Охорона здоров’я

Зміна механізмів фінансування медичних закладів, запровадження лікарського самоврядування

В Україні йде поступова руйнація бюджетної системи охорони здоров’я, яка вже практично не забезпечує громадянам жодних соціальних гарантій щодо медичного обслуговування, не забезпечує достойне життя медичним працівникам.

У результаті середня тривалість життя українців на 10-12 років менша середньої тривалості життя європейців, рівень дитячої смертності вищий в 2,5 рази, ознак епідемії набуває поширення туберкульозу та СНІДу.

Охорона здоров’я з року в рік продовжує функціонувати в режимі жорсткої економії бюджетних коштів. Тоді ж, на одну тільки лікарню для влади і багатіїв під Києвом «Феофанія» виділяється сотні мільйонів гривень в рік, що співставно з  витратами на всю сільську медицину в Україні.

Негайне реформування існуючої системи охорони здоров’я слід розпочати зі зміни механізмів фінансування медичних закладів:

– самостійність медичних закладів у вирішенні фінансово-господарських питань, зокрема щодо реорганізації штату працівників, їхнього матеріального стимулювання;

– остаточне перетворення медичних закладів на суб’єкти господарювання з виділеним бюджетом на певну кількість населення в зоні обслуговування;

– перехід на закупівлю державою медичних послуг шляхом конкурсу між медичними закладами різних форм власності.

Необхідно законодавчо закріпити перерозподіл управлінських функцій між державою та професійними самоврядними організаціями лікарів:

– передача медичним асоціаціям права контролю за якістю медичних послуг, за обґрунтованим і раціональним використанням лікарських засобів та медичних втручань;

– передача їм права на надання та позбавлення допуску до здійснення медичної діяльності;

– участь в організації підготовки та підвищенні кваліфікації лікарів, тощо.

– забезпечення бюджетного фінансування органів лікарського самоврядування в частині функцій, які будуть передані їм від Міністерства охорони здоров’я.

Необхідне поетапне запровадження загальнообов’язкового державного медичного страхування з відрахуваннями страхових сум за рахунок роботодавців та працівників через державні медичні страхові компанії. Пацієнт, який сплачує страхові внески, повинен мати гарантоване право на отримання визначеного законодавством комплексу медичних послуг належної якості. Для соціально неспроможних категорій населення оплату соціальних страхових внесків має робити держава.

Пріоритетним має стати профілактичний напрям розвитку медицини з розбудовою сектору сімейної медицини та невідкладної медичної допомоги. Має бути збережена доступність медичної допомоги насамперед у сільських районах, навіть за необхідної оптимізації мережі медичних закладів. Машини швидкої медичної допомоги в сільській місцевості повинні гарантовано оснащуватися відповідно до загальних стандартів надання екстреної медичної допомоги.

Повинні бути передбачені дієві матеріальні стимули для лікарів, особливо первинної ланки. Обсяг оплати медичної допомоги повинен залежати від кількості пацієнтів, закріплених за лікарем. Рівень зарплатні в галузі повинен бути не меншим від середнього в промисловості, а в лікарів первинної ланки (сімейних лікарів, насамперед у сільських районах) – удвічі вищим.

Високоспеціалізовані медичні заклади мають фінансуватися з місцевих чи державного бюджету. Окремі високовартісні види втручання повинні повністю фінансуватися з держбюджету, державою повинен бути визначений пакет гарантованих безплатних медичних послуг.

Реформа охорони здоров’я неможлива без її децентралізація та участі місцевих громад у її фінансуванні та управлінні.

+

Підпишися

і отримуй новини Української Галицької Партії на свою е-пошту