Дбаючи про померлих – думаємо про живих

Волонтери вже кілька років поспіль наводять лад на забутих цвинтарях

Деякі справи потрібно робити в сесійній залі, деякі – на пікетах і громадських акціях, а є такі речі, які треба робити руками. Так вважають в Українській Галицькій Партії. Тому вже третій рік у межах ініціативи “Незнаному воякови” Української Галицької Асамблеї волонтери політсили долучаються до практичної роботи зі збереження та відновлення історичних цвинтарів Галичини. Вони збираються разом, кличуть своїх друзів і їдуть у котресь із далеких сіл – прибирати старі занедбані  цвинтарі. Відтак, до доброї справи приєднуються і місцеві. Так відроджується добра традиція передвеликодніх добровільних толок у самих селах.

imgonline-com-ua-Compressed-zG2YA7IX70

Спершу волонтери побували у Кореличах на Перемишлянщині, торік – у Дев’ятниках, на Жидачівщині. Цього року, 1 квітня, толока відбулася знову на Перемишлянщині, на цвинтарі у селі Прибин. Окрім звичайних поховань, на кладовищі біля церкви тут є одинадцять військових могил. Адже нинішнє маленьке вимираюче село у 1940-х роках було стратегічно важливим у підтримці українських повстанців.

“Чи не найбільше на свідомість жителів села вплинула така цікава історія, яка трапилася 1943 року. Це тут, у Прибині, більшість населення були українці, а по довколишніх селах проживало багато поляків. Зокрема, у Свіржі та Тучному більшість мешканців були поляки. Вони, зазвичай, доволі грубо ставилися до українських дівчат з Прибина, смикали їх за кольорові, а особливо жовто-блакитні  стрічки у косах. Тому хлопці з Прибина вирішили “відімстити”, показавши, що українських дівчат треба поважати. Та батярство у с. Тучне на католицьку Паску скінчилося тим, що тамтешні поляки пообіцяли знищити і спалити цілий Прибин на український Великдень. Але люди з Прибина вислали дівчину (можливо, то була  Катерина Мирка) до повстанців. Вона зустріла сотню “Волиняк”, які йшли в Карпати на вишкіл, і запросила їх до села, пояснивши, яка біда загрожує людям. Сотня зайшла в Прибин і пробула тут 10 днів у часі Великодня 1943 року. На Великдень поляки дійсно напали на Прибин. Їх було доволі багато: зі Свіржа, з Тучного, з інших сіл. І вони навіть вбили одного стійкового з “Волиняків”, який похоронений у на цьому цвинтарі в Прибині”, – розповідає волонтер, член ГО “Українська Галицька Асамблея”, краєзнавець Василь Яртих з Бібрки.

imgonline-com-ua-Compressed-nLPUHLjY0sbGrH

І сталося так, що за ті 10 днів, поки повстанці гостювали у селі, мешканці Прибина дуже змінили своє ставлення до національно-визвольного руху. Люди побачили добрий вишкіл цих хлопців, як вони зранку вставали, робили руханку, молилися. Все було в них чітко відлагоджено. Вони допомагали людям носити воду, рубати  дрова. Саме ця згуртованість дуже вплинула на місцеве населення. Тому, коли повстанці відходили на вишкіл у Карпати, багато місцевої молоді пішло з ними, а деякі долучилися або заснували боївки у навколишніх лісах.

