Економіка

Зміна економічної моделі.

Економічна криза показала всі слабкості економіки України, всю відсталість її структури, в основі якої енергоємні і екологічно брудні виробництва. Україна витрачає на одиницю ВВП у порівнянні з розвинутими країнами у 3-5 разів більше енергоносіїв, при цьому продуктивність праці менша в 2-3 рази. Гірничо-металургійний комплекс, який прийнято вважати основою економіки держави, втратив свої конкурентні переваги і не має реальних можливостей подолати відставання від підприємств розвинутих країн.

Старіння виробничих потужностей знищило третину робочих місць, знизило конкуренто-спроможність більшості підприємств до рівня, який не залишає надій на відновлення економічного зростання. Близькі до влади бізнесмени контролюють більшу частину національної економіки, що спричиняє відсутність конкуренції в ключових галузях. Замість створення нових активів, вони намагаються витиснути по максимуму з придбаних за безцінь підприємств, нехтуючи їх модернізацією.

Економіка страждає від нестачі фахівців, у той час, як поза межами України на сьогодні знаходиться від 2,5 до 5 млн. осіб працездатного віку. Майже кожен п’ятий українець мріє тимчасово попрацювати за кордоном, а серед кваліфікованих фахівців 90% думають про те, аби виїхати на роботу за кордон.

Свавілля фіскальних та правоохоронних органів, бюрократизм, заплутане та недосконале законодавство, корумпованість судової системи відлякують інвесторів. Дисбаланси податкової системи України створюють нерівномірні податкові навантаження та призводять до збільшення тіньового сектору економіки, ухилення від оподаткування.

У результаті такої бездарної, популістської та корупційної економічної політики Україна в останні роки не виходить зі списку країн – потенційних банкрутів.

Для порятунку економіки необхідно створити прості й розумні правила для ведення бізнесу, захистити його від свавілля чиновників:

– комплексний перегляд, ревізія  функцій всіх без виключення державних відомств з метою впорядкування процедур прийняття рішень, відмови від непотрібних чи невідповідних функцій;

– повний і вичерпний перелік дозволів та ліцензій у єдиному законі, радикальне зменшення їх кількості, спрощення процедур їх отримання;

– приведення до сучасних умов застарілих та суперечливих вимог державних стандартів, державних санітарних і будівельних норм;

– декларативний принцип видачі дозволів у непов’язаній із загрозою безпеки людини чи держави діяльності, згідно з яким підприємства можуть лише повідомляти державний орган про виконання необхідних вимог;

– зменшення кількості податкових звітів та платежів на рік, ліквідація двох видів бухгалтерської звітності, інші кроки для зниження витрат на ведення обліку;

– відшкодування підприємству збитків, заподіяних незаконними рішеннями контролюючих органів, у першу чергу компенсація встановлених мінімальних норм витрат на судовий процес.

Для захисту споживачів необхідно змусити бізнес вести конкуренцію на чесних умовах:

– проведення примусової реорганізації (поділу) монопольних утворень в економіці для усунення домінуючого становища на ринку, в першу чергу в енергетиці, металургії, хімічній промисловості та авіаперевезеннях;

– прозоре регулювання цін (тарифів) природніх монополій, обмеження їх рентабельності;

– поступова ліквідація монополій у комунальному секторі (теплопостачання, водопостачання та водовідведення) через концесію, оренду, передачу в управління;

– приведення до справедливого рівня оподаткування діяльності з видобутку корисних копалин;

– припинення масштабного ухиляння від сплати податків через офшорні операції підприємствами металургії, хімічної, вугільної промисловості та АПК, для яких встановлено перехідний період в контролі за заниженням цін до 2018 року;

– забезпечення доступу нових компаній до транзитної та передавальної інфраструктур;

– зняття необґрунтованих обмежень для іноземного інвестування, зокрема щодо участі в приватизації, валютних обмежень;

– чіткі і виключні умови державних закупівель  в одного учасника, зняття обмежень на закупівлі в іноземних постачальників;

– перехід на електронну систему державних закупівель, яка спрощує доступ постачальників до закупівель та робить їх абсолютно прозорими;

– створення недержавної організації з правом повного доступу до інформації (від оголошення тендеру до укладання договору) для публічного контролю за державними закупівлями в Україні;

Вихід з економічної кризи повинен полягати не в тому, щоби за будь-яку ціну підтримати всі виробництва, а в тому, щоб знайти ресурси і механізми зміни структури економіки України:

– пільгове оподаткування підприємств, які здійснюють технологічну модернізацію, за умови спрямування прибутку, звільненого від оподаткування, у розвиток власного виробництва;

– цільова державна допомога у вигляді компенсації частини вартості проекту підприємствам, які є генераторами розвитку економіки, спрямована на стимулювання створення виробничих потужностей, робочих місць, технологій;

– відмова від державної підтримки застарілих та безнадійно збиткових галузей і виробництв;

– створення платформи на базі державно-приватного партнерства для сприяння експорту технологічних інновацій невеликими проектами;

– поступове впровадження технічних правил та стандартів ЄС для можливості вільного доступу продукції на європейські ринки;

– відмова від зайвого захоплення масштабними інфраструктурними проектами (проведення  чемпіонатів Європи, зимових Олімпіад);

– формування цивілізованого ринку землі, право продавання земель сільськогосподарського призначення тільки після створення в державі умов для формування справедливої ціни для власників, а не продажу за безцінь. При цьому за державою повинно залишитись право жорсткого контролю за концентрацією земельних ділянок та їх ефективним використанням, контролю за збереженням якості, а не хижацького виснаження землі.

Право самостійно визначати пріоритети економічного розвитку територій та фінансово забезпечувати їх реаліза­цію повинне бути передане на місцевий рівень:

– можливість на місцевому рівні надавати економічні стимули та преференції інвесторам, формування досконалої інфраструктури підтримки підприємницької активності;

– максимальне делегування контрольно-наглядових функцій з центрального на місцевий рівень;

– контроль громад за використанням місцевих природних ресурсів;

– передача саморегулівним професійним організаціям частини функцій державного регулювання й контролю.

У центрі уваги місцевої влади повинно бути формування нового бізнесу для зростання кількості робочих місць, підвищення за рахунок цього доходів населення та місцевих бюджетів.

Функції держави мають полягати не у встановленні заборон та обмежень, а у створенні нормальних умов для розвитку економіки. Інтереси держави не мають ототожнюватись з інтересами чиновника.

Справжні економічні реформи несумісні ні з корупцією, ні з популізмом теперішніх політиків.

+

Підпишися

і отримуй новини Української Галицької Партії на свою е-пошту