Андрій Смолій: “Українців дискримінують за мовною ознакою”

“Русскій мір” переслідує українське суспільство в часи Незалежності. Засилля на телебаченні, радіо, російськомовні газети та російська мова у галузі обслуговування. Що нас зупиняє, аби назавжди забути про “голубиє огонькі” та російську мову у сфері послуг та закладах освіти? Нещодавно голова Київської міської організації Андрій Смолій висловив свою точку зору на цю проблему в ефірі радіо “Голос Києва” у програмі “Акцент” та поділився власним досвідом боротьби з “русскім міром”.

“У кінці жовтня 2017 року на сайті КМДА ми опублікували петицію стосовно заборони російського шансону і загалом будь-якої музики у громадському транспорті. На жаль, вона не набрала потрібної кількості голосів, але ми постійно відчували підтримку населення та журналістів. І велика кількість перевізників звернула на це увагу. Ми зауважили, що шансону у маршрутках Києва поменшало. Наші активісти та звичайні кияни кажуть, що у багатьох автобусах музика вже не грає, де-не-де грає, але точно не шансон. Поволі зміни відбуваються.

Чому петиція не набрала потрібної кількості голосів? Вважаю, що проблема у комунікації та розповсюджені. І якщо в інших містах потрібно 250 – 1000 тисячі підписів то в Києві, щоб петицію розглянули, треба зібрати 10 000. Ми ще не доросли до того, аби стежити в інтернеті за електронними петиціями та ініціативами. В Києві менше 1% петицій набирають необхідну кількість голосів. Це вже потрібно розглядати на міському рівні. Можливо, зменшити кількість підписантів.

Важливою частиною нашої діяльності є “мовні перевірки”. Ми з друзями та активістами часто інспектуємо заклади столиці. Ми абсолютно доброзичливі, але юридично підковані. Опираємося на юридичні норми: закони, рішення органів місцевої влади. Зрештою, просто заходимо до магазинів і перевіряємо цінники, мову спілкування продавців чи офіціантів. Розмовляємо з адміністраторами, дирекцією. Повідомляємо про те, що є рішення КМДА щодо мови у публічному просторі. Якщо ні, тоді запускаємо інші механізми: звернення до КМДА про те, що рішення не виконується. Міська адміністрація призначає перевірку. Це доручено Держспоживпродслужбі. Можна звертатися відразу до неї, або ще є відповідні департаменти у КМДА. Наприклад, суспільних комунікацій. Тоді вже департамент рекомендує закладу змінити ситуацію.

Треба розуміти, що важелі впливу у КМДА є. Якщо міська рада хоче, то вона може впливати.

Але, я вважаю, що в Києві є певна дискримінація. Чому україномовна людина повинна просити, щоб її обслуговували українською мовою? Часом просто попросивши офіціанта обслуговувати українською мовою, ми отримуємо агресію з його боку. В таких випадках не варто відступати. Треба поспілкуватися з адміністратором та директором, зробити запис у книзі скарг і пропозицій, посилатися на рішення КМДА та приписи Держспоживпродслужби.

У багатьох постколоніальних державах є мовна поліція або мовні інспектори. Тобто там, де була радянська влада, де насаджувалася російська мова. Це – Латвія, Литва, Естонія. Вони стежать за держпосадовцями. Навіть до того, якою мовою ті спілкуються у Фейсбуці. Мер Риги був оштрафований за допис російською мовою на 150 євро. Наступного разу штраф буде вищим. Це стосується і галузі послуг. Якщо першочергово не використовується латвійська чи естонська мови, припустімо, то на ці заклади накладають штраф. Якщо це повторюється – знову штраф. Заклади не хочуть бути порушниками щодо громадян чи міста. Це – негативна репутація.

У Києві величезна кількість приватних закладів.
І я не знаю жодного закладу, де навчання українською мовою

Нам варто брати приклад з таких країн. У Києві величезна кількість приватних закладів (фотошколи, різноманітні курси і т. д.). І я не знаю жодного закладу, де навчання українською мовою. Це ганебно. Українців дискримінують за мовною ознакою.

Статистика Києва, насправді, тішить. Я вважаю, що ми маємо заохочувати людей двомовних вдома розмовляти російською, а на роботі, з друзями – українською. Це люди, які здатні перелаштуватися, які схильні до того, щоб українська мова стала мовою повсякденного вжитку. І таких людей я бачу 60%. Якщо державна влада буде проводити проукраїнську політику, то ми можемо розраховувати, що протягом 5-10 років Київ стане україномовним на 65%. Я вірю: якщо Київ стане україномовним, то цей тренд пошириться на цілу Україну, україномовними стануть Харків, Дніпро. Ми знаємо, що в Дніпрі живе багато патріотів України. 2013-го Дніпро став форпостом на початку російсько-української війни. Дніпро є великим волонтерським центром. Це означає, що Дніпро також має шанс стати більш українським містом.

