Земля повинна мати господаря

Щороку, їдучи в своє рідне дідівське село, пригадую, як жовті засіяні ріпаком поля колись колосилися пшеницею і житом. Згадую свої літні канікули, які не були такі безтурботні як у теперішніх дітей, і ніхто в селі не думав про оздоровлення, про табори і путівки, бо наше здоров’я ходило за нами. Воно нас купало в ранкових росянистих травах, ми його набиралися в Луквиці, Лімниці, черпали зі свіжих полуниць, черешень, сливок, аґрусу, яблук різного ґатунку. Але попри цей весь сільський “ол-інклюзив”, у нас було багато роботи на щодень, і то переважно на полі. Будучи дитиною, я того не любила, але ми садили, сапали, підгортали бульбу, ходили в ліс, вишукували тички з ліщини під фасолю, збирали американських жуків. Моя старенька тета, дідова сестра, яка довго жила і померла, коли їй було за 90, постійно по-доброму нас ґанила і казала, що ми пусті до роботи і б’ємо байдики. Направду мала на то право, бо вона з тих, що з ранку до ночі, беручи літру квасного молока на обід, важко працювала на полі. Тішилася кожному паю, який отримала, бо роками банувала за родовими землями, які забрали в колгосп. Вечорами в хаті моєї прабабці ділилася спогадами, розказувала мені про наші поля, називаючи їх по-своєму, як було заведено з діда-прадіда: в Царині, під Дубом, на Синиківці.

04

Ці спогади для того, аби зрозуміти, що нині в селі багато чого змінилося. Таких, як моя тета, вже майже немає, діти відпочивають на морі, їздять за кордон, а люди закупляються в магазинах і обробляють всього-на-всього кілька грядок біля хати, на яких сіють всяку городину: руколу, салат, кріп, петрушку, базилік, садять різні сорти помідорів та огірків. І це, зрештою, більше хобі, ніж господарка. А ще в селах поміліли річки, при кінці літа в криницях пропадає вода, черешні зрідка в кого родять, а багато земель пустують, заростають бур’янами, попід ліс кущами, а деякі повністю заражені борщівником, якого вже ніхто не може позбутися. І тільки ліпші землі люди здають в оренду.

Очевидно, що земля не має справжнього господаря. Для багатьох людей, які самотні і ледь зводять кінці з кінцям, необроблені поля не приносять ні клопоту, ні зиску. Багато хто з радістю їх продав би, та не можна – мораторій. І так з року в рік люди надіються, що щось зміниться.

ЦИФРИ НЕ НА БОЦІ ЛЮДЕЙ

Та змін немає. Є жваві заяви парламентських лідерів, які роками кричать, що землю продавати не можна, але, при цьому, не пропонують жодних якісних, практичних механізмів вирішення проблем, які накопичилися роками. Єдині помітні зміни, які відбулися за час незалежності України, – це розпаювання землі та введення мораторію на її продаж. Так, 29 млн. гектарів землі передані в приватну власність (розпайовані), в результаті 7 мільйонів селян в Україні отримали паї. Та, водночас, комплексного підходу до формування ринку землі так і не відбулося. В результаті, люди, які сьогодні володіють землею, стали заручниками власного багатства. Адже, не маючи фінансових можливостей її обробляти, єдине, що залишається селянину, – це здати свій пай в оренду за убогу ціну великому агрохолдингу. Заробітки від цього мізерні. До прикладу, найвища орендна плата на землю в Полтавській області – близько 2200 гривень за гектар, найменша – в Київській – півсотні гривень за гектар. Враховуючи, що середній розмір паю в Україні становить 4 га, в рік з його оренди можна заробити кілька тисяч гривень. Вижити на ці гроші навіть в селі нереально. Тим часом агрохолдинги заробляють мільйони і виснажують родючі українські ґрунти, часто переступаючи норми закону. І для цього мають всі передумови: недосконалість функціонування економіки, неадекватна політика держави, податкові преференції, доступ до фінансових ринків (кредитів), а найважливіше – можливість орендувати землі в селян за низькою ціною.

