австралії.

Могили борців за свободу і незалежність України – січових стрільців, чорних запорожців та гайдамаків, зневажливо названих “петлюрівськими бандами” були зрівняні з землею, а на їхньому місці виросли пам’ятники чужим “борцам за власть совєтов” та командирам окупаційної Червоної армії.

І тут, на Поділлі, як і на решті української землі, прогірклої від крові її правдивих героїв, виросли нові, вирощені гауляйтерами тоталітарного комуністичного режиму, покоління. Для них захоплення “непереможною і легендарною” радянською армією та “днем перемоги” стало нормальним, звичним явищем. Ба, у певному сенсі – “свідомим” вибором.

Та, попри всі виклики часу, як фенікс із попелу, знову відроджується правдива історія Українського Поділля. Гуртуються ті, хто прагне знати більше про подвиг наших прадідів. Про їх безкомпромісну боротьбу не на життя, а на смерть за волю і свободу України. За її майбутнє.

Що ж сталося у цей день, майже століття тому, 3 червня 1919 року?

Саме тоді Третя Залізна дивізія Армії УНР, під командуванням полковника Олександра Удовиченка, форсувавши Збруч, перейшла у наступ й розбила вщент ворожі загони та визволила Кам’янець-Подільський від московсько-більшовицьких окупантів.

Так розпочалася недовга, але славна сторінка в історії нашого міста – останньої столиці Української Народної Республіки. Містяни переповідали українським воякам про ті страшні звірства, які чинили більшовики у Кам’янці.

Більшовицько-московські окупанти вже не раз демонстрували свою лють щодо українців. І тоді, під Крутами, коли ошалілі від суміші спирту та кокаїну (так званого “балтійського чайку”), матроси вбивали цвіт української нації. І тоді, коли більшовики вчинили різню в українських Харкові та Києві, і коли стогнали від нелюдських мук Хорол та Полтава… То були початки кривавої планомірної зачистки України, то було фізичне винищення свідомого україномовного населення.

Перемога над московсько-більшовицьким окупантом і визволення Кам’янця
мали стати плацдармом для подальших переможних дій Армії УНР.

І хоч то було лише тимчасове полегшення перед початком нових великих випробувань України, ті хто 3 червня, 99 років тому,  здобули ту перемогу, залишаються стовпами і символами нашої  національно-визвольної боротьби проти московського агресора до сьогодні.

Заберіть із хроніки початку ХХ століття постаті Петлюри, Коновальця, Удовиченка, Болбочана, заберіть подвиг українських юнаків під Крутами, звитягу відчайдухів-Чорних Запорожців, переможні бої Третьої Залізної дивізії Удовиченка або Зимовий похід під керівництвом Тютюнника – і ви знищите фундамент на якому сьогодні вибудовується історична міць і слава новітньої української армії. Власне, сама історія Незалежної України. Це зрозуміло кожному свідомому українцю.

Це добре розуміють і ті, хто сьогодні, маніпулюючи свідомістю громади, підміняючи українські національні цінності й правдиві пам’ятні дати боягузливо ховає червоно-чорний прапор Української національно-визвольної боротьби в кущі, а на камеру продовжує продукувати кадебістську єресь, мовляв, через бандерівців туристи будуть боятися їхати до нашого міста.

Відкриймо нарешті розумні книги, відновимо здатність мислити, аналізувати, проводити логічні та історичні паралелі. Назвімо речі своїми іменами! Не піддаваймося на маніпуляції. Бо не можуть у місті, де 100 років тому кувалася наша Незалежність, існувати водночас вулиці українського державця Симона Петлюри і катів українського народу.  Не може Кам’янець-Подільський, колишня столиця УНР, місто, що бачило і пережило такі величні і значущі для Української Справи події, і далі залишатися “риго-совковою” шароварною пародією на українське місто. Не може! Навіть якщо від звитяги Лицарів Духу залишилися тільки іскри – роздмухаймо їх знову! Нехай запалають із новою силою. Як сказав  наш Провідник, український Державець Симон Петлюра:

Зневір‘ю, розчаруванню не може бути місця в час, коли на довгі літа вирішується твоя доля, твоє щастя і твій добробут. Тільки міць, єдність та тверде, непохитне стремління до повної незалежності й свободи може бути нашим побратимом!

Чорно-біле фото з сайту symonpetlura.ucoz.ua

Останні відео

Ми у Facebook

ПОВІДОМИТИ ПРО ПОМИЛКУ

Повідомити

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!