“Тут, у Прибині, була школа зв’язкових, школа розвідки. Недалеко, на Золотій Поляні, постійно відбувалися військові вишколи. Люди у Прибині шили військовий одяг для випускників старшинської школи УПА, яка також була на Золотій Поляні. Я радий, що нам вдалося зорганізувати прибирання на цвинтарі в Прибині”, – підсумовує Василь Яртих.

imgonline-com-ua-Compressed-KIPjobuMoDXVs

Не залишилися осторонь прибирання на старому цвинтарі і місцеві мешканці. Що цікаво, з понад десятка тих, які швидко зійшлися на заклик, було чимало молоді. Але тільки частина людей були справді ті, хто проживають у селі, багато прийшло вихідців з Прибина – тих, які тут виросли, від дитинства знають усі повстанські історії і легенди, але вже багато років живуть у Львові. Серед таких і Василь Пришляк:

Я живу у Львові, але приїжджаю до рідного села на вихідні, до мами. Я виріс у Прибині. Про цей цвинтар нам старші люди багато розказували. Тут поховані наші предки, діди-прадіди, але також і воїни УПА. Востаннє цю, найстарішу частину цвинтаря прибирали десь три роки тому. Потім знову все заросло, як ліс. Місцеві не проявляли ініціативи, а голова сільської ради з Корелич до нас не часто навідується і такими ось справами Прибина не дуже цікавиться. Представники партій до нас приїздять тільки перед виборами, агітують. А щоб так приїхати, ініціювати прибирання на цвинтарі і самим стати і допомогти, то так нема. Оце вперше. І то є дуже добре”.

imgonline-com-ua-Compressed-g1hr27N0BqTIK2

Так, спільними зусиллями старий цвинтар у Прибині вдалося очистити і прибрати до Великодня повністю: зрізати височезні дерева і кущі, відчистити від моху старі пам’ятники, побілити їх, і навіть видобути з-під землі кілька старих хрестів. Важливим результатом суботньої толоки на історичній частині Прибинського цвинтаря стало віднайдення могили двох братів Михайла та Олекси Запотічних – вояків УПА, які героїчно загинули у боротьбі з московськими зайдами 1944 року. У межах своєї ініціативи зі збереження і відновлення історичних цвинтарів Українська Галицька Асамблея планує відновити їхню могилу насамперед.

“Зазвичай, на кожному сільському цвинтарі у Галичині є кілька таких непомітних відразу могил, яких переважно ніхто не доглядає, на яких нема особливо ніяких таблиць. У 1944-46 роках, коли фронт посунувся вже на Захід, тут, у Прибині, воювали місцеві боївки і більші відділи УПА. Відповідно, частина людей гинули, але, через окупаційну владу, похоронити їх не було жодної змоги. Я вже не кажу про почесті і відповідні обряди. Тут, у Прибині, є кільканадцять таких могил, в яких поховані повстанці УПА. Часто в одній могилі їх по двоє-троє. Бо були такі випадки, коли звечора не було ще нічого, а зранку вже свіжі могили насипані. Люди мусили таємно хоронити цих хлопців і дівчат. І частина з них ще досі неопізнані. Це можуть бути також повстанці із сусідніх сіл: з Корелич та інших”, – розповідає голова обласної організації Української Галицької Партії, уродженець Перемишлянщини і продюсер історичних фільмів Тарас Чолій, який також був одним із основних організаторів акції.

imgonline-com-ua-Compressed-EhTnpRWyXj8Mtq

Зі здобуттям Незалежності, люди в Прибині, які ще пам’ятали ті героїчні, але важкі події 40-х років минулого століття, відновили повстанські поховання. На могилах упівців вони встановили 11 березових хрестів і ще кілька металевих.

“Зрозуміло, що хрести перегнивають, а люди, які пам’ятали ті події, вже відійшли. Сучасники часто не відчувають так гостро історії, не завжди розуміють, що там поховані справжні воїни, що ми маємо обов’язок доглядати ці могили. Звісно, десь є краще, десь є зведені меморіали на честь загиблих упівців, але переважно по таких далеких селах, які вже й самі вимирають, всі ці могили виглядають, як тут. Я сподіваюся, що такі спільні прибирання, як наше, допоможуть людям збагнути потребу збереження своєї історичної пам’яті”, – вважає Тарас Чолій.

підписатись на розсилку новин
+
+

Повідомити про помилку