Я вірю: якщо Київ стане україномовним, то цей тренд пошириться на цілу Україну

Просто великі міста наразі не мають внутрішнього стимулу. Вони дивляться на столицю. А в столиці дискримінують українців за мовною ознакою. Та й часто – будь-яких громадян. Київ має показати приклад. До Києва люди прагнуть, до Києва їдуть працювати.  Якщо Київ буде україномовним, то людям буде потрібно працювати українською мовою, нею потрібно буде спілкуватися, використовувати якісь технічні терміни на роботі. Якщо це буде, то через покоління Україна стане українською, українськомовною. І таке поняття, як різні проросійські течії, зникне.

Мова є одним із запобіжників стабільності та єдності в країні

Мова є одним із запобіжником стабільності та єдності в країні. Не лише мова, а й взагалі питання “русского міра”. Мова будує український світ, формує культурно-ідеологічний прошарок, який безпосередньо сприяє  єдності країни.

“Суспільство пішло вперед і хоче нового, європейського,
проукраїнського, адекватного”

Що заважає українському кіно бути на українському телебаченні? Я вважаю, що частина українських телеканалів просто не встигають за баченням суспільства. Тобто суспільство пішло вперед і хоче нового, європейського, проукраїнського, адекватного. Телебачення ж залишилося десь у 80-90-х роках, у межах “русского міра”. Воно продовжує насаджувати громадянам України такий ідеологічний російський напрям. Ми бачимо це на прикладі новорічних свят. У нас вже 4 роки пройшло від Революції Гідності, фактично, 4 роки йде війна, і ми досі бачимо на телебаченні певні російські серіали, фільми. Або російських зірок шоубізнесу, які відверто підписувалися за анексію Криму, які відверто підтримували агресію Росії проти України, але вони досі на українському телебаченні. Це неприпустимо. Але в цьому є і провина держави. Ми бачимо, що медіаіндустрія не хоче відрегулювати все це сам. Тобто, наприклад, якби керівники цих телеканалів були патріотами, вони давно усвідомили б, що нам потрібний власний проукраїнський продукт. Він може бути патріотичний, соціальний, аполітичний, але він повинен бути україноцентричним. По-перше, україномовним, по-друге, в ньому повинні бути всі атрибути України.

Є позитивне у цій галузі, тому що громадські активісти організації, ініціативи, та й, зрештою, держава, вступилися на захист українського медіапростору. З 13 жовтня 2017 року запрацював закон про квоти на телебаченні. Зараз маємо рік, аби до 13 жовтня 2018 років 75% телебачення стали українськими. Це пояснює, чому на українських каналах таки починає з’являтися україномовний продукт. Бо канали починають готуватися, щоб мати чим заповнювати ефір.

З 1 січня 2014 року в нас заборонені російські фільми і серіали. Але не заборонені продукти спільного виробництва України і Росії. Це нонсенс

З 1 січня 2014 року в нас заборонені російські фільми і серіали. Але не заборонені продукти спільного виробництва України і Росії. Це нонсенс. Бо Росія є агресором. Наприклад, українська і російська компанії виробляють серіал. Відповідно, ця продукція є російськомовна, позбавлена українськості і поширюється на території РФ та України. Такий продукт є замінником російських фільмів та серіалів лише за своєю обгорткою, але не за змістом.  Фактично, він далі несе “русскій мір”. Там – російські актори, російські режисери, багато з яких, до речі, підтримували анексію Криму, російські локації, міста. Ця співпраця є великим негативом. Я вважаю, що потрібно внести зміни до законодавства і заборонити це. Ми можемо мати співпрацю з іншими державами. У нас багато сусідів. Чому не робити спільні проекти з іншими країнами?

Наприклад, фільм “Межа”, знятий спільно зі Словаччиною. Він побив рекорди з перегляду у Словаччині. Наразі знімається фільм про Голодомор разом з Великобританією і Польщею. Я переконаний, що це буде якісний продукт. І така співпраця повинна бути прикладом для всіх українських режисерів, продюсерів і телеканалів. Адже телебачення в наш час має велику силу поширення.

підписатись на розсилку новин
+
+

Повідомити про помилку

+

Підпишися

і отримуй новини Української Галицької Партії на свою е-пошту