Микола ДЖИЧКА: “До змін, як на гору, треба йти повільно, але впевнено”

Відомий івано-франківський художник та мистецький активіст Микола Джичка вирішив спробувати себе у політиці і нещодавно приєднався до команди Української Галицької Партії. А раніше митець ініціював створення ОСББ й успішно ним керує. Тож сьогоднішнє інтерв’ю з Миколою – як із громадським активістом та політиком.

– Чому Ти вирішив вступити в Українську Галицьку Партію?

Мені подобається сама ідея Української Галицької Партії. Неодноразово зустрічався з засновниками партії. Серед її членів багато людей зі “Студентського братства”, з учасників “Революції на граніті”, близьких мені по духу. А також символіка Галицької Партії близька мені (Микола Джичка розробив останню версію Лева для логотипу партії – ред.). Вирішив спробувати себе як член партії. Не політик поки що. Бо здорової політики в Україні, на жаль, немає. Українська політика не є політикою.

– Що маєш на увазі?

– З-за меж України особливо видно стан нашої політики, її безтілесність. У нас немає визначеного напряму державотворення, бракує чіткої державної ідеології. Патріотична свідомість насаджується старим совдепівським шляхом. В Україні, на жаль, відсутній новітній інтерактивний підхід до розвитку культури, освіти, що призводить до багатьох розчарувань. Лише порожні лозунги та обіцянки, які водять нас по колу. Тому ззовні Україна не виглядає серйозним гравцем на політичному полі, хоча мала б відігравати одну з основних ролей, будучи розміщеною в центрі Європи, маючи стільки ресурсів.

21150733_871004299732926_1094135586_n

– Думаєш, Українська Галицька Партія зможе змінити щось, вплинути на це?

– Власне, ще однією причиною, чому я обрав УГП, є її локальність у межах Галичини. Бо я вірю, що треба, перш за все, починати з Галичини, зі своєї історичної батьківщини.

– Чого саме тобі як митцю бракує у культурному розвиткові України?

– Не вистачає систематичного підходу.

– Влада повинна втручатись у розвиток культури? Допомагати?

Влада повинна бути зацікавлена в архівації мистецьких цінностей. Музеї, архіви України перебувають на дуже низькому рівні. Наші основні державні артефакти перебувають у музеях Стокгольма, Москви, Варшави. Про здобутки сучасного мистецтва влада також абсолютно не дбає, не думає про їх освоєння, залишення в Україні. Не можу говорити навіть про ведення з часів незалежності певного обліку-архіву мистецьких подій, а основне, аналітики їх впливу на культуру як України, так і світу. Від цього відчуваю певну тимчасовість.

“Тимчасовість особливо помітна в діяльності наших політиків нагорі. Якби вони вірили в Українську державу, в її успіх, поводились би зовсім по-іншому”

– Тимчасовість культури?

– Тимчасовість у нашій культурі, в економіці, в існуванні держави. Ми постійно кудись спішимо: чи то провести реформу, чи то прокласти асфальт, чи намалювати ту ж картину. Українці працюють багато, але якимись поспішними ривками. Тимчасовість особливо помітна в діяльності наших політиків нагорі. Якби вони вірили в Українську державу, в її успіх, поводились би зовсім по-іншому.

– Тобто повільний, продуманий  шлях змін має бути?

– Так, обрати стабільний темп розвитку, без ривків, не розсіюючись на все і зразу. Це, як підійматись на гору – повільно і впевнено, а не галопом і з задишкою.

“Створення затишку у будинку, у якому є моє помешкання, – це перший крок, далі ти думаєш про вулицю, мікрорайон, місто, державу”

– Ти художник, митець, але поза тим Ти заснував і очолив ОСББ у своєму будинку. Це щоденна клопітка господарка. Які успіхи?

– Про успіхи ще рано говорити, оскільки ОСББ існує всього два місяці. Але саме його створення було важливим для мене. Створення затишку у будинку, у якому є моє помешкання, – це перший крок, далі ти думаєш про вулицю, мікрорайон, місто, державу.

ОСББ дає можливість згуртувати людей навколо спільної справи, слідкувати за чистотою та порядком хоча б у своєму будинку, на подвір’ї.

21151167_871004443066245_620309075_n

– Чистота (а швидше її відсутність) українського довкілля для Тебе важлива?

– Так, 2010 року я брав участь у спільному з урядом Нідерландів проекті за збереження Карпат без сміття, а саме без пластику. Ми встановили 50 інформаційних табличок в найбільш відвідуваних місцях у Карпатах. На жаль, це не дуже допомогло. Тішить одне – таблички все ще стоять. Але в Україні ніхто не звертає уваги на закони, на попередження – тим більше. Це в нашому східному, слов’янському  менталітеті – попри букву закону, завжди домовлятися в кулуарах чи тет-а-тет. Це й є нашою найбільшою руйнівною проблемою в державотворенні. Скажімо, в германських державах закон – це основне, про що тут домовлятись?

А щодо проблеми зі сміттям, повинна працювати державна програма, яка, перш за все, має вчити людей з дитячого віку, як правильно поводитися з пластиком, склом, папером. Так само підприємства, які збирають відсортоване сміття, мають відповідно заробляти. Є закордонний досвід. Ми вже 26 років незалежні, але так мало вчимось.

– До Дня Незалежності що Ти побажав би українцям?

– Хочу, щоб Україна була державою стратегій, а не територією з тимчасовими реформами та пориваннями до змін. Важливо, аби українці були більш цілеспрямованими, не поспішали, а працювали на результат, і не тільки на власне збагачення та вигоду, а навчилися працювати на благо власної держави. Бажаю наполегливості та впевненості кожному – разом ми зможемо змінити все.

Розмовляла Наталія ФЕДОРИШИН

Інформаційна довідка

Микола Джичка народився в 1977 році в Івано-Франківську. У 1999-му завершив навчання в Інституті мистецтв Прикарпатського університету імені В. Стефаника. Член НСФХУ з 2010 р. Займається живописом, фотографією, добре відомий у місті як невтомний мистецький активіст, арт-менеджер, директор мистецької формації «Форумс»,відповідальний секретар Обласної організації Національної спілки фотохудожників України.

Матеріал опублікований з дозволу автора. Першоджерело: “Галицький Кореспондент”. Фото з відкритих інтернет-джерел.

підписатись на розсилку новин
+
+

Повідомити про помилку