Андрій Смолій: “Ми повертаємося до свого коріння”

Мовне питання – одне з найболючіших в Україні. З одного боку, законодавство передбачає широке використання української, однак, з іншого – підтримку мов національних меншин. Як віднайти баланс, коли значна кількість міст в Україні російськомовні? Йдеться не лише про мову побутової розмови. Державною нехтують високопосадовці, депутати, журналісти – публічні люди. Не на сході – у столиці не так часто можна почути українську.

Надписи на закладах російською, обслуговування у них російською, меню в ресторанах російською, товари з інструкцією та інформацією на упаковці також російською. Оцінюймо ситуацію об’єктивно. Така абсурдна реальність – за українську в Україні потрібно боротися. Мовне питання у Києві особливо турбує голову міської організації Української Галицької Партії, координатора ініціативи “Геть від Москви!” у столиці Андрія Смолія. Як юрист-міжнародник, громадський активіст, заступник голови громадської спілки “За українськомовний Київ” він розповів про свою діяльність спеціально для радіо “Голос Києва”. Ми публікуємо найцікавіше та найважливіше з розмови.

Андрію, нещодавно на своїй сторінці у фейсбуці Ви публікували пост “Декомунізація в дії, а не на словах”, де розповідали, що протягом двох тижнів вдалося декомунізувати адміністративну будівлю санаторію “Конча Заспа”. Протягом 3 років дії закону “Про декомунізацію” керівництво санаторію не змогло чи не хотіло його виконувати. Ви ж звернулися до ДУСу з проханням декомунізувати будівлю та виконати Закон. Наразі серпа і молота там немає. Але одразу запитання від підписниці у фейсбуку: “Серпа і молота вони ще так-сяк заберуть, а от суть і нутро залишається. Як змінити суть совкових людей?” Ось таке от питання. Ніби зробив добру справу, забрав серп і молот, але люди вже мають глибші вимоги. Тож на Вашу думку, як побороти цю совкову суть?

Власне, той серп і молот, які висіли на будівлі, – це одна з ознак совкових людей, з якою потрібно боротися першочергово. Виникає запитання: “Чому серп і молот там висіли взагалі?” На адміністративній будівлі санаторію, яка є підвідомчою установою Державного управління справами при Адміністрації Президента. Ця державна структура мала б у першу чергу дбати про національні цінності, а вона просто не зауважувала серпа й молота. Повз будівлю ходить багато людей, які бачили, але вони нічого не казали. Я ж промовчати не міг. Зайшов у будівлю, всередині – пошта, тоді попросив у працівників, аби атрибути комунізму зняли. На моє прохання відреагували адекватно й запевнили, що неодмінно це зроблять. На той момент, уже 2 роки був чинним Закон “Про декомунізацію”. Всіх Ленінів звалили, пів-України  від тоталітарних символів очистили, а тут досі серп і молот висять.

Чи допомагає Вам юридична освіта в громадській та політичній діяльності?

Думаю, що  так. Перш ніж відстоювати свої позиції, я завжди переглядаю правові підстави, на які можу опиратися. Без них складно щось комусь довести. До прикладу, “Закон про мову”. Його наразі немає, тому відстояти щось у тій галузі поки що проблематично. На відміну від декомунізаційних процесів, де потрібно зробити лише звернення чи офіційний запит. Однак слід пам’ятати, що Конституція дозволяє будь-якому громадянину чи громадянці України, незалежно від того юрист/ка він/вона чи ні, написати офіційну скаргу-звернення щодо порушення певного закону.

Як чинити громадянам, які не належать до жодної організації? Куди вони можуть звернутися, якщо помітять символ комунізму?

Кожна обласна адміністрація має свою гарячу лінію, яка відповідає за інформування громадян України щодо їх прав. Якщо розглядати дії покроково, то спершу потрібно написати офіційні листи до відповідного місцевого органу влади та до організації, яка порушує Закон. Якщо немає реакції, тоді необхідно звертатися вище. Наприклад, до нас. Чому? У нашій компетентності не лише мовні питання, а й ідеологічні, сюди належить і декомунізація.

Декомунізація чи українізація? Яке з цих понять точніше висвітлює сферу Вашої діяльності?

