Освіта і культура

Освіта повинна стати пріоритетною сферою інвестицій в майбутнє держави

Система освіти в Україні залишається занадто централізованою та безнадійно застарілою, попри наявні спроби використання інформаційних технологій та  деяких досягнень європейського досвіду.

Через хронічне недофінансування державою значну частину видатків на середню освіту фактично перекладено на батьків, суттєво звужено можливості доступу до якісної освіти дітей з сільської місцевості у порівнянні з мешканцями міст. Створена величезна кількість приватних навчальних закладів, передусім вищих, на жаль відображає лише бажання заробити, а не надати більш якісні освітні послуги.

Невідповідність структури підготовки спеціалістів реальним потребам економіки не гарантує  подальшого працевлаштування кваліфікованої молоді. Більшість випускників змушена працювати не за спеціальністю, або взагалі залишається без роботи.

Для входження до європейського освітнього простору необхідно докорінно змінити не тільки саму систему освіти, але й відношення до неї в суспільстві.

Загальна середня освіта має стати більш структурованою та спеціалізованою. Необхідно переорієнтувати цілі загальної освіти з потреби отримання сертифікату про освіту на розкриття потенціалу кожного учня та формування у нього базових компетенцій, що будуть в основі майбутньої спеціалізації:

– збільшення самостійності школи у виборі навчальних підходів, програм загальнообов’язкових дисциплін, навчальних засобів;

– зміна структури загальноосвітньої середньої школи шляхом введення триступеневої системи освіти та розподілу молодшої, середньої та старшої школи між різними навчальними закладами;

– оптимізація мережі навчальних закладів. У кожному районному центрі відповідно до виробничого потенціалу і структури регіону мають бути школи відповідної спеціалізації.

– зміна фінансування від принципу утримання навчальних закладів до принципу формування їх бюджетів, виходячи із чисельності контингенту та стандарту вартості навчання одного учня;

– створення піклувальних рад, як органу управління навчальних закладів з широким спектром повноважень, зокрема в кадрових питаннях;

– перетворення місцевих органів управління освіти на органи контролю за дотриманням державних вимог до надання загальної середньої освіти та надання сервісних послуг освітнім закладам;

– віднесення до компетенції органів місцевого самоврядування вирішення більшості освітніх завдань від дошкільної до повної середньої освіти.

Реформування вищої освіти необхідно почати з запровадження реальної автономії вищих навчальних закладів та наближення її до відповідності дійсним потребам суспільства:

– збільшення самостійності навчальних закладів у формуванні навчальних планів, програм, а також збільшення кількості дисциплін вільного вибору студентів у межах спеціалізації;

– фінансово-господарська самостійність, зокрема і в питаннях формування бюджету і використання коштів;

– забезпечення відповідності державного замовлення реальним потребам ринку праці;

– уніфікація стандартів вищої освіти з європейськими вимогами, зокрема відповідність освітньо-кваліфікаційних рівнів та процедур їх здобуття;

– запровадження участі іноземних викладачів у навчальному процесі українських університетів;

– створення реальних механізмів кооперації ВУЗів, науково-дослідних інститутів та підприємств з метою запровадження нових наукових розробок та технологій;

– cтимулювання наукової та дослідницької роботи викладачів шляхом надання премій, грантів, можливостей проходити стажування в провідних світових університетах;

– cтворення технологічних та наукових парків, перехід до фінансування наукових досліджень на проектній основі.

Реформа системи освіти має поєднуватися з зміною системи оплати праці, адже нинішній рівень заробітної плати вчителів та викладачів нівелює будь-яке творче ставлення до праці.

Освіта повинна стати пріоритетною сферою інвестицій в майбутнє держави, а не просто витратною статтею бюджету.

 Культура.

Цивілізоване людство прийняло принципи абсолютної самоцінності кожної мови і кожної культури. Всі національності мають право на захист своєї мови і культури, але українська мова і культура потребують особливого захисту, адже вони можуть повноцінно розвиватися лише в Україні.

Ми всі відповідальні за українську мову, ми всі маємо поважати, вивчати та знати українську мову, сприяти її розвиткові.

Попри декларації та риторику за роки незалежності українська мова так і не набула належного статусу. Від початку 90-х років частка газет, що видаються українською мовою, зменшилась з 70% до 30%. В останні роки лише половина книг друкуються в Україні державною мовою, причому більшість з них навчальна література, в ефірі найрейтинговіших телеканалів все більше переважає російська мова.

Події на Майдані і агресія Росії підштовхнули багатьох перейти на українську мову, спілкування якою стало ознакою патріотизму. Проте питання повернення українців до рідної мови, залучення їх до українського культурного процесу ніяк не втрачають своєї актуальності.

Повернення українській мові і культурі її законних прав має здійснюватися поступово, але твердо й неухильно:

– обов’язковість володіння українською мовою посадовими особами органів державної влади на рівні, необхідному для виконання ними своїх посадових обов’язків;

– обов’язкове використання української мови в роботі центральних органів державної влади, насамперед засіданнях Верховної Ради та Кабінету міністрів України;

– вилучення дублювання російською мовою з паспорта громадянина України;

– обов’язковість української мови в первинних документах підприємств та установ всіх форм власності, при маркуванні товарів та інструкцій про їх застосування;

– державне фінансування впорядкування і розробки нових стандартів правопису та української фахової термінології, в першу чергу технічної;

– державний контроль за дотриманням квот на український культурний продукт, підтримка україномовного продукту видавництв або кінокомпаній;

– створення державного органу з питань співпраці із українцями за кордоном, порушення в відповідних міжнародних організаціях з прав людини питання про повне ігнорування національних прав українців в Російській Федерації;

– реорганізація Інституту національної пам’яті до статусу науково-дослідної установи, основним завданням якої повинно бути опрацювання та надання доступу до документів періоду тоталітарних режимів, розкриття злочинів цих режимів проти народу, публічна освіта.

Процес національного самоствердження повинен проходити при безумовній повазі та суворому дотриманні прав усіх національних громад нашої держави.

Якщо ми хочемо жити у єдиній і неподільній країні, то нам потрібно визнавати і поважати право кожного українця говорити й отримувати інформацію українською, російською або будь-якою іншою рідною мовою, розвивати власну культуру та етнічну самобутність.