Віталій Ляска: “Цілий пласт історії Галичини – під воду?!”

Віталій Ляска, кандидат історичних наук, член Ради Львівської міської організації Української Галицької Партії:

Про що Ви думаєте, коли чуєте, що заради будівництва каскаду ГЕС на Дністрі мають затопити з десяток сіл? Певно найперше – про те, що людям доведеться залишати власні, віками обжиті домівки,  цвинтарі,  на яких спочивають рідні,  край, де вони виросли і де, мріяли,  виростуть їхні діти і внуки. Але є ще один бік проблеми: разом із живими селами під воду на сотні літ, а отже, на вірне знищення, піде цілий пласт історії краю. Тобто всі вже виявлені, створені, ще не створені, і навіть ще не виявлені археологічні знахідки, стародавні поселення перших мешканців Наддністрянщини, будинки, де жили, та могили, де поховані відомі українці, а також – унікальні сакральні пам’ятки.

Ще стародавні греки використовували Дністер як водний шлях із Прикарпаття до Чорного моря. Відповідно, у гирлі ріки, тобто там, де Дністер впадає у Чорне море, Греція мала дві свої колонії: Тіру і Ніконій. Тому територія сіл, які опиняться під водою у випадку будівництва ГЕС на Дністрі, дуже цікава для археологів. Там люди почали селитися ще в добу пізнього палеоліту (40–11 тисяч років тому). До прикладу,  у с.  Долина на Івано-Франківщині та м. Сокиряни (Чернівецька обл). Свідченням цього є стоянки кроманьйонців,  які археологи знайшли у цих селах.

У Зозулинцях, Колодрібці, Іване-Золотому та Синькові – селах, які також розташовані на берегах Дністра “у зоні ризику”, – археологи виявили поселення трипільської культури, які походять із IV–III тисячоліття до нашої ери.

Церква св.Кузьми і Дем'яна СокирчинПоблизу Синькова, наприклад, є городище культури Ґава-Голігради (11–7 cт. до н.е.), мешканці якого з високої кручі контролювали ділянку Дністра на відстані близько 10 км. Також там розташований брід, який у літню пору з’єднував територію Буковини з Поділлям. Тут археологам навіть трапилась унікальна знахідка ІХ ст. до н. е.: фракійський меч з чашоподібним навершям, виготовлений із бронзи.

Люди активно заселяли терени обабіч Дністра в княжу добу. Це доводить городище 11-13 ст. у селі Городниця, розташоване над селом на горі висотою понад 150 м. Оточують цю гору яри Дністра та його невеличких приток – Ямгорова й Сухого Потоку.

Про те, що нинішнє село Городниця колись було містом, вказують знайдені тут уламки амфор (імпортованих з Візантії), наконечники стріл, бронзова булава, бронзова іконка з рельєфним зображенням Богородиці, три бронзові стилоси-писала, кам’яні формочки для відливання хрестиків, скляні браслети з Києва тощо. І це лише пам’ятки, знайдені під землею! Не всі, а лише ті, які пощастило досі знайти…

C._Хмелева,_могила_сина_Якова_ГоловацькогоОднак села, які мають бути затоплені під час спорудження ГЕС, багаті і на сакральну архітектуру. Тут є унікальні церкви, костели, цвинтарі. У селі Вістря на Монастирищині можемо втратити дерев’яну церкву Пресвятої Богородиці, споруджену 1754 року, та мурований костел початку ХХ ст. У Сокирчині – церкву Святих Кузьми і Дем’яна (1760 р.), у Долині – церкву Покрови Пресвятої Богородиці (1882 р.), а в Городниці – дерев’яний храм, збудований 1895 р. Назавжди опиняться під водою й кам’яні церкви в Іване-Золотому (1895 р.) та Хмелевій (1880 р.).

До речі, мало хто знає, що у 1847 р. у Хмелевій померли обидва сини Якова Головацького, діяча “Руської Трійці” та професора Львівського університету. Їхні могили досі там, на сільському цвинтарі.

Усі ці археологічні пам’ятки та сакральні споруди, вкупі з неповторним ландшафтом берегів Дністра, могли б стати добрим фундаментом для розвитку рекреаційно-туристичної галузі краю. Однак чиновникам з Києва сьогодні байдуже на історію наддністрянських сіл, байдуже їм і на сільські цвинтарі, які будуть затоплені, бо ж там не поховані їхні предки. За сумнівними проектами, які обіцяють якусь крихту енергії, криється дуже великий ризик: втратити пам’ять, втратити свою малу батьківщину.

 

підписатись на розсилку новин
+
+

Повідомити про помилку