При такому бізнес-кліматі вони мають можливість економити на основних витратах, закуповувати дорогу техніку, наймати кваліфікованих працівників. Як наслідок, тільки вони здатні конкурувати на розвинених аграрних ринках, зокрема на ринку зерна. Водночас, малим фермерам це не під силу. Жодних сприятливих умов для розвитку та підтримки останніх держава не створила. Є хіба що окремі успішні історії, але це, радше, виняток, важка людська праця, а не ефективна політика держави.

ІСТОРІЯ УСПІХУ

15355585_359062617780324_7413767310495593245_nМикола Стецьків – дуже непересічний чоловік. Його історія заслуговує на увагу. Своїм прикладом він може надихнути інших. Микола пішов служити в зону АТО добровольцем. Просто не міг сидіти на місці і відчував, що мусить захищати свою державу. На той момент у Миколи було вже четверо маленьких дітей. Чоловік тричі був у зоні бойових дій. Повернувся додому у березні 2015-го. Пообіцяв дружині більше не йти на війну. Почав шукати роботу, проте знайти хороше місце з доброю оплатою було складно. І тоді Миколі порадили звернутися в Центр зайнятості, який має спеціальну програму для започаткування власної справи. І він спробував. Разом з дружиною вирішили вирощувати полуницю. Землю отримав від держави як учасник АТО. Старт був успішним. Ягоди ростуть і добре продаються. Хімії чоловік не використовує принципово. Пройшло 2 роки. Полуниця, яку вирощує Микола користується неабиякою популярністю. В чоловіка вже п’ятеро дітей і дуже амбітні плани. Його приклад показує: малі фермери можуть бути успішними і працювати ефективно. Головне – енергія, натхнення і віра у свою справу.

ЯК ДУРЯТЬ НАШОГО БРАТА

Мораторій, який так ревно лобіюють українські парламентарі, нічого доброго людям не приніс. Адже будь-яка заборона обов’язково провокує формування тіньового ринку. Якщо говорити про землю, то сьогодні діють різні схеми того, як скупити землю, при яких у селянина, часто за безцінь, виманюють землю, користуючись його важким матеріальним становищем, або ж необізнаністю і нездатністю себе захистити. До прикладу: Один із дуже популярних механізмів – це укладання договорів оренди на 50 років, з одноразовою виплатою орендної плати за весь період.

Після скасування заборони на продаж землі в постсоціалістичних країнах Східної Європи ціна на землю зросла в 4-5 разів протягом 10 років

За 2016 рік, з допомогою таких договорів, було оформлено близько 28 тисяч земельних ділянок площею 130 тис. га, що у порівнянні з 2015 роком більше на 80%. Це свідчить про те, що люди готові продавати землю, і якщо держава не в змозі створити законні умови, гору беруть неписані, тіньові правила. Якщо вдатися до міжнародного досвіду, то після скасування заборони на продаж землі в постсоціалістичних країнах Східної Європи ціна на землю зросла в 4-5 разів протягом 10 років. А це для власників землі, селян, є позитивними змінами.

ПОВЕРНУТИСЬ ОБЛИЧЧЯМ ДО СЕЛЯН

Треба відійти від популізму і відверто визнати, що  дискусія “Продавати чи не продавати” штучно спровокована. Її мета – захищати та лобіювати  інтереси олігархів, які є причетними до великих агрофірм. Запровадження вільного обігу землі для них є вкрай невигідним, бо це зумовить зростання ціни на оренду паїв.

Треба відійти від популізму і відверто визнати, що  дискусія “Продавати чи не продавати” штучно спровокована

А з іншого боку – великим агрохолдингам нема сенсу скуповувати землі, бо для них зручніше інвестувати кошти в техніку, технології, добрива. Перед впровадженням земельної реформи варто дати відповідь на питання, які безпосередньо мають вплив на інтереси громадян України та економіку держави.

