А галицькі села теж могли б декомунізуватися

Віталій Ляска, кандидат історичних наук,
координатор експертних груп гуманітарного напряму Української Галицької Партії:

“Трохи більше ніж за рік після ухвалення декомунізаційних законів в Україні практично завершено перейменування міст та сіл, а також зміну назв вулиць і демонтаж пам’ятників комуністичним діячам. Подекуди ці процеси супроводжувалися опором на місцях, який часом набирав комічних форм.

Згадаймо про спробу окремих представників влади Комсомольська, які намагалися потрактувати назву їхнього міста так, аби, все ж, уникнути перейменування: “Колектив Молодих Соціально Мотивованих Людей Справжніх Козаків”.

Кепкуючи з таких спроб, ми часто не зауважуємо того, що діється на території Галичини – давнього “П’ємонту України”. Останній випадок, який спадає на гадку:

мешканці с. Андріївка (Буський район), названого на честь комуніста Андреєва, противляться поверненню історичної назви цієї місцевості – Мармузовичі, аргументуючи це тим, що назва їхнього села, начебто, походить від Андрія Первозванного.

Насправді, в цій ситуації нічого дивного нема: багатьом із нас просто видається вигіднішим  змінювати не себе чи навколишніх, а лише перефарбовуючи все старе довкола в нові кольори.

Навіть позірний погляд на мапу сучасної Галичини знаходить на ній низку назв, які або пов’язані з радянським ідеологічним навантаженням, або ж не є властивими для галицької топоніміки. Масштабні процеси перейменування сіл та містечок Галичини розпочалися відразу після Другої світової війни, в межах так званої культурної революції, яка мала на меті знищити національну свідомість галицьких українців та пристосувати її на радянський (чи радше російський) кшталт. Саме тоді замість історичних назв з’являються Червоноград, Заводське, Переможне, Квітневе, Червоне, Правда, Першотравневе, Відродження та ін.

yanchyn2

Здавалось би, це цілком нейтральні назви, де ж тут гіркий радянський спадок, який може шкодити зараз? Якщо ж глянути уважніше, то, до прикладу,

перейменування Унева на Міжгір’я відрізало кидало в забуття цілий пласт кількасотолітньої християнської традиції, притаманної для цієї місцевості.

Або ж Трудолюбівка на Сокальщині, назва якої мала б засвідчити переваги рабської праці в радянських колгоспах.

Аналогічну справу маємо з іншими населеними пунктами сучасної Львівської області. Був на Перемишлянщині Янчин – у 1946 році стала Іванівка, яких в Україні, може, сотні. Саме з Янчина, а не Іванівки, походить родина Луцьких – відомих українських політичних, громадських і культурних діячів. Саме Янчин у 1930-х роках був відомий на всю навколишню округу як осередок коооперативного руху, а тутешнє господарство Мирона Луцького одне з перших в Галичині почало впроваджувати інновації у веденні землеробства і тваринництва.

yanchynНе пасувала радянській владі і назва “Жабокруки”, тож у 1974 році село нині Жидачівського району переназвали на Квітневе.

Хоча Жабокруки – одне з найдавніших сіл Галичини, а шляхетська родина герба Корчак, до якої належав Бенько з Жабокрук, яка була однією з найповажніших на руських землях.

Що ж дасть галицьким селам повернення їхніх історичних назв? Першочергово, йдеться про руйнування радянського тоталітарного спадку, який нерозривно пов’язує нас з Москвою, та відродження давніх традицій національно-культурного та соціально-економічного життя. Врешті, обстоюючи звільнення топонімічного простору Галичини від колоніального нашарування, ми не лише відновлюємо історичну справедливість чи пам’ять, але й повертаємо власну гідність та усвідомлення того, хто є господарем на нашій землі.”

підписатись на розсилку новин
+
+

Повідомити про помилку