Найкраще взагалі вживати термін “дерусифікація”. Чому? Тому що ми нічого нового нікому не насаджуємо, ми повертаємося до свого, до свого коріння, до своєї землі, до витоків, які у нас були. У нас була своя мова, культура, історія. На жаль, за радянської доби це все було витіснено. Власне, русифікація, москвизація чи радянізація цьому посприяла.

Ви також організовуєте мовні інспекції. Що це таке, і як воно працює? Розкажіть про Ваші досягнення у цій царині.

Це звичайна правова діяльність із захисту прав українців у своїй же державі.  Остання наша мовна інспекція була в одному з торгових центрів Києва. Зібралося близько 10 людей. Тішить, що після наших інспекцій мовна ситуація покращується. До слова, долучитися до акцій можуть усі охочі.

Спершу ми звертаємо увагу на мову цінників та обслуговуючого персоналу.  Відповідно до Закону України “Про захист прав споживачів” інформація про товар повинна бути державною мовою. Якщо вимоги  не дотримано, до Книги скарг та пропозицій закладу пишемо офіційне звернення про порушення Конституції. На відповідь чекаємо тиждень, як це передбачено законодавством. Після цього знову приходимо, перевіряємо. Якщо змін немає, то пишемо звернення ще раз. Якщо вже втретє ніякої відповіді, то звертаємося до Держпродспоживслужби. Тоді приходять інспектори й виписують штраф. На превеликий жаль, цей штраф дріб’язковий. Для великого магазину  він – ніщо. Часом скарги доходять до суду. Наприклад, коли дистриб’ютор постачає товар в Україну без відповідної мовної розкладки. Таке трапилось у Львові. Ініціатива “Геть від Москви” подавала позов до суду на компанію “Самсунг”. Відтоді всі пральні машини виробляють україномовними. Цьому сприяв наш активіст зі Львова Святослав Літинський.

В Україні наразі нема закону про мову. Яка ситуація з наявними законопроектами? Про це знає Максим Кобелєв, учасник робочої групи з написання законопроекту №5670д “про державну мову”:

“Проблеми щодо ухвалення Закону про державну мову суто політичні, бо законопроект зареєстровано вже більше, ніж рік тому. Його підтримали 76 депутатів із різних фракцій Парламенту та Комітет з питань культури та духовності. Усе, що потрібно зараз, це поставити його на Порядок денний і розглянути. Очевидно, що не йдеться про повне ухвалення відразу, а про ухвалення, бодай у першому читанні. Після якого різні фракції пропонуватимуть різні правки. Ми цілком готові до цивілізованої і фахової дискусії щодо внесення змін, які допомогли б ухвалити закон у другому читанні.

Що стосується Статті 2 Законопроекту, а саме – права національних меншин на свою мову, то ця норма абсолютно не проблемна, а навпаки – демократична і підкреслює нашу відкритість та зорієнтованість не тільки на україномовних, а на всіх громадян України загалом. Ми нікого не утискаємо. У Законі передбачені умови, коли застосування державної мови є обов’язковим та в яких випадках дозволяється використання інших мов”

Що Ви порадите робити, аби захистити право на українську в Києві й поза ним?

Перш за все, кияни у своїх зверненнях можуть посилатися на рішення Київської міської ради “Про заходи щодо забезпечення регіональної мовної політики в місті Києві”. Зокрема, на пункт 3, де вказано, що державна мова є першочерговою. Окрім цього, раджу завжди користуватися своїм правом на скаргу в будь-якому магазині чи закладі. Якщо Вас не обслуговують українською, цінники російськомовні чи потрібна інформація відсутня державною мовою, не соромтеся, беріть “Книгу відгуків і пропозицій”, пишіть скаргу, офіційний лист. Це не страшно. Лише так можна виправити ситуацію. Чим більше людей звертатимуть на мовну проблему увагу, тим швидше бізнес, державний сектор перелаштується і робитиме все, щоб державна мова зайняла гідне місце в Україні. Як би це сумно чи смішно не звучало.

Останні відео

Ми у Facebook

Дякуємо, ваше повідомлення відправленно!

Форма замовлення!