1. Земля виконує соціальну нішу чи економічну?

2. Хто має господарювати на українській землі: фермер чи агрохолдинги?

3. Хто має право купувати землю: українці чи також іноземці? На яких умовах і в якій кількості?

Стає зрозуміло, що суть не в продажу, а в формуванні правил та прийнятті законів, які їх утвердять.Бо якщо вкотре звернутися до міжнародного досвіду, то в світі залишилося тільки 4 країни, в яких діє мораторій на продаж землі: Північна Корея, Венесуела, Куба та Конго. Інші країни давно сформували свою земельну позицію. Навіть наш основний ворог – Росія – відкрив свій ринок землі ще 5 років тому. Минулого року це також зробила Білорусь. Досвід східноєвропейських сусідів засвідчує, що лібералізація ринку землі сприяла відновленню економіки, зростанню ВВП та приборканню інфляції.

Мораторій, який так ревно лобіюють українські парламентарі, нічого доброго людям не приніс

Продовження мораторію – це безвідповідальність українського парламенту та уряду, який не має бажання братися за вирішення проблем, а вкотре вище інтересів громадян ставить інтереси олігархів, політичні амбіції беруть гору над здоровим глуздом.

Українська Галицька Партія стала першою партією, яка відкрито каже: люди повинні мати право розпоряджатися своєю землею. Але перед тим, як проводити земельну реформу, держава повинна зробити ще кілька важливих кроків. Що конкретно потрібно? Держава повинна навести порядок з обліком та розподілом земель, створити умови для заснування нових сімейних господарств і розвитку фермерства, обмежити апетити агрохолдингів і захистити інтереси власників паїв. А вже потім запроваджувати земельну реформу. А почати все це потрібно з завершення адміністративно-територіальної реформи: вся земля без винятків повинна опинитися під контролем ОТГ. Потім можна буде говорити про ринок землі.

resize-img

Є ще один важливий момент. Ніхто не питає думки людей. Як вони це бачать? Якими є їхні бажання? Хочуть продавати чи ні? Ми хочемо почути думку людей! Також ми переконані, що вже зараз потрібно допомагати українцям ставати господарями на своїй землі, тож вже незабаром плануємо розпочати по селах серію семінарів, де розказуватимемо всім зацікавленим, як можна організувати невелике фермерське господарсво на своїй землі. Спеціалісти розкажуть про те, з чого варто почати, і про всі можливі нюанси.

Також партійці планують запустити спеціальну гарячу лінію і консультаційний центр. В Галицькій партії переконані, що фермери зможуть працювати, добре заробляти і розбудовувати нашу країну!

Наталія Сербин,
голова Івано-Франківської міської організації
Української Галицької Партії.

 


Іван Вережак,
голова села Котиківка (Городенківський район Івано-Франківської області),
голова Городенківської РО УГП:

10404145_10202902309832430_9003668447751306249_n“Земля має мати господаря, який повинен усвідомлювати відповідальність за її використання. Від того походитиме і розуміння, що продавати землю варто виключно у добрі руки, фермерові з того ж населеного пункту, або, як варіант, здавати в оренду. У людей має бути право вибору, як розпоряджатися землею. А одне з завдань керівників громад – донести до насе
лення інформацію про те, що відповідальність таки лежить на людях, на власниках землі. Люди з осторогою відносяться до відкритого ринку землі. Найбільше їх турбує, що селяни стануть наймитами на своїй землі, великі корпорації скуплять гектари, знищать родючість. Цими “страхами” добре спекулюють деякі популістські політичні сили. Тому дуже важливою є правильна просвітницька робота серед власників землі”.

ЗАПИТУЙТЕ! Якщо Ви маєте питання щодо землі чи початку власної фермерської справи, можете звернутися до нас за телефоном: 068 77 11 624. Ми будемо раді Вам допомогти!

Фото: AgriMaroc 

підписатись на розсилку новин
+
+

Повідомити про помилку

+

Підпишися

і отримуй новини Української Галицької Партії на свою е-пошту